«Всім серцем любіть україну свою — і вічні ми будемо 3 нею!»

Це образ з відомої поезії «Любіть Україну», але тема Вітчизни, тема рідного краю, його працьовитих лю­дей, їхньої духовності була для творчості Сосюри цен­тральною.

Вона втілена у віршах про рідну Донеччину, де про­майнула юність автора. Рідній Україні поет присвячує свою пісню любові, але й освідчення гіркоти, що вона недалеко відійшла від «кволого «цоб» і «цабе» («Україно моя», 1927). Сосюра пише про світочів народу, які своєю

461

діяльністю, часто жертовністю будили «сонних» краян, розбуджували їхню національну свідомість, заявляли пе­ред світом про обділену долею рідну землю («І. П. Кот­ляревському», «На могилі Шевченка»).

З вірша «Смерті нема для творців!» (1927) постає образ передчасно померлого Василя Еллана — поета і гро­мадського діяча революційної доби, того, «хто горів і згорів», але своєю творчістю, своїми ідеями «вічно веде нас вперед». Образ одного з «перших хоробрих» в нашій новітній поезії постає й у другому вірші — «Той молот б'є, а серце стало» (1927). Назва твору розшифровується образом з поезії Василя Еллана, взятим Сосюрою як епіграф: «Удари молота і серця, і перебої... і провал...» Спогад про поета викликав у автора згадки й про його друзів по підпіллю — письменників Гната Михайличенка й Василя Чумака, за­катованих денікінською контррозвідкою.

Пафос вірша оптимістичний, може, значною мірою ви­кликаний гаслами тих років, але він свідчить про пряму причетність Сосюри до збереження національних культур­них традицій.

Поета тривожила шовіністична політика зросійщення українського народу, яка знову почала посилюватися в повоєнні роки. У віршах «О мово моя!», «Як не лю­бити рідну мову» бентежні роздуми висловлюються в підтексті, через показ багатства і краси мови свого народу.

Одне слово, виявлення любові до рідного краю у поезії «Любіть Україну» було вистраждане Сосюрою. В ро­мані «Третя Рота» він розкрив імпульси, .які спричинили появу твору. Були це не тільки численні факти цинічного, брутального ставлення і шовіністів, що завжди вороже ставилися до українства, і землячків-перевертнів, а й офі­ційні виступи компартійних чиновників, які під гаслами «інтернаціоналізації» знову посилили репресії щодо ук­раїнської культури.

У творі — любовно виписаний образ «вишневої» Ук­раїни. Компонентами цього образу є все те, що оточує нас з дитинства до смерті, що живе в нас, дає нам нат­хнення, надає самобутньої національної ментальності. Ук­раїна — «у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі». Україна — в її вічно живій і новій красі, в «со­лов'їній мові», «у пісні у кожній, у думі», «в дитячій усмішці, в дівочих очах».

Звідси й головна ідея поезії — любіть, оберігайте, воз­величуйте рідну Батьківщину:

462

Любіть Україну у сні й наяву, Вишневу свою Україну, Красу її, вічно живу і нову, І мову її солов'їну.

Певна річ, така поезія стала перешкодою на новому витку зросійщення, розпочатому московськими великодер­жавниками на початку 50-х років. Тому й з'явилася роз­громна стаття в «Правде», розпочалося цькування поета за вірш, написаний набагато раніше. Твір Сосюри був тільки приводом для нового погрому української культури.

Такі погроми відбувалися безперервно. Завжди мета деспотичного режиму була одна: знищити найяскравіші, наймужніші таланти, нагнати страху на інших, прибор­кати третіх, зробивши їх лакеями, підлабузниками, своїми «оспівувачами».

Усе ж правди не вбити! Живе слово ніколи не вмирає, воно оживає після найлютіших репресій: свідченням цьо­му є тернистий шлях української літератури, зокрема й поява патріотичного твору Сосюри.

Були в поета зриви, художні прорахунки, про що йшло­ся вище, та все краще, створене ним, живе й сьогодні.

ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ

Схарактеризуйте життєвий і творчий шлях Сосюри, використавши роман «Третя Рота», автобіографічні вірші, спогади сучасників про поета.

Як ви розумієте образ; «Такий я ніжний, такий тривожний»? Ви­користайте при відповіді твори поета, зокрема продекламуйте ваші улюблені вірші.

