Інші поетичні книжки

Франко не повторювався в жодній наступній поетичній збірці. Так, книжка «Мій Ізмарагд» (1897) об'єднала тво­ри, написані за мотивами старовинних притч, легенд, повчань, що містилися в давньоруських рукописних збір­никах. Збірка «Із днів журби» (1900) передає складні переживання автора, зумовлені об'єктивними труднощами у здійсненні задуманої громадської програми, а також болісними перипетіями в особистому житті.

Збірка «Semper tiro!» (1906) відкривається одноймен­ним віршем, назву якого можна перекласти — завжди учень. Суть цього образу полягає в підкресленні тієї іс­тини, що поет є завжди учнем, що він покликаний щиро служити музі, бути учнем завжди у складній школі життя. Ця думка конкретизується в «Посвяті Миколі Во­роному», що передує поемі «Лісова ідилія»:

Поет — значить: вродився хорим;

Болить чужим і власним горем. В його чутливість сильна, дика, Еольська арфа мов велика, Що все бринить і не втихає:

В ній кождий стрічний вітер грає.

Роздуми Франка про місце і роль художньої творчості узагальнені блискучою афористичною формулою:

Слова — полова, Але огонь в одежі слова — Безсмертна, чудотворна фея, Правдива іскра Прометея.

136

Взагалі, багато поезій книжки викликані роздумами, часом болісними, над народною недолею.

«Де не лилися ви в нашій бувальщині...»— так називається один з творів про той непосильний тягар, який упродовж століть несла жінка-українка. Свої болі вона виливала в пісні, по вінця налитій сльозою. Ще в ранньому дослідженні «Жіноча неволя в руських піснях народних» (1883) Франко звертав увагу на ту крайню межу, до якої не раз доводили жінку, що свої страждання виспівувала гіркою, сумовитою піснею. Дослідник підкре­слював простоту і водночас глибину почуття, вкладену в неї. Ця тема залишалася актуальною для Франка на всіх етапах його творчої діяльності.

Де не лилися ви в нашій бувальщині,

Де, в які дні, в які ночі —

Чи в половеччині, чи то в князівській удальщині,

Чи то в козаччині, ляччині, ханщині, панщині,

Руськії сльози жіночі!

Поет створює виняткової художньої сили образи, в яких узагальнено «тисячолітні ридання» української жін­ки. Не одне серце розірвалося, складаючи в болях, у сльозах такі пісні.

Слухаю, сестри, тих ваших пісень сумовитих,

Слухаю й скорбно міркую:

Скільки сердець тих розбитих, могил тих розкритих,

Жалощів скільки неситих, сліз вийшло пролитих

На одну пісню такую?

Перечитуєш таку поезію, і охоплюють серце скорбота за знівечені долі й гордість за безсмертну народну душу, багатство і красу нашої народної жіночої лірики.

Вірш «Антошкові П. (Азъ покой)* — це не просто відповідь галицькому мракобісові Антонові Петру-шевичу, який з антиукраїнських, москвофільських пози­цій виступив у газеті «Галичанин» (1902), звинувачуючи боротьбу українців за право бути народом, за право вільно жити на власній землі, характеризуючи її як «тщетную работу сепаратистов». Української мови цей відступник не визнавав, називав її діалектом.

Діалект чи самостійна мова? Найпустіше в світі се питання. Міліонам треба сього слова, І гріхом усяке тут хитання.

137

Поет гнівно осуджує запроданців, котрі, зневажаючи своє, рідне, національна, захоплювалися чужим, нібито кращим, досконалішим. Логіка думки Франка чітка: хай ваша мова, принижувана впродовж віків, переслідувана і знищувана колонізатора?.™ різних мастей, не така від­шліфована, як сусідні, але доки служить рідному краю, його народові, «вона культурі не пропаща».

Поет прибиває до ганебного стовпа перекинчиків, що підлещуються до «пихи багацької», яка в колонізаторів «у порфирі сяє та атласі». Недолугому лакеєві; він прямо кидає в його яничарські очі:

На чуже багатство міг не ласі,— Ласа лиш твоя дупга жебрацька".

