Думаючи про майбутнє

На схилі життя Карпенко-Карий написав дві п'єси із задуманої драматичної трилогії — «Суєта» (1903) і «Жи­тейське море» (1904), певною мірою об'єднані темою ми­стецтва й образом Івана Барильченка, що її репрезентує. Осуджуючи людську суєтність, зумовлену відходом від норм народної моралі, захопленням сухозлотицею, мішу­рою зденаціоналізованих верхів, письменник порушував питання трудового виховання молодого покоління, мо­рального оздоровлення людини взагалі. У розв'язанні цих складних завдань, на думку Карпенка-Карого, важливу роль відіграє мистецтво. Актор Іван Барильченко закликав і самого себе, й інших «по правді жить».

Карпенко-Карий не тільки збагатив скарбницю укра­їнської драматургії новаторськими і за темами, і за їх художньою реалізацією творами різних жанрів, а й вказав своїм наступникам перспективні шляхи розвитку цього складного літературного роду.

Є в південному українському степу серед широких рівнинних просторів, помережаних балками, мальовнича оаза. У долині спокійної річечки Комишуватої Сугоклеї і досі стоїть селянська хата, споруджена ще 1871 p., a навколо неї хитають зеленими кронами яблуні, груші, вишні. Садиба оточена, мов сторожею, стрункими топо­лями, розлогими осокорами, задумливими старими вер­бами. В її глибині милує око плесо спокійного ставка, зеленим килимом трав простяглася левада. А над усім панують могутні, величаві, крислаті дуби — живі пам'­ятники нашої культури.

Це хутір Надія, меморіальна садиба Карпенка-Карого. Тут минули останні двадцять років його життя. Тут не раз збиралися видатні діячі українського театру — його сестра і брати Микола та Панас, Марія Заньковецька, Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Ганна За-тиркевич-Карпинська. А перед від'їздом на згадку госпо­дареві гості висаджували дубки, які, піднявшись до неба, повертають нас до тієї пори, нагадують про велетнів на­ціональної культури.

119

Максим Рильський, зворушений такою прекрасною тра­дицією, у вірші «Маркові дуби» проникливе сказав про цей справді живий спадкоємний зв'язок у розвитку ук­раїнської культури, про цю пам'ять сторічної давнини:

Дуби ростуть поволі, неквапливо;

Хто садить дуба — той його, можливо, І не побачить вищим, аніж сам. Це — дар майбутнім, скажемо, літам, Привіт іще незнаним поколінням, Весна в тумані схована осіннім.

А на дошці, що веде вглиб садиби, вирізьблені слова Юрія Яновського і Петра Панча: «Хто б не ступив на цю священну землю, нехай згадає, що тут Карпенко-Карий написав кращі свої п'єси... Скиньте шапку і вшануйте ім'я великого драматурга».

Істинно так: честь і шана навіки великому майстрові, без доробку якого була б бідніша світова драматургія.

ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ

Висвітліть творчий шлях Карпенка-Карого в контексті розвитку української національної культури.

У чому виявилося новаторство письменника як автора драми «Бур­лака»?

З'ясуйте жанрові особливості соціально-психологічної драми.

Що лежить в основі конфлікту комедії «Мартин Боруля»? Як розвивається цей конфлікт?

З'ясуйте, в чому виявилася злободенність проблематики комедії «Сто тисяч».

Чи є зв'язок між комедіями «Розумний і дурень», «Сто тисяч» і «Хазяїн»?

Висвітліть життєву основу комедії «Хазяїн».

Розкрийте проблематику комедії «Хазяїн».

Які особливості характеризують жанрово-композиційну структуру комедії «Хазяїн»?

Розкрийте механізм «хазяйського колеса», змодельованого в ко­медії «Хазяїн».

Схарактеризуйте образи Пузиря і його поплічників.

Чому Золотницький називає Пузиря «мужиком»?

В чому виявляється мовне багатство комедії «Хазяїн»? Як будуються діалоги в п'єсі?

Чим був зумовлений інтерес українських письменників до історичної тематики? Які твори про минуле України ви читали, які історичні поди' знайшли в них відголос?

120

Зіставте романтичну трагедію Миколи Костомарова і реалістичну трагедію Івана Карпенка-Карого про Саву Чалого. Що є спільного в цих творах і чим вони відрізняються один від одного?

Визначте місце драматургії Карпенка-Карого в українській літера­турі.

Напишіть роботу на тему «Майстерність Івана Карпенка-Карого в

розгортанні конфлікту в п'єсі «Хазяїн».

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Корифеї українського театру.— К., 1982.

Мороз Л. Іван Карпенко-Карий (Іван Тобілевич) // Історія української літератури XIX століття: У 3 кн.— К„ 1997.— Кн. 3.

Падалка Н. Вивчення творчості І. Карпенка-Карого (І. То-білевича) в школі,— К., 1970.

Падалка Н. Могутній талант // Карпенко-Карий І. Твори.— К., 1970.