Що мав на увазі Михайло Стельмах, коли назвав Сосюру «бере­знем» і «вереснем» української поезії? Доведіть правильність цієї думки аналізом віршів поета, написаних на різних етапах його творчості.

Схарактеризуйте становлення Сосюри як поета. З'ясуйте вплив літературної традиції у цьому процесі, проведіть відповідні зіставлення, покажіть, до кого з попередників чи старших сучасників близький Сосюра.

Що вам сподобалося з лірики Сосюри? В чому виявляється само­бутність стилю поета?

Які характерні риси притаманні інтимній ліриці Сосюри? Як роз­кривається образ ліричного героя в цих творах?

Розкрийте пафос поезії «Любіть Україну» в контексті патріотичної лірики Сосюри.

468

Проведіть зіставлення вірша «Любіть Україну» з патріотичними творами Олександра Олеся, Грицька Чупринки, Павла Тичини, Максима Рильського, Євгена Маланюка, Миколи Зерова. Євгена Плужника.

Підготуйте реферат на тему: «Образ України в українській поезі XX століття». Використайте найновіші монографічні дослідження, статті, есе, надруковані у журналах «Вітчизна», «Сучасність», «Дзвін», «Бе­резіль», «Слово і час».

Визначте місце Сосюри в літературному процесі епохи.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Барабаш Ю. Іван Мазепа — ще одна літературна версія // Київ.— 1988.— № 12.

Володимиру Сосюрі: Збірник, присвячений 60-річчю з дня народження і 40-річчю літературної діяльності поета.— К., 1958-

Гончар О. Жива сув'язь поколінь//Гончар О. Чим живемо:

На шляхах до українського Відродження.— К-. 1991.

Голос ніжності і правди: Спогади про Володимира Сосюру.— К., 1968.

Гришко В. Заборонений Сосюра,— Луцьк. 1992.

Гришко В. Серце «другого Володьки і заборонена любов // Українське слово: Хрестоматія...— Кн. 2.

Захарова В. Володимир Миколайович Сосюра: Епоха та особистість // Особистість письменника на уроці літератури:

Навчальний посібник.— Суми, 1997.

З е ров М. До джерел // Зеров М. Твори: У 2 т.— К., 1990.— Т. 2.

Історія української літератури XX століття / За ред. Дончика В.— К., 1993.— Кн. 1.

Моренець В. Володимир Сосюра: Нарис життя і творчості.— К., 1990.

Сосюра В. Третя Рота.— К., 1988.

Ставицька Л. Учив співати вітер... : Мова української ра­дянської поезії 20-х років.— К., 1990.

Шаховський С. Культура ліричного образу // Шаховсь-кий С. Лірика і лірики.— К., 1960.

УКРАЇНСЬКЕ ПИСЬМЕНСТВО ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ XX СТОЛІТТЯ В СИСТЕМІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЛІТЕРАТУР

Український літературний процес першої третини XX ст. є яскравим виявом мистецького життя європейських народів цієї складної, суперечливої, динамічної епохи.

Багато з'лигоднів і випробувань випало в цей час на долю українського народу. Вже на початку століття Ук раїною прокочується хвиля селянських заворушень, ще відбуваються під гаслами боротьби за землю і волю. У 1905 — 1907 pp. суспільно-політичні основи Російської імперії розхитуються революційними подіями, в яких бе руть участь усі класи і стани українського суспільства.

Хоч революція й зазнала поразки, проте вона мала велике значення для пожвавлення українського громадсько-політи чного і національно-культурного життя, адже було зняте заборону на українське слово. В Східній Україні з 1905 р виникають національні видавництва, почали виходити жур нали, що стимулювало розвиток нашої літератури.

Творчість Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лес:

Українки, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Миколи Вороного, Володимира Винниченка, Олександра Олеся ви ходить за межі проживання українського етносу, перекла дається різними європейськими мовами, високо оцінюється критикою. Твори цих та й інших талановитих письменни ків — Марка Черемшини, Володимира Самійленка, Борис» Грінченка, Спиридона Черкасенка, Гната Хоткевича, Любові Яновської, Миколи Чернявського, Архипа Тесленка, Степе на Васильченка — передають пафос визвольної боротьби, по казують, як у її горнилі народжується нова людина. Пись менники акцентують справедливість визвольних змагань розвивають ідеї національного відродження народу.

