Письменство й образотворче мистецтво

В органічному зв'язку з письменством розвивалися ft український живопис, графіка, навіть скульптура.

На початку XX ст. продовжували творити художники Микола Пимсненко, Сергій Васильківський, Олександр Мурашко та інші, чиї картини уже згадувалися в огляді мистецького життя попереднього періоду. Дехто з них зберіг традиційну манеру малярського письма, дехто ін­тенсивно шукав нових прийомів мистецького зображення, відгукуючись на естетичні віяння, що надходили із За­хідної Європи, намагаючись звичні соціально-побутові чи пейзажні теми тлумачити в імпресіоністичному стилі.

Микола Пимоненко наснажував свої полотна пэв-ною настроєвістю. Так виконано картину «Суперниці. (Бі­ля криниці)», де за розмовою парубка з дівчиною, яка підігнала до криниці корову з телям, щоб їх напоїти, спостерігає інша дівчина, показана на другому плані. Полотно «Жертва фанатизму», написане на матеріалі з єврейського життя, вражає гострим драматизмом конкрет­ної ситуації. Розлючений натовп не може простити дівчині її розриву з усталеними традиціями. Та позиція митця виразно означена: осудження жорстокого фанатизму за­сліпленої расистськими пересудами юрби.

Картина Івана Їжакевича «Мама йде!» зворушливо передає радість селянських дітей — сестрички і ще мен­шого братика, які в надвечір'я нарешті дочекалися по­вернення матусі з цілоденної праці в полі. Талановитий ілюстратор популярних журналів, Їжакевич зумів з щирою емоційністю відтворити почуття діток.

222

Полотно Олени Кульчицької «Діти на леваді» ство­рене на основі ескізів, написаних у Косові на Гуцульщині. В ньому з реалістичною вірогідністю змальовано групку селянських дітей, які сидять гурточком на зеленій траві, жваво про своє розмовляють. Світлий настрій досягається й від зображення синіх гір вдалині, залитих сонячним промінням. Картина Кульчицької дає можливість глибше зрозуміти світ селянських дітей, відбитих і в творах пи­сьменників — Івана Франка, Марка Черемшини, Бориса Грінченка, Михайла Коцюбинського.

Жаігоова картина Григорія Світлицького «Музи­канти» порушує пласт міського життя. Перед нами група музик (на передньому плані двоє: один сидить на лавці, а другий стоїть біля нього з похнюпленою головою), які на майже безлюдному залізничному пероні чекають поїзда. Можна з певністю сказати, що безвихідь змусила їх шу­кати заробітку в іншому місті.

Психологічною настроєвістю пройняте й полотно Олек­сандра Мурашка «Селянська родина». Показуючи літ­ніх батьків, які сидять у хаті на ослоні, та їхню дорослу дочку, що, задумана, стоїть коло матері, художник уза­гальнює в їхніх образах нелегку селянську долю. Манера реалізації традиційної теми відчутно імпресіоністична, картина, як і літературні твори Коцюбинського, Кобилян-ської, створює характерний для цього мистецького стилю настрій. Як це було властиве й французькому імпресіоні­стичному живопису (Клод Моне, Едгар Мане, Огюст Ре-нуар, Едгар Дега), твір Мурашка вражає глибиною пере­дачі самотності людини, майстерністю через «зупинений» момент показати всю складність буття особистості. Зажу­рою і втомою віє від постаті матері, що склала натруджені руки. Нелегке минуле життя, невпевненість у завтраш­ньому відбилося в батьковій задумі. Так само жура опо­виває й обличчя дівчини.

Український пейзажний живопис збагатився у ці роки низкою талановитих картин. У полотні Петра Левчен­ка «Водяний млин» відбито один з чарівних куточків української природи: хоч тут змальовано зовсім непри­мітну будівлю старого млина з обшарпаною солом'яною покрівлею, проте світла гама блакитних, жовтуватих, зе­лених кольорів надає зображуваному справжньої поетич­ності. Інша картина («Біла хата. Путивль»), незважаючи на свою мініатюрність, також вражає багатством відтінків, властивих імпресіоністичному стилю в малярстві. Непо­казна селянська хата, купа зелених дерев, а вдалині об-

223

риси церковних бань — усе це оповите сонячним світлом. Ця картина входить до циклу творів, написаних худож­ником з натури в околицях Путивля — «Путивльський монастир», «Вуличка в містечку». У Левченка є й інші полотна, наснажені оптимістичним настроєм. Митець ніби говорить, що можна, за словами Лесі Українки, «без надії сподіватись» («На Харківщині», «Біля бджільника», «На Росі. Валуни»). Та є в нього й картини, що передають і негоду («Вечір. Сльота»). Своїм гнітючим настроєм вони нагадують пейзаж «Ідуть дощі» з повісті Михайла Коцю­бинського «Fata morgana».

