Зміст

1. Київський університет у період української революції (1917-1919). 2

2. Розформування університету на окремі вищі навчальні заклади (1920-1933). 2

Відновлення Київського університету та його довоєнна діяльність (1933-1941). 4

3. Київський університет післявоєнного періоду (1944-1991) 5

4. Становлення Київського університету імені Тараса Шевченка як центрального вищого навчального закладу в незалежній Україні 6

5. Утворення і розвиток факультету (інституту) міжнародних відносин у Київському університеті імені Т.Г.Шевченка за радянської доби. 8

6. Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка як головний навчально-методичний центр з підготовки фахівців-міжнародників у незалежній Україні. 9

7. Поняття та різновиди офіційно-ділового стилю 11

8. Імідж ділової людини та його складові 15

9. Зовнішній вигляд дипломата, політика, ділової людини 36

10. Загальні вимоги до ділового стилю для жінок 40

11. Принципи ділового етикету 42

12. Загальні норми поведінки в унів., в оф. установах та під час оф. заходів 44

13.Мовна культура як складова культури ділового спілкування 46

14.Правила та види вітань за нормами ділового етикету 47

15.Офіційні звернення. 51

16. Офіційні форми рекомендування, представлення за принципами ділового етикету 52

17.Країнознавство як сукупність міжгалузевих наукових досліджень країн і регіонів 54

18.Об'єкт і предмет країнознавства 55

19. Множинність предметів країнознавства. Комплексне країнознавство 57

20. Предмет країнознавства в галузі знань "міжнародні відносини" 58

21.Еволюція країнознавчих теорій і вчень 60

22.Зарубіжні національні країнознавчі школи 61

23.Країнознавство та країнознавчі школи в Україні 63

24.Типології та класифікації у країнознавстві 65

25.Історико-географічні регіони світу 67

26.Цивілізаційні регіони світу 71

Арабо-мусульманський культурний регіон 72

Африканський культурний регіон 73

Далекосхідний культурний регіон 74

Європейський культурний регіон 75

Індійський культурний регіон 77

Латиноамериканський культурний регіон 78

27.Етнокультурні регіони світу 80

28.Духовно-релігійні регіони світу 84

29.Формування сучасної політичної карти світу 88

Типологія держав (врядли надо, но если вдруг понадобится, пусть будет) 92

30. Основні лінії впливу геополітичного чинника на міжнародні відносини 95

31. Цільові та комплексні країнознавчі дослідження 99

32. Джерела інформації для країнознавчого дослідження 101

33.Географічне і політико-географічне положення країни як чинник її зовнішньої політики 102

34. Методами країнознавчого дослідження є: 104

35. Природні умови і ресурси як чинник зовнішньополітичних інтересів країни 105

36. Місце історичної компоненти в комплексному країнознавстві 107

37. Рівень економічного розвитку та структура господарства як чинники зовнішньої політики держави 109

38. Геоекономічні чинники в міжнародних відносинах 111

39. Характер політичної організації суспільства як чинник зовнішньої політики держави 112

41.Геокультурологія та геокультурне середовище країни чи регіону 114

42.Етнічний склад населення та міжетнічні відносини як чинники зовнішньої політики держави. 124

43.Геоетнологія та геоетнологічне середовище країни чи регіону 131

44. Проблеми міграції населення як чинники міжнародних відносин 134

45. Релігієзнавство як складова комплексного країнознавства 147

Методи і принципи релігієзнавства 148

46. Георелігієзнавство та георелігійне середовище країни чи регіону 151

47.Аналітико-прогностичні можливості країнознавства 154

48. Аналітична довідка міжнародника-експерта з країни або регіону 156

Природні умови та природно-ресурсний потенціал країни. 157

Демографічні особливості країнознавчих досліджень. 158

Історія формування етносу, держави і суспільства. 159

1. Київський університет у період української революції (1917-1919).

Зі створенням у Києві Центральної Ради у березні 1917 р. десятки викладачів і сотні студентів університету взяли активну участь у боротьбі за незалежність України. Найгероїчнішою сторінкою цих самостійницьких змагань став подвиг студентів Київського університету, здійснений під Крутами. На початку січня 1918 р. на заклик лідерів Української Народної Республіки понад триста київських студентів і гімназистів об'єдналися в студентський курінь. Перша сотня добровольців (130 осіб) під командуванням сотника-студента Андрія Омельченка вела важкі оборонні бої, захищаючи 29 січня 1918 р. важливий залізничний вузол - станцію Крути на Чернігівщині - та стримуючи наступ російських більшовицьких частин на Київ.

У період існування Української держави Гетьмана П. Скоропадського Університет Св. Володимира набув офіційного статусу російського університету Києва. Поряд з ним, у липні 1918 р. було створено Київський український державний університет.

2. Розформування університету на окремі вищі навчальні заклади (1920-1933).

