50. Характеристика адміністративних правопорушень, що посягають на власність.

Перелік адміністративних правопорушень, що посягають на власність, в основному зосереджено в гл. 6 КпАП. За об’єктом посягання їх можна умовно поділити на два розділи:

1)     правопорушення, що посягають на відносини загальнодержавної власності:

1. порушення права державної власності на надра (ст. 47);

2. порушення права державної власності на води (ст. 48);

3. порушення права державної власності на ліси (ст. 49);

4. порушення права державної власності на тваринний світ (ст. 50).

З об’єктивної сторони ці правопорушення характеризуються самовільним користуванням чи переуступкою права користування об’єктами державної власності, а також укладення інших угод, які в прямій чи прихованій формі порушують право державної власності.

2) правопорушення, що посягають на відносини власності взагалі:

1. дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати (ст. 51);

2. ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином підприємствам, установам, організаціям або громадянам, особи, зобов’язаної за вироком або рішенням суду відшкодувати таку шкоду (ст. 51-1);

3. незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом (ст. 51-2).

Отже, об’єктом посягання за ст.ст. 51, 51-1 тут можуть бути як власність юридичних чи фізичних осіб, так і держави, якщо викрадене державне майно, невиконане деліктне зобов’язання перед державним підприємством чи організацією. Об’єкт посягання у ст. 51 було розширено Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» від 2 червня 2005 р. До того стаття називалася: «Дрібне розкрадання державного або колективного майна», тобто майно фізичних осіб та юридичних осіб приватного права не охороняла.

Водночас диспозиція ст. 51-2 заторкує право інтелектуальної власності тільки фізичних осіб, оскільки ні держава, ні юридичні особи не є носіями інтелекту, а отже, не можуть бути суб’єктами прав інтелектуальної власності. Це засадниче положення закріплене у Законі України «Про авторське право і суміжні права».

Об’єктивна сторона перерахованих вище складів правопорушень відображена у диспозиціях відповідних статей.

Суб’єкт правопорушення — загальний (громадяни та посадові особи).

Суб’єктивна сторона правопорушень, об’єднаних у главу 6 КпАП, характеризується тільки умислом.

Окрім штрафів, санкціями статей гл. 6 КпАП передбачено виправні роботи за розкрадання, згідно зі ст. 51, та конфіскацію незаконно виготовленої продукції, обладнання та матеріалів у разі порушення права інтелектуальної власності (ст 51-2).

Основною ознакою відмежування адміністративних правопорушень проти прав власності від злочинів є суспільна небезпечність діяння, що врешті є засадничою основою розрізнення проступків і злочинів. Скажімо, згідно з приміткою до ст. 51 викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, викрадення майна більшої вартості шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати є злочином і відповідальність за нього передбачена відповідними статтями розділу 6 Кримінального кодексу України «Злочини проти власності», в цьому разі ст.ст. 185, 186, 188, 190, 191 КК.