Проза життя, безперервні колотнечі в сім'ї змінили й Лавріна. Він перестає слухатися батька, а після його

42

Композиційна структура твору

смерті відчувши себе самостійним хазяїном, як і мати чи брат, не хоче нічим поступитися. У цьому яскраво переконує колотнеча навколо груші.

Іван Фравко справедливо вважав, що «з погляду на високоартистичне змалю­вання селянського життя і добру ком­позицію» повість «Кайдашєва сім'я» на­лежить «до найкращих оздоб українсь­

кого письменства».

Справді, Нечуй-Левипький виявив тонкий художній смак у розгортанні сюжету за принципом нагнітання епі^ зодів, сцен, ситуацій, колізій. Завдяки такій структурі досягається напруженість у розвитку подій, виразно ок­реслюється характер конфлікту, в якому розкриваються приховані пружини безперервних сімейних сварок.

У цій повісті, як і в багатьох інших творах Нечуя-Левицького, у композиційній структурі твору надзвичайно важливу смислову роль відіграють численні діалоги. Саме вони рухають дію, сприяють реалістичному окресленню персонажів. Саме в них грає всіма барвами яскраве, до­тепне, часто гостре слово.

— Ти злодійка! Ти покрала в нас яйцяі — кричала Кайда­шиха...

— Брешеш, не докажеш! Ти сама Злодюга, бо обкрадала мене, мою працю цілий рік...— кричала Мотря.

— А чом же ти мене не кидала, коли тобі було в мене погано? — пищала Кайдашиха.— Чом тебе чорти не понесли на Бассарабію або за гряницю?

— Овва, через таке паскудство та оце тікала б за гряницю! Тікай сама хоч під шум, під греблю! — ґвалтувала Мотря.— Ти злодюга, ти відьма!

Як свідчить наведений уривок, повістяр дуже винахі­дливий у відборі побутової лексики, в якій особливу увагу звертає на вульгаризми.

Переважна більшість епізодів і особливо сцен, що на­гадують драматичні яви (хоч в епічному творі вони цілком підпорядковані особі автора), виписані в гумористично-са­тиричному дусі. Саме комічні ситуації якнайкраще роз­кривають духовну порожнечу заскорузлих власників, дрі-б язковість їхніх інтересів та запитів. У цьоіду зв'язку можна пригадати епізод з переверненням воза, коли Кай-даші їздили в Бієвці на оглядини: вивалявшись у пилюці, Кайдашиха «розперезалась, витрушувала сіно з-за пазухи та пирхала, як кішка, що понюхала перцю». Непідробним

43

гумором пройнята сцена сварки, коли Кайдашиха засту­кала на гарячому Мотрю, яка вночі збирала на горищі курячі яйця. Тут мальовниче показано молодицю, яка зависла на стіні з потрощеними в пазусі яйцями.

Одне слово, повість Нечуя-Левицького, як і саме життя, змодельоване в ній,— це, за висловом Євгена Гуцала, «арена людських пристрастей». І ці зіткнення особливо вдало передавалися засобами народної мови. Письменник радив українським літераторам не обминати колоритних висловів, притаманних старим селянкам. Штучним, часто вимученим фразам, що не раз траплялися в літературних творах, автор «Кайдашевої сім'ї» протиставляв мову «сіль­ської баби», котра «так чесне язиком, як кресалом, що аж посипляться іскри поезії».

Саме колоритний світ народного життя, створений пи­сьменником, і забезпечив повісті почесне місце в реаліс­тичній прозі XIX ст.