У лютому 1919 р. більшовики зайняли Київ Університет Св. Володимира та Київський український державний університет було об'єднано в одну установу -Київський університет - із головним завданням підготовки радянської інтелігенції. З 1919 р. на території радянської України починає діяти Народний комісаріат освіти, що відповідав за розвиток шкільної, середньої та вищої освіти. В університетах скасовувалися всі так звані "буржуазні пережитки", а самі вони втратили будь-яку автономію: було ліквідоване керівництво університетів (ректори, проректори), замість них вводилась посада комісара вузу, крім цього, відмінялись всі вчені ступені та звання. Радянський уряд ставив за мету повне підпорядкування університетів завданням соціалістичної революції. Проте, навіть у такому вкрай обмеженому вигляді університети, на думку керівників Наркомату освіти УСРР, не мали права на існування. Вони були оголошені "буржуазними" центрами, яким не місце у новому комуністичному суспільстві.

Внаслідок цих реформ у 1920 р. Київський університет (поряд з іншими університетами України) було розформовано. На базі медичного факультету було організовано окремий медичний інститут, юридичний факультет передали Інститутові народного господарства. З історико-філологічного, фізико-математично-природничого факультетів університету, Київського учительського інституту та Київських вищих жіночих курсів було створено Вищий інститут народної освіти ім. М. Драгоманова (з 1926 р. - Київський інститут народної освіти). Кількість студентів-українців у цьому навчальному закладі сягала 65%. Підготовка вчительських кадрів для ліквідації неписьменності на робітничому факультеті КІНО.

У результаті кардинальної реформи вища освіта УСРР почала суттєво відрізнялася від вищої школи в радянській Росії. Зокрема, у РСФРР університети, хоч і втратили своє значення, ліквідовані не були і працювали у Москві, Ленінграді та інших російських містах. Уніфікація стала одним із найважливіших завдань політики радянської влади в освітній галузі на рубежі 1920-30-х рр. Необхідно було перебудувати всю вищу систему освіти за єдиним російським зразком.

Відсутність класичної університетської освіти призвела також до зменшення кількості наукових і професорсько-викладацьких кадрів, втрати університетських освітніх і наукових традицій та падіння загального рівня вищої освіти, адже за весь період після закриття університетів їм не було знайдено рівноцінного замінника. Загалом, стала очевидною неспроможність радянської влади успішно організувати діяльність вищих навчальних закладів, не спираючись на позитивний досвід дореволюційної вищої освіти.

Відновлення Київського університету та його довоєнна діяльність (1933-1941).

Восени 1933 р. в Україні поновили роботу університети, серед яких і Київський державний університет. Перед ними ставилося завдання підготовки через аспірантуру викладачів для вищої школи, науковців для науково-дослідних інститутів, заводських наукових лабораторій і дослідних станцій. Ці вищі навчальні заклади мали зосередити підготовку наукових кадрів для всіх найважливіших галузей науки. Студенти в університетському гуртожитку. 1934 р.

У 1934 р. університет відзначив свій 100-річний ювілей. На той момент було відновлено його структуру, розпочато активну наукову та педагогічну діяльність. У 1935 р. університет започаткував серійне видання Наукових записок із природничих та гуманітарних наук. Створювалися нові факультети - у 1938 р. їх було вже вісім: фізико-математичний, історичний, філологічний, хімічний, геолого-географічний, біологічний, юридичний та іноземних мов. У березні 1939 р., на честь 125-річчя з дня народження Тараса Шевченка Президія Верховної Ради СРСР присвоїла його ім'я Київському державному університету. У цьому ж році університетові було передано Канівський біогеографічний заповідник, що став науково-експериментальною та навчальною базою для природничих факультетів. Наступного року було зведено новий навчальний корпус для гуманітарних факультетів (сьогодні - корпус Наукової бібліотеки імені М. Максимовича).

Важкого удару університету протягом 1930-40-х рр. завдали масові репресії викладачів і студентів. Серед репресованих викладачів були вчені: М. П. Кравчук, Н.Ю. Мірза-Авак'янц, М.О. Русанівський, К.Т. Штеппа, М.І. Безбородько, А.Ю. Кримський та багато інших.

Однак попри ідеологічні обмеження та репресії, напередодні Другої світової війни Київський університет був серед провідних вищих навчальних закладів СРСР і посідав третє місце серед радянських університетів. У ньому навчалося 4 тисячі студентів, на 52 кафедрах працювало понад 300 професорів, доцентів, викладачів, з яких - 8 академіків і 6 член-кореспондентів Академії наук України, 24 доктори, 65 кандидатів наук. Через аспірантуру університет готував молодих спеціалістів вищої кваліфікації із 43 спеціальностей.

Із початком військових дій влітку 1941 р. Київський університет було евакуйовано. Більшість студентів пішли на фронт, а значна частина викладачів, разом з колегами із Харківського державного університету, продовжили навчальний процес у рамках Об'єднаного українського державного університету в казахстанському місті Кзил-Орда. Одночасно з цим було здійснено спроби налагодити роботу університету і в окупованому нацистами Києві, втім, невдовзі гітлерівці закрили університет, багатьох викладачів репресували, а студентів забрали на примусові роботи до Німеччини. Під час боїв за Київ у жовтні-листопаді 1943 року університет зазнав непоправних руйнувань і втрат.

Було значно пошкоджено головний навчальний корпус "Червоний", розграбовано бібліотеку, музейні колекції, лабораторії. Вартість втраченого лише лабораторного обладнання сягнула величезної суми - 50 млн. карбованців.