Від імені одного з найбільших слов'янських народів, від, імені иаіо. кращих синів Франко мав право сказати:

Діалект, а ми йога нядишем Міццю духа і огнвэг лзобови І нестертий слід його запишем Самостійно мйк культурні мовж,

ПОЕМА «МОЙСЕЙ*

Франко збагатив українську літературу й численними поемами на різноманітні теми. Він творчо розвинув тра­диції попередників, особливо Шевченка, у цьому жанрі, доповнив красне письменство новими темами і проблема­ми, новими підходами у їхній художній реалізації.

Поеми Франка (написано їх близько тридцяти) викли­кають інтерес також з погляду їхньої жанрової специфіки. Дослідники розподіляють їх на кілька жанрових груп:

соціально-побутові («Панські жарти», «Сурка»), сатирич-ио-політичні («Ботокуди», «Лис Микита»), гумористичні, переважно для дитячого читання («і Пригоди Дон Кіхота»-, «Коваль Басеім»), історичні («На Святоюрській горі»), біографічні («Іван Вишенський»), філософські («Смерть Каїна», «Похорон-», «Мойсей»).

Як свідчать назви окремих поем, Франко для прове­дення своїх ідей використовував казкові чи біблійні ск>-ксетп («Абу-Касимові капці»), вдавався до власної інтер­претації тем, уже опрацьовуваних в інших літературах («Лис Микита»), звертався до минулого й сучасного рід­ного народу («Панські жарти»)-.

Поема «Мойсей» є одним з» найкращих творів цього жанру Написана вона у 1905 р., коли в Росії піднімалася

138

революційна хвиля. Франко сподівався, що революція на­решті принесе визволення й українському народові. Поета особливо-хвилювали питання взаємин широких мас з тими політичними силами, які могли б очолити їхні виступи. Він вважав, що проводир мав віддати всі сили благородній

визвольній справі.

Для реалізації гостроактуальної суспільно-політичної проблеми Франко обрав біблійну історію про те, як ста­розавітний пророк Мойсей вивів єврейський народ з єги­петської неволі. Велична постать Мойсея, який присвятив своє життя служінню народу, який не тільки пристрасно закликав людей скинутії тягар рабства, а й упродовж сорока років терпів разом з усіма страждання виснажли­вого походу, привертала увагу багатьох митців.

Перебуваючи у Римі в 1904 р., Франко був дуже вра­жений могутньою скульптурою Мойсея, створеною на по­чатку XVI ст. Мікеланджело Буонаротті. Італійський ми­тець в образі Мойсея передав цільність характеру народного вождя, його гнів, викликаний відступництвом народу від закону. Тому й впадає в око насамперед могутня сила волі пророка, яка наштовхнулася на непереборні перешкоди.

Трагедія Мойсея в тому, що люди, яким він віддав свої сили, дух, славу, відвернулися в рішучу хвилину від нього. Тому так схвильовано звучать слова прощання во­ждя зі своїм народом:

Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав

У незломнім завзяттю,—

Підеш ти у мандрівку століть

З мого духа печаттю.

У передмові до твору Франко зазяачав: «Основною те­мою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, непри-знаного своїм народом. Ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні».

Як і всі твори Франка, поема спроектована в сучасну авторові українську дійсність. У цьому з яскравою оче­видністю переконує пролог до твору, безпосередньо звер­нений до рідного «замученого, розбитого» народу. Поет страждає від того, що століття гніту витравили в краян кращі національні якості й натомість прищепили «укриту злість, облудливу покірність» до чужинців, які «зрадою й розбоєм» скували їх і заприсягли на вірність.

Ціла злива риторичних запитань виражає і біль та сором поета, і все ж сподівання на моральне оздоровлення народу. Справді, не можуть навіки зникнути жертовність

139

тисяч борців, які офірували людові «душу й тіло». Не могла даремно пролитися їхня кров за свободу вітчизни. «Сила й м'якість, дотеп і потуга і все, чим може вгору дух підняться», продовжують жити в нашому слові. Не загине українська пісня, в якій «ллється туга і сміх дзвінкий, і жалощі кохання, надій і втіхи світляная смута».

Поет висловлює впевненість у відродженні національної самосвідомості й гідності поневоленого, але не скореного великого європейського народу. Дзвінкі тердинн переда­ють високу віру Франка в майбутнє народу. Щаслива будучина асоціюється в поета з колом «вольних народів», де засяють і українці, де наш люд буде «хазяїном домо­витим» і в своїй господі, і на своїй ниві.

