37. Застосування господарським судом окремих норм Закону України «Про третейські суди».

Про деякі питання практики застосування Закону України "Про третейські суди"

(Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.09.2012 № 01-06/1258/2012)

Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 02.04.2009 №01-08/194 "Про Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" (далі - Закон) звертав увагу господарських судів на зміни, що відбулися в чинному законодавстві, та інформував про правові позиції Вищого господарського суду України у застосуванні в судовій практиці норм Закону України "Про третейські суди".

У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних з правом сторони чи сторін спору на звернення до господарського суду у випадку, коли згідно з третейською угодою, укладеною до набрання чинності Законом, відповідний спір було передано на вирішення третейському суду, вважаємо за необхідне додатково до названого Інформаційного листа Вищого господарського суду України звернути увагу господарських судів на таке.

Якщо третейську угоду укладено до набрання чинності Законом, а відповідний спір згідно зі статтею 6 Закону "Про третейські суди" не було у подальшому віднесено до переліку спорів, які не можуть розглядатися третейськими судами, то:

- у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім;

- у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною та не визнавалася недійсною, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (див. також підпункт 4.2. з пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Якщо ж третейську угоду укладено до набрання чинності Законом і відповідно до цієї угоди на вирішення третейського суду було передано спір, який згідно зі змінами, внесеними Законом до статті 6 Закону України "Про третейські суди" не може бути розглянутий третейським судом, то така угода не позбавляє сторону чи сторони зазначеного спору права на звернення до господарського суду в установленому законом порядку з додержанням правил підвідомчості та підсудності справ.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

11.02.2009

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Практика застосування судами Закону України "Про третейські суди"

Основна причина виникнення проблем у зазначеній сфері є недосконалість законодавства, що регламентує діяльність третейських судів та їх взаємодію із судами та іншими державними органами, насамперед Закону N 1701-IV ( 1701-15 ). Справа в тому, що низка положень цього Закону ( 1701-15 ) внаслідок їх юридично-технічної недосконалості не узгоджується з положеннями інших законодавчих актів (зокрема, з положеннями Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) (далі - ЦПК) та Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК), що призводить до складних системних колізій, вирішувати які доводиться саме судам. Крім того, у чинному законодавстві з питань, пов'язаних з діяльністю третейських судів, наявна велика кількість прогалин, які на сьогодні вже виявлені завдяки напрацьованій практиці. Наявність колізій і прогалин неминуче призводить до неоднакової практики вирішення спорів, у першу чергу судами, що негативно позначається на рівні захисту прав осіб, а також створює ґрунт для численних зловживань. Аналіз рішень третейських судів свідчить, що ці суди часто фактично не вирішують спори, а в обхід передбачених законом процедур задовольняють певні суб'єктивні інтереси нерідко з порушеннями при цьому прав третіх осіб та держави. Найбільш типовими справами, які розглядають третейські суди, є:

- справи про визнання дійсності договорів про відчуження нерухомого майна, при розгляді яких за допомогою третейського суду особи у кращому випадку уникають укладення таких договорів у встановленій законом нотаріальній формі, якою передбачено сплату відповідних платежів та державну реєстрацію, а в гіршому - фактично укладаються договори, які не можуть бути нотаріально посвідчені у зв'язку з тим, що вони суперечать закону;

- справи щодо визнання права власності на земельні ділянки, у тому числі про відчуження та визнання права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення;

- спори щодо визнання права власності на самочинне будівництво та на об'єкти незавершеного будівництва, метою яких є визнання права власності на самочинно збудовані або незаконно реконструйовані об'єкти та отримання рішення, яке б зобов'язувало відповідні органи здійснити дії з його оформлення;

- спори, метою яких є захоплення контролю над юридичними особами тощо. Третейська угода є підставою для передачі спору на розгляд третейського суду, а в деяких випадках - і підставою для створення та діяльності такого суду. Таким чином, належність форми і змісту третейської угоди, наявність у ній всіх істотних умов, передбачених законом, є первинною та обов'язковою умовою правомірності третейського розгляду, а відтак - і третейського рішення.