51. Характеристика дрібного викрадення чужого майна.

Стаття 51. Дрібне викрадення чужого майна Дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати - тягне за собою накладання штрафу від трьох до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти Діб. Викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Передбачення в одній статті КпАП відповідальності за дрібне викрадення чужого майна незалежно від форми власності забезпечує всім суб'єктам права власності однаковий правовий захист, як того вимагають Конституція України та Цивільний Кодекс України. За суб'єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює: а) право власності українського народу; б) право державної власності; в) право комунальної власності; г) право колективної власності (зокрема, підприємств, громадських організацій та інших об'єднань громадян); д) право приватної власності, зокрема, право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; е) право власності інших держав, їхніх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій. Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного. Не є власниками майна колективних підприємств, підприємств, які засновані на власності об'єднань громадян, акціонерних товариств члени (акціонери) цих підприємств, об'єднань і товариств, тому незаконне заволодіння ними таким майном утворює склад відповідного правопорушення проти власності. Не є чужим для кожного з подружжя, а отже, не може визнаватися предметом адміністративного правопорушення проти власності майно, яке нажите подружжям за час шлюбу і яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя. Водночас роздільне майно подружжя (яке належало кожному з подружжя до одруження, одержане ним під час шлюбу в дар чи в порядку успадкування, або належить йому за шлюбним контрактом, а також речі індивідуального користування, за винятком коштовностей і предметів розкоші) є власністю кожного з них, отже неправомірне заволодіння ним одним із членів подружжя утворює склад відповідного адміністративного правопорушення, передбаченого коментованою статтею. Таким, що перебуває у спільній сумісній власності, слід визнавати також майно, набуте в результаті спільної праці членів сім'ї, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними. Не є чужим для осіб, які ведуть сільське (фермерське) господарство, майно такого господарства, оскільки воно належить їм на праві сумісної власності. Виняток з цього становлять випадки, коли майно такого господарства розділено між такими особами відповідно до укладеної між ними угоди або якщо ними утворено сільське (фермерське) господарство у формі юридичної особи. Володіння, користування і розпорядження майном, яке за правом спільної сумісної власності належить подружжю або особам, що спільно ведуть сільське (фермерське) господарство, здійснюється такими особами за взаємною домовленістю. Об'єктом правопорушення є суспільні відносини в сфері власності. Об'єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні: 1) крадіжки (таємного викрадення чужого майна); 2) шахрайства (заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою); 3) привласнення; 4) розтрати. Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило, крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка). Таємним викрадення є і у випадку, коли воно вчинюється у присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп'яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна: не можуть правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення дій винного. Як крадіжку слід розглядати протиправне вилучення чужого майна особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Шахрайство є заволодінням майном або придбанням права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі.

Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром надалі обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. У результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище. Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майка, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб. Суб'єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років. Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом і корисливою метою.

52. Характеристика системи адміністративних правопорушень у галузі охорони природи та використання природних ресурсів. (ГЛАВА 7.КУпАП)

53. Характеристика адміністративних правопорушень у сільському господарстві. (ГЛАВА 9.КУпАП)

54. Система адміністративних правопорушень на транспорті. (ГЛАВА 10.КУпАП)

55. Характеристика адміністративних правопорушень у галузі житлово-комунального господарства та благоустрою (ГЛАВА 11.КУпАП)

56. Характеристика адміністративних правопорушень у галузі торгівлі. (ГЛАВА 12.КУпАП)

57.Порушення податкового законодавства.

58. Порушення порядку провадження господарської діяльності.59.Порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

60. Характеристика адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок. (ГЛАВА 14.КУпАП)

61. Характеристика дрібного хуліганства.

62. Характеристика адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління.

