69. Підвідомчість справ адміністративних правопорушень.

Підвідомчість — певне коло питань, розгляд і вирішення яких віднесені до повноважень тих або інших органів державної влади, органів управління підприємством,    організацією,   установою. Юридичне   значення   підвідомчості полягає у тому, що вона дозволяє розмежувати повноваження різних суб’єктів права, а щодо органів державної та публічної влади — є гарантією дотримання принципу законності у їх діяльності. зокрема, ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В юридичній практиці це поняття застосовується насамперед щодо діяльності суду, органів виконавчої влади, прокуратури. Підвідомчість встановлюється законодавчими актами — кодексами України та багатьма законами (наприклад, «Про міліцію», «Про Конституційний Суд України», «Про Службу безпеки України», «Про прокуратуру» та ін.).

В теорії права розрізняють різні види підвідомчості:

1. виключна — розгляд і вирішення певної категорії справ є виключною компетенцію якогось одного органу (наприклад, офіційне тлумачення Конституції України та законів України віднесено до виключної компетенції КСУ, кримінальні справи вирішуються виключно судом, адміністративні справи, пов’язані із застосуванням до правопорушника адміністративного арешту, також виключно судом);

2. альтернативна — розгляд спору віднесено до компетенції кількох органів. Право вибору органу, до якого можна звернутися за розглядом справи, надано особі, яка потребує захисту своїх прав та законних інтересів (наприклад, незаконні дії державної податкової адміністрації можуть бути оскаржені до вищестоящого органу в порядку підлеглості або до суду);

3. договірна — яка визначається угодою сторін (наприклад, сторони можуть зазначити в договорі, що у разі виникнення між ними спору, останній буде вирішуватися третейським судом, або міжнародним судом);

4. імперативна — якщо справа розглядається кількома органами у відповідній послідовності, встановленій в законодавстві (наприклад, при розгляді індивідуальних трудових спорів, спорів, пов’язаних з відхиленням заявки на винахід, поданої на державну реєстрацію).

Підвідомчість визначається нормами матеріального права, а порядок розгляду справ регулюється процесуальними нормами.

Щодо підвідомчості справ про адміністративні правопорушення, то вона визначена главою 17 КпАП України відповідно до компетенції органів та посадових осіб, уповноважених розглядати такі справи. Відповідно до ст. 217 КпАП, посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення в межах наданих їм повноважень і лише під час виконання ними службових обов’язків.

Щодо таких колегіальних органів як адміністративні комісії, то вони мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення за наявності не менш як половини членів їх складу, а виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад — за наявності не менш як двох третин від загального складу виконавчого комітету.

Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення

Відповідно    до    розділу    3    КпАП    України,    справи    про    адміністративні правопорушення розглядаються значним колом державних органів:

• адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;

• виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;

• районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями);

• органами внутрішніх справ;

• Прикордонними військами України;

• органами державного пожежного нагляду;

• органами залізничного транспорту;

• органами морського і річкового транспорту;

• органами повітряного транспорту;

• органами автомобільного транспорту та електротранспорту;

• органами Міністерства праці і соціальної політики України;

• органами спеціально уповноваженого органу виконавчої влади в галузі охорони праці;

• органами спеціального геологічного контролю;

• органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні;

• органами державної податкової служби;

• Національним банком України;

• військовими комісаріатами;

• Військовою інспекцією безпеки дорожнього руху Міністерства оборони України;

• органами,   установами   та   закладами   державної   санітарно-епідеміологічної служби;

• органами державного ветеринарного контролю;

• органами земельних ресурсів;

• органами державної служби з карантину рослин;

• органами державного контролю у насінництві;

• органами лісового господарства;

• органами мисливського господарства;

• органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів;

• органами Державної інспекції електрозв’язку Адміністрації зв’язку України;

• органами держсільтехнагляду;

• органами, які здійснюють державний пробірний контроль;

• органами  Пенсійного   фонду   України  та  Фонду   спеціального   страхування України;

• органами державної статистики;

• органами виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів;

• органами державного контролю за цінами;

• інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю;

• органами виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації;

• органами державного контролю якості лікарських засоб