«Романси*

Цей цикл написано у 1893 — 1894 pp. Як відомо, романс — це вид лірики, що створювався з метою його музичної інтерпретації. У класичному європейському ро­мансі виявляється особлива наспівна інтонаційність, яка відповідала вираженню почуттів людини й характерній образності.

Леся Українка виявила себе новатором і в цьому жанрі:

маємо на увазі вживання не наспівної, а говірної інтонації. Романси «Питання» і «Відповідь» — це власне діалог між юнаком і дівчиною, яким не судилося спізнати щастя, бо їхні дороги «різко розійшлись». Персоніфікована сим­воліка розшифровує причини розриву: «плющ зелений в'яне» без опори, але його обійми «гублять силу дуба».

Глибина почуттів людини, їхня суперечливість і неодно­значність, окреслені у згаданих вфшах, узагальнюються в заключному творі «На мотив з Міцкевича». Винесеш в епіграф рядки з вірша польського поета «І знову ставлю я собі питання: чи дружба це, чи це кохання?» розкривають мотив поезії Лесі Українки. Героїня хоче переконати себе, що між нею і ним немає справжнього почуття. Тільки ж душа її бентежно схвильована, а в уяві живе образ близької людини. Остання строфа просвітлює ідею:

Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу,

І світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні...

Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу,—

Коли б ти спитав: «Чи кохаєш? — чи я б тобі мовила: ні?

Є в ліриці Лесі Українки низка поезій, присвячених Я взаєминам із Сергієм Мержинським. Хоч вони й не об'єднані в цикл, сприймаються як «-лірична драма» ко­хання. Серед них знаходимо й поезію в прозі «Твої листи завжди пахнуть зов'ялими троянда­ми » — той вид лірики, який став інтенсивно розвиватися в українській літературі XX ст. Ці твори розкривають благородство інтелігентної дівчини, її відданість близькій людині, порядність, моральну чистоту, високі помисли і

пориви.

Злиття автобіографічного й художньо домисленого, уза­гальненого, громадянського й інтимного — характерна особливість лірики Лесі Українки. Її поетичне слово — найвизначніший здобуток української лірики на зламі століть.

ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ

У чому полягають жанрово-композиційні особливості ліричного циклу? З'ясуйте їх на матеріалі аналізу того чи іншого циклу поезій

Лесі Українки. ;

Схарактеризуйте образ ліричної героїні поезій Лесі Українки. Як розкривається образ України в ліриці поетеси? Чим виділяється лірика Лесі Українки у поетичному потоці доби? Проведіть відповідні зіставлення з творами її сучасників. Покажіть її новаторство, особливості стилю.

Як окреслюється образ неволі в ліриці? Розкрийте сутність сим­волічно-алегоричних образів у віршах поетеси.

Напишіть твір не тему «Мотиви й образи лірики Лесі Українки». Проведіть диспут «Леся Українка в колі українських поетів». Кон­кретно розкрийте взаємозв'язок творчості поетеси з лірикою Михайла Старицького, Івана Франка, Павла Грабовського, Олександра Олеся.

У жанрах ліро-епосу

Хоч новаторство Лесі Українки виявилось яскраво у ліриці, проте вона вдавалася й до таких поетичних жанрів, де перепліталися ліричне та епічне вираження теми. Тя­жіння до ліро-епосу вже засвідчувалося циклізацією вір­шів. Ліро-епічний характер мають і її легенди, зокрема створені на враженнях від перебування в Єгипті («Сфінкс»), та при інтерпретації біблійних («Саул») і ри­царських («Королівна») мотивів.

Епічна розповідь домінує в поезії «Дим», що є своє­рідним репортажем про подорож італійською землею. Тут

280

спочатку протиставляються згадки про рідні волинські пейзажі з їхнім димком вечірнього багаття краєвидам чужої землі, затьмареним смердючим димом з паровозної труби. Друга антитеза: раніше бачені світлі приморські міста і закурена чорним димом Генуя, тобто теж картина неприваблива.

Зрештою, образ диму, що «небо ясне застилає, і краде людям сонечко веселе», переростає в символ визиску тру­дівника. Це він «п'є кров з лиця, і гасить людський погляд». Сизий смог, що оповив робітничі квартали Генуї, ніби не дуже відрізняється від димку, розпаленого нічлі­жниками вогнища на галявині волинського лісу, але ж він обезкровив обличчя італійців, що виглядали з вікон будинків передмістя.

Той дим проник мені у саме серце, І стиснулось воно, і заніміло, І вже не говорило: чужина.

Така метаморфоза відбулася з центральним образом вірша: подана на початку твору сентенція, взята з п'єси Олександра Грибоедова («Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий...»), не просто набуває нового смислу, а вказує на типовість долі людини не тільки на чужині, а й у своїй землі.

Леся Українка впродовж усієї творчості виступала і в жанрі ліро-епічної поеми. Впадає в око, що вже в ранніх творах цього жанру вона намагалася порушувати вічні, загальнолюдські проблеми. Так, у поемі «Самсон» (1888) біблійний сюжет про довірливість і зраду значно переос­мислений. Поетеса підкреслює патріотичну відданість рід­ній землі Самсона, що метиться ворогові за неволю свого народу, і Даліли, яка видала його своїм одноплемінникам.

Події національно-визвольної боротьби шотландців на межі XIII — XIV століть проти англійських загарбників лягли в основу поеми «Роберт Брюс, король шот­ландський» (1893). Хоч шотландське лицарство схилило свої корогви перед завойовниками, проте Роберт Брюс залишився вірним рідній землі, очолив народний рух про­ти загарбників. Нелегкою була боротьба, шість разів шо­тландці терпіли невдачу, та все ж Роберт ще раз підняв своїх краян проти ворогів і переміг. Народ, обираючи свого ватажка королем, наказує йому:

Коли ти серед панських розкошів Продаватимеш люд свій павам,

281

Ми самі боронити потрапим Ті права, що належаться нам.

Саме ідея народу як твордя історії, володаря свого добра проймає поему, визначає її пафос. Заклики до бо­ротьби за свободу вітчизни, за її честь зберігають свою актуальність і сьогодні.

Поема «Давня казка» (1893) — ще одне свідчення постійного інтересу Лесі Українки до теми місця поета в суспільному житті. Хоч дію перенесено, як це й властиво казці, в якусь невизначену країну, не окреслено її час, проте конфлікт між лицарем, а згодом графом Бертольдом і незалежним поетом не просто вказує на феодальне се­редньовіччя, а дає змогу зробити ширші узагальнення. Йдеться про соціальні суперечності, які завжди розділяли владну верхівку і трудівників, про намагання володарів будь-якими засобами зміцнити своє панування.

Бертольд розуміє силу пісні. Вона допомогла йому за­воювати серце дівчини, перемогти ворога. Тому він нама­гається купити поета, прибрати його до рук, зробити слухняним знаряддям. Тільки так можна покласти край його гострим пісням, які розкривають людям очі на їхнє безправне становище. Та поет з гідністю відкидає облесливі обіцянки:

Не поет, у кого думки

Не літають вільно в світі,

А заплутались навіки

В золотії тонкі сіті.

Зрештою, згинув поет у темниці, за злочин граф по­платився життям. Слово ж поета продовжує жити; загар­товане в боротьбі, воно виконує свою роль у відстоюванні справедливості.