26. Основні проблеми державного регулювання фінансового ринку в Україні.

Негативні явища, які виникли у фінансовому секторі внаслідок світової фінансової кризи, доводять недосконалість існуючих підходів до розвитку відповідних сегментів фінансового ринку. У структурі українського фінансового сектора невиправдано малою є частка небанківського сегмента, на яку припадає менше 7% загального обсягу активів фінансових установ. Фінансові установи України надають споживачам досить вузький спектр фінансових послуг, значна частка яких має незадовільний рівень якості, а законні права та інтереси споживачів цих послуг недостатньо захищені. Розвиток фінансового сектора гальмується низькою капіталізацією фінансових установ. Мала потужність банківських і небанківських фінансових установ знижує їх конкурентоспроможність в умовах відкритої економіки, виступає серйозним бар’єром для забезпечення реального сектора вітчизняної економіки довгостроковими фінансовими ресурсами.

На сьогодні в сфері державного регулювання фінансового сектора існує багато проблем, які потребують нагального вирішення. Серед них:

- відсутність концептуальних засад здійснення інтеграції до світового фінансового простору в практичній роботі органів влади і професійних учасників фінансового ринку;

- відмінність у підходах до регулювання національного фінансового ринку та недостатній рівень економічного розвитку України в порівнянні з ринками економічно розвинутих країн не дають можливості на рівних конкурувати з розвинутими фінансовими ринками за інвестиційні ресурси та забезпечити конкурентоспроможність фінансових послуг національного ринку;

- високими залишаються політичні, економічні, операційні та інші ризики для учасників-нерезидентів, що працюють або зацікавлені працювати на українському фінансовому ринку;

- відсутня довгострокова стратегія розвитку регулювання і нагляду за фінансовим сектором як за цілісною системою, що в свою чергу негативно відбивається на координації фінансових регуляторів, створенні єдиного правового простору, уніфікації процедур регулювання і нагляду, затверджені консолідованого нагляду тощо;

- недостатній рівень інституційної спроможності регулятора ринків небанківських фінансових послуг та регулятора ринку цінних паперів, що призводить до відставання в запровадженні сучасних механізмів нагляду у сфері небанківських фінансових послуг та негативно впливає на співпрацю з регуляторами інших країн та міжнародними об’єднаннями наглядових органів у секторі фінансових послуг;

- недостатня ефективність банківського нагляду;

- недостатня взаємодія державних регуляторів між собою та з об’єднаннями учасників фінансового ринку, об’єднаннями споживачів фінансових послуг.

До пріоритетних напрямів державної політики у сфері регулювання і нагляду належать:

- посилення ролі держави у розвитку фінансового сектору, врахування нових підходів до перебудови його регулювання шляхом впровадження системи пруденційного нагляду, що базується на врахуванні ризиків, в усіх основних сегментах фінансового сектора;

- максимально можлива уніфікація норм та правил державного регулювання і нагляду у фінансовому секторі, з подальшим посиленням координації регуляторних органів у процесі розробки і реалізації цих норм та правил;

- удосконалення податкової політики щодо учасників фінансового ринку, спрямоване на збільшення ролі фінансового сектора в розбудові ефективної економіки, запровадження рівних підходів до його учасників та усунення можливостей використання оподаткування для оптимізації доходів;

- підвищення ролі саморегулівних організацій професійних учасників ринку;

- посилення боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом;

- суттєве підсилення інституційної спроможності регуляторів та підвищення рівня їх фінансового забезпечення шляхом поетапного переведення фінансування діяльності регуляторних органів за рахунок платежів з ринку;

- опрацювання питання створення єдиного органу регулювання та нагляду за суб’єктами фінансового сектору.