24.Типології та класифікації у країнознавстві

Типологія - це вершина описового підходу, досить суттєвий крок до синтезу загального й особливого.

Типологія - це узагальнення, в процесі якого виробляється класифікаційний погляд на світ. Можна виокремити три переваги типології країн:

- зменшення кількості досліджуваних об'єктів;

- увиразнення індивідуальних ознак на фоні типологічних;

- можливість виявлення загальних закономірностей розвитку.

Отже, типологічний підхід дає змогу побачити життя країни в усій його багатогранності й водночас виявити особливості загального процесу

Загалом в основу типології можуть бути покладені ознаки територіальної концентрації, диференціації, інтеграції і композиції. Дедалі більшу роль у країнознавстві відіграє класифікація - поділ множин на підмножини, особливо при вивченні каркасних структур, які мають горизонтальну (а не вертикальну) будову. При цьому встановлюються не родинно-видові зв'язки, а функціональні - у вигляді точок, ліній і ареалів у взаємозв'язку.

Типологія групує країни світу, відображає підсумки їх соціально-економічного розвитку, зумовленого різними і неоднаковими темпами розвитку суспільства. Типологію країн світу можна проводити за різними ознаками. Критеріями типології можуть бути: географічне положення, форма правління, адміністративно-територіальний устрій, розміри території, чисельність населення, величина і структура природно-ресурсного потенціалу, ВНП на душу населення тощо.

За ступенем розвитку суспільства виділяються доіндустріаль-ні, індустріальні та постіндустріальні країни. За способом ведення економіки виділяють країни з ринковою економікою, з перехідною економікою та плановою централізованою економікою. Згідно з класифікацією ООН, країни світу об'єднуються у такі типи: розвинені країни; країни, що розвиваються; залежні територі.

Згідно з традиційним підходом до типології країн світу, який враховує рівень і характер соціально-економічного розвитку, місце у світовому господарстві, країни світу поділяються на чотири типи: економічно високорозвинені країни; країни, що йдуть шляхом ринкових перетворень; країни планової економіки; країни, що розвиваються. У кожному типі виділяються декілька підтипів країн.

Таким чином, типологічний підхід дає можливість розглянути в усьому об'ємі

життя країни і в той же час зрозуміти та відзначити загальні напрямки процесів.

Класифікація і типологія - два споріднених поняття. Латинське "classic" перекладається як "розряд", а грецьке "typos" - як "зразок",відбиток.

У "Понятійно-термінологічному словнику" Е.Б.Алаєва наведені такі відмінності між класифікацією і типологією:

1. Під класифікацією розуміється групування досліджуваних об'єктів на підставі кількісних ознак (наприклад, класифікація поселень за людністю).

2. Під типологією - групування об'єктів за якісними ознаками (наприклад, функціональна типологія поселень).

Класифікація - це метод абстрагування й узагальнення. Основа класифікації - одиничні поняття.

Існують два підходи до класифікації:

1. класифікація як встановлення родовидових відносин. У результаті виходить

система понять рангу, що знижується. У географії це найчастіше

виражається у співвідношенні територіальних одиниць: зона, район,

підрайон, мікрорайон;

2. класифікація як поділ множини об'єктів на підмножини в залежності від

подібності і відмінності їх у певному відношенні. Це, наприклад,

виділення якісно відмінних (типологічних) районів на одному

таксономічному рівні.

Отже, у першому визначенні класифікація виступає як система понять, в

другому - як система множини.

У першому випадку класифікація розглядається з точки зору змісту понять,

в другому - з погляду об'ємів понять.

Районування як пізнавальний процес - окремий випадок класифікації. Воно

включає два великих класи. Першим із них буде класифікація за схожістю

ознак, в результаті чого виділяються однорідні географічні райони.

Другий - класифікація за зв'язками, у результаті чого проводиться

вузлове географічне районування.

Суттєвим недоліком країнознавства є недостатнє застосування типологічних

підходів. Типологія - кінцева фаза описового підходу, певний крок до

синтезу загального й окремого. Типологічні поняття недостатньо

використовуються як методи пізнання.