3.Історичні форми свідомості

Найбільш вивченими історичними типами світогляду є міф, релігія та філософія. Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відокремилася від практики. Для міфологічного світогляду характерним є по-перше усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка-тотема; по-друге міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності; по-третє оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення всього сущого. Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В релігійній свідомості вже чітко розділяються об’єкт і суб’єкт, отже.-долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. У релігії виникає ноуменальний світ, недоступний органам чуття і розуму, а тому в об'єкти надприродного світу треба вірити, Віра і виступає головним способом осягнення буття. Особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. А у звязку з цим віра в бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого характеру. Головним для релігії є досягнення єдності з богом як втіленням святості та абсолютною цінністю.

54Лроблема наукового пізнання в філософії неопозитивізму

Неопозитивізм (або третій позитивом)' виник у 20-х роках хх ст. і розвивався як течія, що претендувала на аналіз філософсько-методологічних проблем, висунутих у ході НТР. Віденський гурток, що сформувався у 1922 р. його представники: М.Шлік, О.Нейрат Р.Карнат, Г.Рейхенбах, ААйєр. Мета-звести філософію до логічного аналізу мови науки, а також піддати філософське і наукове знання критичному аналізу з позиції принципу верифікації, сформульованого Шліхом. Львівсько-Варшавська школа - одна із шкіл аналітичної філософії, представлена такими мислителями як К.Айдукевич, Я.Лукасєвич, А.Тарський, Т.Котарбинський, Для цієї школи характерно різко негативне ставлення до ірраціоналізму, прагнення до зближення філософських і наукових досліджень,

надання філософським міркуванням логічно точного статусу. Філософія лінгвістичного аналізу втілена у вченнях Д.Мура, Л.Вгггенштейна, Г.Райла, П.стросона, Д.Остіна, М.дамміна. Ця течія відмовляється від жорстких логічних вимог, вважаючи, що обєктом аналізу має виступати природна мова. Загальна семантика, основними представниками якої є С.Чейз та С.Хаяков. Основна ідея цієї течії-філософія має пояснювати життя людини з огляду на структуру мови. Неопозитивізм досліджуючи широке коло методологічних проблем, сприяв розвитку філософії науки - напрямку, що досліджує характеристики науково-пізнавальної діяльності. Для неї характерне: 1 виділення науки як знання і діяльності; 2 дослідження логічних структур4 3 співвідношення філософії і науки4 4 взаємозв’язок науки і суспільства; 5 дослідження науки як феномена НТР; б ппроблема синтезу різноманітних наук.