У неоромантичному стилі виконано полотно Миколи Пимоненка «Перед грозою»: більше половини карти­ни — це чорно-сиза хмара, яка кинула темну тінь на поле, по якому злякана пастушка підганяє овечу отару, тікаючи від грози. Та драматизм романтичної ситуації у Пимоненка поєднується з реалістично виписаним образом дівчини, звідси емоційність настрою твору, що підсилю­ється контрастом темного неба й ще освітленої частини поля.

Майстерно використовував світлотіні у своїх численних пейзажах Костянтин Крижицький. Показовою для його манери є картина «Повіяло весною», в якій засні­жений ліс наповнений тим світлом, яке знаменує перші прикмети відродження природи. Характерний українсь­кий пейзаж передано на полотні «Хутір в Україні»: уз­лісся, річка з човном, що причалив до берега, потопаючі в зелені хати, а за ними степові простори — і все це тоне в сонячному промінні. Пейзажі Крижицького є ніби від-д лунням мотивів лірики Якова Щоголіва, Лесі Українкну Олександра Олеся, описів природи в оповіданнях Панасі Мирного, повістях Бориса Грінченка, новелах Степана Васильченка.

Серед 3500 картин Сергія Васильківського значна частина присвячена відтворенню рідної митцеві Слобожан­щини. Художник тяжів до жанру живописної мініатюри:

незважаючи на обмеженість площі картини, всі вони по­значені чистотою кольорів, виразністю втіленої теми. У картині «На греблі. Воли біля броду» майстерно поєднані блакить неба і води з жовтизною берегового покрову, з бузковістю поданих на другому плані сільських хат.

Легкими гармонійними тонами приваблюють пейзажі Івана Труша. Художник тонко передав красу львівсь­ких околиць («Копиці», «Самітна сосна»). Труш намага­ється передати безпосереднє враження від побаченого,

224

сприйнятого, що свідчить про його захоплення імпресіо­ністичними прийомами в малярстві. Ними позначені його картини, написані після подорожі по Наддніпрянщині та Криму («Дніпро біля Києва», «Захід сонця в лісі», «Мо­гила Шевченка»),

Поєднання жанровості і пейзажу характеризує мону­ментальне полотно Миколи Самокиша «Трійка», в якому з романтичним розмахом, динамічною експресив­ністю передано шалений біг коней, запряжених у сани. Центральним образом картини і є рух, ним заповнене все зображене в ній. Самокиш разом з Сергієм .Васильківським підготував у 1900 р. альбом «З української старовини», задуманий як продовження серії офортів Шевченка «Жи­вописна Україна». Тут зображені гетьман, козак, кобзар, селянин, батальні сцени, атрибути запорозького побуту. Кожна ілюстрація супроводжувалася поясненнями істори­ка Дмитра Яворницького. 1912 р. у Празі було видано другий альбом — «Мотиви українського орнаменту», де вміщено зразки національних вишивок та різьблення по дереву.

Зростанню національної самосвідомості українців спри­яло й інтенсивне опрацювання тем героїчного минулого. Так, Фотій Красицький, онук сестри Шевченка Ка­терини, відомий як автор полотна «Гість із Запорожжя». На пейзажному тлі пасіки показано козака, та вся увага запорожця, пасічника, бабусі, дівчинки звернена на збен­теженого хлопчика, про якого, можна здогадуватися, роз­мовляють як майбутнього козака. Історична тема тут ро­згортається у пейзажно-жанровому аспекті, в картину ор­ганічно введено і натюрморт — скатертину з баклагами, тарілкою, хлібом, фруктами.

Одним з шедеврів історичного живопису є картина Олександра Мурашка «Похорон кошового». Дія від­бувається в Запорозькій Січі. Козацька похоронна процесія із запаленими свічками простує за труною свого ватажка лісовим яром. Контраст між сутінками і ще світлим кра­єчком неба відтінює гостроту втрати, передає жалобу лю­дей. Уявлення про здобутки живопису в опрацюванні ко­зацької теми дають також картини «У похід», «Повернення» Миколи Пимоненка, «Проводи на Січ» Опа-наса Сластіона, «Запорожці обідають» Миколи Самокиша, «Козаки пішли» Івана Шульги, «Прощавайте, товариші» Антона Манастирського, «Битва під Хотином», «В'їзд Бог­дана Хмельницького в Київ», «Богун під Берестечком» Миколи ївасюка. Романтичне за своїм пафосом історичне