Правопорушення, вміщені у главі 15 КпАП «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління» і об’єднані родовим об’єктом «встановлений порядок управління», умовно можна розгрупувати за видовими. Зокрема слід виділити такі об’єкти посягання, як:

1)   громадський порядок і суспільна безпека:

• злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (ст. 185);

• порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185-1);

• створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій (ст. 185-2);

• публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (ст. 185-7);

• злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів (ст. 185-9);

• злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (ст. 185-10);

Об’єктивна сторона правопорушень гл. 15 КпАП відображена у диспозиціях відповідних статей, причому склади правопорушень, що посягають на правовідносини державного управління у різних галузях, в основному мають бланкетні диспозиції, як-от ст. 212-3 відсилає до законів України “Про інформацію”, “Про звернення громадян” та “Про доступ до судових рішень”, а цілий ряд статей, що містять склади правопорушень, об’єктивна сторона яких полягає у невиконанні законних вимог та приписів посадових осіб державних контролюючих органів, або перешкоджанні їхній діяльності (ст.ст 188-1, 188-26), передбачає саме ті законні вимоги чи контролюючі дії, які зазначені у відповідних положеннях про державні органи та інструкціях, що регламентують їхні повноваження. Натомість диспозиції статей, що містять склади правопорушень у сфері судоустрою передбачають здебільшого вичерпно виписану об’єктивну сторону, як-от у ст. 185-3 (прояв неповаги до суду): 1) злісне ухилення від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача, експерта, перекладача, 2) непідкорення зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого, 3) порушення порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил; або у ст. 187 (порушення правил адміністративного нагляду): 1) неявка за викликом органу внутрішніх справ у вказаний термін і ненадання усних або письмових пояснень з питань, пов’язаних з виконанням правил адміністративного нагляду; 2) неповідомлення працівників органу внутрішніх справ, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання або про виїзд за межі району (міста) у службових справах; 3) порушення заборони виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; 4) порушення заборони перебування у визначених місцях району (міста); 5) нереєстрація в органі внутрішніх справ.

Суб’єкт правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, здебільшого спеціальний — посадові та службові особи, які мають дотримуватися приписів державних органів, або виконувати вимоги уповноважених цими органами осіб, а також громадяни, що мають певні специфічні обов’язки (військовозобов’язані, учасники судових засідань, особи, що знаходяться під адміністративним наглядом). Суб’єктивна сторона правопорушень, об’єднаних у главу 15 КпАП, здебільшого характеризується як умислом, так і необережністю, за винятком складів правопорушень, які можуть бути тільки умисними: неправомірне використання державного майна (ст. 184-1); злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (ст. 185); порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185-1); створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій (ст. 185-2); злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового слідства або дізнання (ст. 185-4); публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (ст. 185-7); ухилення від виконання законних вимог прокурора (ст. 185-8); злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів (ст. 185-9); злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (ст. 185-10); створення перешкод у виконанні робіт, пов’язаних з обслуговуванням об’єктів електроенергетики (ст. 185-12); самоуправство (ст. 186); незаконні дії щодо державних нагород (ст. 186-1); невиконання законних вимог посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби та державної служби ветеринарної медицини (ст. 188-22); перешкоджання уповноваженим особам органів Пенсійного фонду України у здійсненні перевірок (ст. 188-23); перешкоджання уповноваженим особам органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у здійсненні перевірок (ст. 188-24); невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб Державної технічної інспекції Державного департаменту страхового фонду документації (ст. 188-25); невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної служби з карантину рослин України (ст. 188-26); ухилення від реалізації вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів (ст. 193); порушення порядку розробки, виготовлення, реалізації спеціальних засобів самооборони (ст. 195-1); незаконне придбання або зберігання спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації (ст. 195-5); порушення правил навчання карате (ст. 196); незаконне вилучення паспортів і прийняття їх у заставу (ст. 201); порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України (ст. 203); незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання Державного кордону України (ст. 204-1); незаконне перевезення іноземців та осіб без громадянства територією України (ст. 206-1); неявка на виклик у військовий комісаріат (ст. 211-1); порушення законодавства про державну таємницю (ст. 212-2); здійснення незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах (ст. 212-6).

Санкції главою 15 КпАП передбачені у вигляді штрафів та адміністративного арешту, зокрема, у випадках вчинення правопорушень у сфері судоустрою, діяльності органів досудового слідства та прокурорського нагляду (ст. ст. 185, 185-1, 185-3, 187).