56. Маркетингові організаційні структури

Маркетингові організаційні структури підприємства є сукупністю підрозділів: групи (бюро, сектори, відділи тощо) досліджень ринку, за­мовлень і планування асортименту продукції, управління процесами товарного руху, збуту готової продукції, ціноутворення, комунікацій, сервісу, організації фірмової торгівлі, маркетингового контролю та ана­лізу, закупівель матеріально-технічних ресурсів .

Кожне підприємство самостійно формує свою маркетингову струк­туру, а тому існує безліч прикладів її побудови. Разом із тим можна виділити кілька типових моделей. Серед них насамперед слід назвати інтегровані і неінтегровані маркетингові структури.

1. Неінтегровані маркетингові структури - це сукупність відповідних підрозділів, не скоординованих у своєму впливі на споживача.

2. Інтегровані маркетингові структури здійснюють свою діяльність комплексно і управляються з одного координуючого центру.

3. Функціональна – характерна для великих підп-в з невеликим асортиментом прод-ї і невеликою кіл-тю ринків.

4. Товарна - характерна для великих підп-в з диверсифікованим вир-вом.

5. Орієнтована на споживача - характерна для підп-в ринки яких склад-ся з кількох досить великих сегментів.

6. Матрична - характерна для великих підп-в з диверсифікованим вир-вом і значною кіл-тю ринків.

Крім стаціонарних маркетингових організаційних структур ще є тимчасові (можуть бути ради з маркетингу і венчурні групи) і неформальні (не мають чіткого розподілу задач і відповідальності).

34.Методи непрямого маркетингового ціноутворення.

До методів непрямого ціноутворення належить маркетингова політика торговельного кредитування, кондицій, а також знижок. Всі вони мають на меті заохотити споживача до контактів з фірмою, до придбання її продукції. При цьому споживачі продукції фірми – це не тільки особи, підприємства чи організації, які купують товари для задоволення своїх особистих чи виробничих потреб, а й різноманітні торговельно- посередницькі організації, які купують товари з метою їх наступного перепродажу.

Кредитна політика фірм – це визначення і безпосередня реалізація заходів для середньострокового кредитування відпускної ціни постачальником. До неї належить також купівля банком вимог продавця для інкасації та лізингу.

Політика кондицій – це встановлення умов платежів і поставок, тобто змісту договорів купівлі-продажу, які визначають обсяги асортименту, оплату та інші обов”язкові умови поставки продукції. З метою заохочення покупців фірми-постачальники реалізують свої можливості щодо термінів, видів і форм поставок, упаковки і транспортування, надання можливості обміну чи відмови від отриманої продукції та ін.

Одним із найбільш конкретних методів непрямого ціноутворення є маркетингова політика знижок.

У маркетинговій практиці використовують такі види знижок: кількісні, в тому числі некумулятивні (на кожну окрему торговельну угоду з покупцем) і кумулятивні (на всі купівлі, здійсненні протягом певного часу); касові - за оплату рахунків або протягом конкретно визначеного періоду; на замовлення, вартість якого перевищує якусь конкретну суму; негативні – надбавка до вартості невеликого замовлення; функціональні – на товари-новинки, за проведення посередником рекламних заходів; торговельні – оплата посередникам за здійснення торговельних операції; сезонні – на сезонні товари, які купують не в сезон; фінальні – на останню партію (одиницю) товару; залікові – на новий товар у разі повернення старого (використаного); на вимогу важливого клієнта – для споживачів, які відіграють важливу роль у діяльності фірми.