60.Монадологнн Лейбннца

Реальный мир, по Лейбницу, состоит из бесчисленных психических деятельных субстанций — монад, находящихся между собой в отношении предустановленной гармонии («Монадология», 1714); существующий мир создан богом как «наилучший из всех возможных миров» («Теодицея», 1710). В духе рационализма развил учение о прирожденной способности ума к познанию высших категорий бытия и всеобщих и необходимых истин логики и математики («Новые опыты о человеческом разуме», 1704).

Немецкий философ-рационалист. Одновременно с Ньютоном разработал основи дифференцнального й интегрального исчисления, предвосхитил некоторие идеи математической логики, первий видвинул идею машинизации мислительного процесса, представления форм мисли в виде символов. Лейбниц видвинул учение о монадах (субстанциальних единицах).

Монады — это простые субстанции. В мире нет ничего кроме монад. О бытии монад можно заключить из существования сложных вещей, о котором известно из опыта. Но сложное должно состоять из простого. Монады не имеют частей, они нематериальны и называются Лейбницем «духовными атомами». Простота монад означает, что они не могут распадаться и прекращать существование естественным путем. Монады «не имеют окон», т. е. изолированы и не могут реально воздействовать на другие монады, а также испытывать воздействие от них. Правда, это положение не распространяется на Бога как высшую монаду, наделяющую существованием все другие монады и гармонизирующую между собой их внутренние состояния.

56. Проблема несвідомого в теорії психоаналізу 3. Фрейда

До Фр. класична психологія вивчала прояви свідомості у здорової людини. Як психолог, вивч. хар-р і причини невро­зів, Фр. наштовхнувся на ту ділянку людської психіки, яка раніше не вивчалась, але мала велике значення для життєдія­льності людини - це "несвідоме." На думку Фр, більшість наших бажань, прагнень - несвідомі. Людська психіка, за Фр, -структура з 3-ма головними рівнями: несвідоме, підсвідоме і свідоме. Створена Фр модель особистості виступає як комбі­нація 3-х головних інстанцій. "Воно" - глибинний пласт несві­домих нахилів, сукупність інстинктивних потягів, основа діяльності індивідів. "Я" - сфера свідомого, яке відділялось від "воно" в процесі еволюції з метою адаптації до зовнішньо­го середовища, посередник між "Воно" і зовнінім світом. "Над Я'' - з'являється в момент виникнення людського суспільства, воно немовби виша істота в людині та включає засвоєні інди­відом соц. значущі норми і заповіді, сой. заборони влади, батьків і авторитетів. На думку Фр, глибинний пласт людської психіки функ­ціонує на основі природних інстинктів, первісних прагнень з метою одержання найбільшого задоволення. Основою первіс­них потягів виступають сексуальні нахили, які Фр називає "лібідо". Пізніше висувається гіпотеза, що діяльність людини обумовлена наявністю як біологічних, так і соціальних праг­нень, в яких домінуючу роль грають "інстинкти життя" -"ерос" та "інстинкт смерті" - "танатос". Доповненням лібідо виступає також агресивне начало - "мортидо". Посилаючись на міф, Фр стверджує, що у відносинах Едіпа та його матері розкриваєть­ся споконвічна людська трагедія сексуального потягу сина до матері. Пізніше формується протилежний варіант "комплексу Едіпа" - сексуальний потяг дочки до батька (комплекс Елект-ри).

Одне з важливих понять в теорії Фр - "витіснення". Це процес переміщення небажаних уявлень у сферу несвідомого. Виходячи з цього Фр вводить поняття "сублімації", що являє собою процес, який веде до розрядки енергії інстинктів в неінстинктивннх формах поведінки. За допомогою поняття "сублімації" Фр намагається вивести виші психічні функції з нижчих, пояснити такі явища, як наукова діяльність, худ. творчість філософське пізнання істини.

57. Філософія життя (А.Шопенгауер, Ф.Ніцше) Першим вступом, антитезою раціоналістичній традиції стала творчість представників так званої "філософії життя". Видатний представник цього напряму Артур Шопенгау-ер( 1786-1860). Шопенгауер виходить з того, що кантівському терміну "явище" протиставляє термін "уявлення", який обі­ймає все, шо дано нам в чуттєвому сприйнятті.. Світ існує тільки як уявлення.

Основною рисою вчення Шопенгауера є відокремлення волі від пізнання. Кожний організм, у тому числі і людське життя, є нічим іншим, як розкриттям волі. Універсальний об'єкт волі -"воля до життя". Перше правило волі до життя - інстинкт самозбереження, який веде до егоїзму. Що є джерелом усіх вчинків людини.

У своїх етичних поглядах Шопенгауер висуває "ідеал бездія­льності", самозречення, позаяк щастя - завжди утопічне, ілюзорне, погоня за ним робить людину носієм усіх моральних недоліків.

Філософом парадоксів, логіка думки якого заворожує, назива­ють Фрідріха Ніцшс (1844-1900). Центральним поняттям ніцшеанства є "воля до влади" як найбільш значний критерій кожного типу поведінки, кожного суспільного явища. "Життя, - стверджує Ніцше, - прагне до максимуму почуття влади ". "Воля до влади" - основа права сильного. Для Ніцше дуже важливоб е заповідь: "Не сотвори собі кумира", як заклик більше вчитися у життя, ніж чекати, доки воно вчитиме; більш сумніватися, ніж бездумно дотримуватись традицій.

"Надлюдина" - це "нова людина", "вільний дух", носій нової "інтелектуальної совісті", для якої немає авторитетів. Бога, це "людина майбутнього", яка піднеслась сучасною культурою з її обманом.