Українська література початку століття позначена чи сленними художніми відкриттями. Небачене розшприлися тематичні обрії письменства, в якому, крім життя селян ства, почала відбиватися доля робітництва, наймитів, ів телігенпії, урядовців, військовиків. Українські митці зо браж ували також життя сусідніх народів — польського молдавського, кримськотатарського, російського.

Відбувається розширення жанрової системи в усіх ро дах — епосі, ліриці, драмі. Урізноманітнюється компону вання художнього матеріалу, збагачується сфера худож нього слова. Письменники, моделюючи дійсність.

16 ••Украшсыаяп-ерзтур.г.Юкп.

46Ь

звертаються до прийомів і засобів суміжних мистецтв, зокрема музики, малярства, графіки, що позитивно поз­начається на оновленні літератури й в естетичному плані.

Одне слово, українська література, позначена глибоким психологізмом, музикальністю, яскравою живописністю, в кращих своїх зразках стає в один рівень з надбанням сусідніх літератур, зокрема з творчістю Генріка Ібсена, Гергарта Гауптмана, Антона Чехова, Максима Горького, Моріса Метерлінка, Шарля Бодлера, Поля Верлена, Мак­сима Богдановича, Яна Райніса, Андрія Упіта.

Естетичні пошуки Лесі Українки, Миколи Вороного, Христі Алчевської, Ольги Кобилянської, Григорія Чуп­ринки, Грицька Григоренка, Степана Васильченка розгор­таються в річищі національного модернізму, в якому сво­єрідно переплітаються неореалізм, новоромантизм, символізм, імпресіонізм, експресіонізм. Можна провести паралелі між творчістю львівських молодоьіузівців і до­робком поетів «Молодої Бельгії» та «Молодої Польщі». Віяння західноєвропейської естетики позначаються й на творчості групи літераторів, що склалася при київському журналі «Українська хата» (1909 — 1914).

Перша світова війна нагло обірвала східноукраїнське лі­тературне життя. Якщо наддніпрянські письменники щось і писали, то тільки для шухляди. Творчість наддністрянців — Василя Стефаника, Марка Черемшини, Ольги Кобилян­ської, Осипа Маковея, Осипа Турянського пройнята гума­ністичними, антимілітаристськими мотивами, що вигідно виділяло її на європейському літературному тлі.

Повалення самодержавства у лютому 1917 р. започат­ковує відродження національного життя у Східній Укра­їні. Будівництво української державності супроводжується організацією видавництв, відновленням національної пе­ріодики у Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі, Полтаві, Черкасах, Кам'янці-Подільському та інших містах краю. Національне піднесення відбивають твори Миколи Воро­ного, Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Павла Тичини, Грицька Чупринки.

Громадянська війна, що охопила в 1918 — 1920 pp. Україну, приносить нечувані страждання всім, особливо мирному населенню. Загибель Української Народної Рес­публіки і встановлення більшовицької влади в Східній Україні звужують процеси національного відродження. Значна частина письменників, зокрема Володимир Вин-ниченко, Спиридон Черкасенко, Микола Вороний, Воло­димир Самійленко, Олександр Олесь, опинилися у ви-

466

гнанні. Було розстріляно чекістами поета Грицька Чуп­ринку. Від білогвардійської кулі загинули Василь Чумак, Андрій Заливчий, Гнат Михайличенко. Тоді ж пішли з життя Іван Нечуй-Левицький та Панас Мирний.

У 20-х роках в УСРР літературне життя скеровується в річище «пролетарського мистецтва». Організовуються письменницькі спілки «Плуг», «Гарт», «Вапліте», трохи пізніше — ВУСПП, «Молодняк», «Марс», «Західна Укра­їна». Активно діють футуристи. Та до якої б організації письменники не належали, владою диктувалися настанови на «пролетарсько-інтернаціоналістичне» перетворення сві­ту, і це починає нівелювати своєрідність стилю навіть визначних поетів, прозаїків, драматургів.

І все ж у цей час ще офіційно проводилася політика українізації школи, наукових установ, державного апара­ту, що давало змогу розкриватися таланту кращих пись­менників, хоч відхилення їхньої тематики від компартій­них настанов піддавалося організованому шельмуванню. Критикується як «ворожа» творчість поетів-неокласиків та близького до них за поглядами Євгена Плужника. Вульгарно-соціологічна критика вишукує ідейні «помил­ки» у творчості Валер'яна Підмогильного, Бориса Анто-ненка-Давидовича, Миколи Куліша, а також Миколи Во­роного, який повернувся з еміграції.