Франко висловив у поемі найзаповітніші мрії і споді­вання. Не випадково в останні роки свого життя поет побував не в одному місті Галичини з читанням патріо­тичної поеми.

ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ

У чому виявляється внутрішня сутність лірики як літературного роду? На матеріалі аналізу Франкової поезії розкрийте характерні особливості лірики.

Покажіть жанрове розмаїття Франкової лірики. Зіставте ліричні твори Франка і його попередників та сучасників — Тараса Шевченка, Михайла Старицького, Павла Грабовського. Що нового вніс Франко в збагачення жанрової системи української поезії?

Висвітліть новаторство Франка — автора збірки «З вершин і низин», поставте цю книжку в контекст поезії 70—90-х років.

З'ясуйте особливості «нової енергійної дикції* поезій Франка. Про­декламуйте і проаналізуйте такі твори.

У чому виявляється алегоричність поетичних образів Франка? Чому поет вдавався до інакомовлення?

Чому Франка називають поетом національної честі?

Схарактеризуйте образ ліричного героя збірки «Зів'яле ЛИСТЯ». Як розгортається в збірці мотив нерозділеного кохання?

Використовуючи роздуми Франка про народну «жіночу» лірику. проаналізуйте вірш «Де не лилися ви в нашій бувальщині...»

З'ясуйте патріотичний пафос поеми «Моисей». В чому виявився човий підхід Франка до інтерпретації біблійної теми?

Напишіть твір на тему «Образний світ поезії Франка».

Організуйте диспут на тему «Лірика Франка й українська поезія 70 — 90-і років XIX ст.». З'ясуйте на ньому, зокрема, питання про мотг ролі поетичного слова в суспільному житті, розроблений Іваном Франком, Павлом Грабовським, Михайлом Старицьким. Борисом Грінченком.

140

ХУДОЖНЯ ПРОЗА

Франко вже на початку літературної діяльності задумав створити широку, всеохоплюючу художню панораму жит­тя галицького суспільства свого часу. Тут для нього пев­ними орієнтирами були епічні цикли французьких реалі­стів — «Людська комедія» Оноре де Бальзака, «Ругон-Маккари» Еміля Золя. Не все письменникові вдалося ви­конати з цього грандіозного плану, але понад сто його нарисів, оповідань, фейлетонів, памфлетів, казок, повіс­тей, романів глибоко досліджують соціальні взаємини між людьми, розкривають їхній внутрішній світ. Прозовий епос Франка змальовує життя не тільки українців, а й інших національних груп Галичини Я найрізноманітніших виявах. Його проза багата колоритними соціальними, ет­нічними, побутовими подробицями, які надають зображе­ному виразного національного колориту. Національна сво­єрідність досягається й завдяки майстерності передачі ха­рактерного способу мислення галичан.

За спостереженням Михайла Коцюбинського, Франко ніколи не прагнув бути «утішителем життя», навпаки, він намагався показати його сувору правду, змоделювати різні грані реальної дійсності в її складностях і супереч­ностях. Звідси й виразний поділ персонажів «на кривд­ників, проти яких він гострить, як меч, своє слово, і покривджених, яким віддає своє серце».

Гуманістично-просвітительський зміст Франкової про­зи, її соціальний оптимізм відчувається в творах усіх тематичних груп. А писав прозаїк про сучасне та минуле галицького села («Ліси та пасовиська», «Добрий заробок», «Великий шум»), причому його прискіпливу увагу при­вертали процеси пролетаризації селянства, економічного зруйнування сільського господарства. Тому письменник перейшов до змалювання «робучого люду», який залишає землю і йде на різні, особливо нафтові, промисли (цикл оповідань «Борислав», повість «Boa constrictor», роман «Борислав сміється»).

Власні життєві спостереження дали авторові матеріал про тих. хто спускався на саме дно суспільного життя, потрапляв до тюрем, опинявся серед жебраків («На дні», «Хлопська комісія»). Серед інших тематичних груп опо­відання про дітей, їх навчання та виховання («Малий Мирон», «Під оборогом», «Олівець»), твори з життя ін­телігенції, службовців, польської шляхти, духівництва («Лель і Полель», «Перехресні стежки», «Свинська кон-

141

ституція», «Основе суспільності»), історична повість про боротьбу русичів проти монголо-татарської навали «Захар Беркут».