Пилипчук Р. Іван Карпенко-Карий // Карпенко-Ка-рий І. Драматичні твори.— К., 1989.

Садовський М. Мої театральні згадки.— К., 1956.

Саксаганський П. Думки про театр.— К., 1955.

Скрипник І. Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобіле­вич).— К. 1960.

Стеценко Л. І. Карпенко-Карий (І. К. Тобілевич).— К., 1957.

Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі.— К., 1957.

Франко І. Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) // Франко І. Зібр. творів: У 50 т.— К., 1982.— Т. 37.

ЦибаньоваО. Літопис життя і творчості І. Карпенка-Карого (І. Тобілевича).— К., 1967.

ІВАН ФРАНКО

(1856 — 1916)

А як, мільйонів куплений сльозами, День світла, щастя й волі засвітає, То чеяь в новім, великії* людськім

храмі

Хтось добрим словом і мене згадає. Іван Франко

Франкова любов до рідного народу загальнолюдська своїм змістом, пов'­язана з безнастанною працею, «кри­вавою в серці раною», що завжди бо­лить і весь час змушує його думати про добро народу.

Симон Петлюра

Ще в 1940 р. Микола Бажан образом могутнього дуба, який вкоренився на карпатських узгір'ях і не зламався під ударами стихії, хоч було йому «важко зростати, мі­цніти й цвісти», яскраво передав життєвий подвиг вели­кого українського письменника:

Я бачу й дивуюсь. Радіючи, я пізнаю

В нагірному дубі твою незабутню й єдину,

Твою міцнотілу, уперту подобу твою,

Карпатський поете, ковальський прославлений сину!

Називаємо його Каменярем, який прокладав рідному народові шляхи в краще майбутнє, називаємо титаном праці, що високо підніс українське слово. В його особі щасливо поєдналися великий письменник, глибокий уче-ний-гуманітарій, активний громадський діяч. Жив і пра­цював в ім'я народу і для народу. До останніх днів вірив у неминучість його національного відродження, у ство­рення власної держави. Здійснення високої мрії мільйонів українців бути господарями у «своїй хаті» і на «своїм полі» забезпечить їм почесне місце «у народів вольних колі» — цими сподіваннями жив автор «Мойсея», цього, за словами Юрія Шереха, «другого «Заповіту» української літератури». Тому й шанує незалежна Україна свого ве­ликого поета-громадянина.

122

«ЛИШ В ПРАЩ ВАРТО І ДЛЯ ПРАЦІ ЖИТЬ»

З ВОГНЕМ БАТЬКІВСЬКОЇ ДУХОВНОСТІ

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в сім'ї коваля з околиці Гора села Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Східній Галичині (тепер Львівська область). Тут серед мальовничої підкарпатської природи минуло дитин­ство хлопця, пізніше відбите в оповіданнях «У кузні», «Малий Мирон», «Під оборогом». Саме з батькової кузні, куди щоранку сходилися селяни, де точилися розмови на різні теми, взяв Іван у свою душу «на далеку мандрівку життя» отой вогонь повсякденної невсипущої праці, вогонь честі й правди, який допомагав йому вистояти у бурях суспільних зрушень. Мати ж передала йому в спадок душевність і теплоту, любов до народної пісні. Пізніше поет заявить: «Пісня і праця — великі дві сили! Їм я до скону бажаю служить...»

Власне, кристалізація духовності відбувалася в пись­менника впродовж усього життя, але її основи сформува­лися вже в часи юності. Навчався Франко спочатку в школі села Ясениця Сільна (1862 — 1864), потім у так званій нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864 — 1867) та Дрогобицькій гімназії (1867 — 1875). У багатьох оповіданнях («Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schonschreiben») художньо передано окремі моменти з цієї пори життя автора. З них довіду­ємося, як важко було навіть обдарованому селянському хлопцеві, що на дев'ятому році втратив батька, свого найближчого порадника, здобувати освіту. Доводилося жи­ти на квартирі у далекої родички на околиці Дрогобича, нерідко спати у трунах, які виготовлялися в її столярній майстерні («У столярні»).

Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам ін­формацію, яка подавалася вчителями на заняттях; глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. А читав дуже багато:

твори європейських класиків, культурологічні, історіософ­ські праці, популярні книжки на природничі теми.

Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок і українською, й іншими європейськими мовами. Знайом­ство з творами Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, захоплення багатством і красою української мови викли­кають у нього підвищений інтерес до усної народної твор­чості, стимулюють запис її зразків.

12В

На роки навчання в гімназії припадають і перші спроби на ниві літературної творчості. Франко, виконуючи пись­мові завдання з різних предметів, вдавався до їх худож­нього викладу.

Досконало володіючи німецькою і польською мовами, він у віршовій формі написав кілька драматичних сцен на сюжети з всесвітньої історії, переклав українською мовою окремі твори античних і новітніх авторів. У 1874 р. його ранні вірші надрукували на сторінках львівського студентського журналу «Друг». Так в українській літера­турі з'явилося нове ім'я.