Один з провідних письменників і громадських діячів ко­муніст Микола Хвильовий насмілився виступити проти по­літики одержавлення художньої творчості. У статтях 1925 р. він поставив дилему: «Європа чи просвіта?». Критикуючи примітивне просвітянство (хоч воно тепер було «червоним») у художній творчості, Микола Хвильовий закликав письмен­ників учитися на здобутках видатних європейських митців, засвоювати їхній художній досвід. Ці гасла були підтримані Миколою Зеровим та іншими літераторами, які прагнули підняти художній рівень українського письменства.

Так розгорнулася не просто літературна дискусія (1925 — 1928) — порушувалися й питання самостійного національного розвитку України. Зрозуміло, компартійна верхівка не могла допустити такого. Офіційній критиці піддаються не тільки Микола Хвильовий і письменники з «Вапліте», а й неокласики і взагалі всі, хто відходив від проголошуваних властями політичних настанов. «Хви-льовизм» був оголошений націоналістичним ухилом в КП(б)У, проти якого розгорнулася нещадна боротьба. «Са-морозпускається», а насправді ліквідовується «Вапдіте», закриваються її періодичні видання.

їв*

467

Так було підготовлено тотальний погром української культури і науки. Після сфабрикованого процесу над ви­гаданою «Спілкою визволення України» (1929 — 1930), за вироком якого було засуджено віце-президента Академії наук України Сергія Єфремова та велику групу україн­ських інтелігентів, розпочинаються масові репресії, спря­мовані проти творчої інтелігенції. На початку 30-х років арештовують одного за одним відомих письменників та критиків. Організоване Сталіним вбивство Кірова стало приводом до розстрілу в грудні 1934 р. письменників Григорія Косинки, Дмитра Фальківського, Олекси Близь­ка, Івана Крушельницького та інших. Кривава вакханалія 1937 — 1938 pp. звела в могилу десятки, сотні письмен­ників, художників, діячів сцени, вчених.

Одне слово, на межі 20— 30-х років трагічно обрива­ється процес українського національного відродження. За­кінчується перший період розвитку української новітньої літератури і настає тридцятиліття кошмарної сталінщини, яка скалічила всіх, хто вцілів.

Вільне слово могло розвиватися певною мірою на за­хідноукраїнських землях, хоч і там воно піддавалося ре­пресіям з боку польських та румунських окупантів. Та ще лунав голос письменників діаспори, зокрема Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза, який свідчив, що за залі­зною завісою на своїй землі конає поневолений народ. Але це слово тоді не доходило до України.

Таким чином, українська література впродовж першого тридцятиріччя' XX віку пройшла складний шлях. Знову справдилася давня істина, що художня творчість може вільно розвиватися у вільному світі, що тільки в таких умовах вона може правдиво виражати настрої і сподівання мільйонів. Наша культура в періоди свого піднесення функціонувала більшою чи меншою мірою в загальноєв­ропейському мистецькому контексті, досягала тоді тих вершин, які характеризували духовний розвиток народів демократичних країн. Якщо ж з'являлися штучно вибу­довані кордони між народами, якщо насильно обривалися зв'язки з мистецтвом інших країн, занепадала духовність ізольованого від світу народу.

ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ

В чому виявилися художні відкриття письменників першої третини XX століття?

Що ви знаєте про розширення жанрової системи українського

4в8

письменства в цей час? Які жанрові різновиди висуваються на перший план у прозовому епосі, ліриці, драмі?

Завдяки яким особливостям творчість Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Василя Стефаника, Володимира Винниченка посіла чільне місце в європейському літературному процесі? Відповідаючи, поси­лайтеся на тексти творів названих письменників.

Використовуючи інформацію, подану в розділах-портретах та в «Словнику літературознавчих термінів», спираючись на конкретні твори Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської, Лесі Українки, Миколи Вороного, Олександра Олеся, Павла Тичини, висвітліть шляхи розвитку українського модернізму. Чому, на вашу думку, в творах українських письменників поєднувалися прийоми поетики новореалізму, новоро-мантизму, символізму, імпресіонізму?

Як відбилися державотворчі процеси 1917—1920 років у творчості Володимира Винниченка, Миколи Вороного, Олександра Олеся, Павла