43. Духовний світ особистості, його структура.

Духовне - це сукупність усіх проявів свідомості, включаючи знання , які втілюються у формах прир умов та знання символічних систем. Духовне можна поділити на 2 підвиди - духовне, яке невіддільне від конкретної життєдія-сті індивіда і те, що існує поза ним. Духовний світ людини є результатом духовн спілкування, її наукове пізнання, освіти, виховання, воно бере початок з виявів моралі, мистецтва, релігії. Все це складає зміст дух. сфери, розвиває духовний світ людини, її уявлення про сенс життя в сусп-ві. Духовна сфера здійснює вирішальний вплив на формування дух. начал у дія-сті та поведінці людини. Велике значення має дія-сть установ, які виконують функції освіти і виховання, а також сім'я, коло дух спілкування. Важливу роль у формуванні духовності людини відіграє самобутнє народне мистецтво.Одна з фундаментальних проблем сучасного сусп-ва полягає в тому як сформувати і збагатити дух. світ людини, залучити до справжніх дух. цінностей, і уберегти їх від впливу оманливих людей, які руйнують людську душу і сусп-во.

20. Культура і цивілізація

Поняття "цивілізація" з'явилося у філософії 18ст. В тісному смисловому зв'язку з поняттям "культура" для позначення такого рівня сусп. розвитку, характерними рисами якого є справедливість і розумність. У 19 от. Л.Морган у праці "Стародавнє сусп-во" використав поняття "цивілізація" для позначення стадії розвитку сусп-ва, яке настає після варварства. В філософії марксизму поняття "цивілізація" має й інші значення. Вони вживалися К.Марксом і Ф.Енгельсом і для позначення сукупності загальних рис антагоністичного сусп-ва, а за аналогією до французького просвітництва і для оцінки соціально-політичних переваг буржуазного ладу перед феодальним. Особливий зміст у поняття "цивілізація” вкладався у концепціях культурно-історичних типів й передусім з погляду різних станів у розвитку культури. Різко розмежовує культуру і цивілізацію О.Шпенглер, який вважає цивілізацію стадією, станом вмирання культури. У сучасній соціально-філософській і політологічній літ-рі поняття "цивілізація" нерідко стає синонімом понять "сусп-во" і "культура", наприклад, "давньоіндійська", "давньокитайська", "давньоєгипетська” цивілізації. При всій багатозначності в інтерпретації терміну "цивілізація" в сучасному суспільствознавстві це поняття несе певне смислове навантаження. Переважно під цивілізацією розуміють ступінь розвитку культури сусп-ва, в основі якого лежать загальнолюдські цінності, гуманістичний і демократичний соц. порядок, що забезпечують необхідні умови для вільного розвитку потенціалу кожної людської особистості.

17.Сенсуалізм і раціоналізм в філософії Нового Часу.

Головне своє завдання філософії Нового часу вбачає у розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання. На цій основі формуються в філософії 18ст два протолежні напрямки: емпіризм та раціоналізм. Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб’єкта. Розум не привносить ніякого нового знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку, інтелектуальної інтуїції, а чуттєве пізнання лише підштовхує розум до дальності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм відповідно до духу епохи вважали математику, а основними характерними рисами істинного знання визнавала всезагальність, необхідність, суттєвість.

Засновник емпіризму— англійський філософ Френсіс Бекон (1561— 1626) основні ідеї висловив у працях ""Новий органон", "Про гідність й риимноження,наук"( 1623). Головне завдання філософії Ф.Бекон вбачає у пізнанні природи і оволодінні її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини. Першим кроком на шляху реформи метода пізнання, на думку Бекона, має бути очищення розуму від похибок ("ідолів"), які йому постійно загрожують. До першого виду похибок, які він називає "ідолами роду", належать ті, що пов'язані з недосконалістю людського розуму та органів чуття людини. Другий вид похибок (ідоли печери"), зумовлений особливостями окремої людини чи групи людей, третій вид похибок ("ідоли площі") має своїм джерелом недосконалість і неточність мови. Четвертий вид похибок ("ідоли театру") породжується сліпою вірою людей в авторитети, некритичним сприйняттям і засвоєнням чужих ду­мок. Щоб очистити пізнання від цих ідолів, треба, на думку Бекона, виходити лише з досвіду і безпосереднього вивчення природи, бути вільним і самостійним у своїх твердженнях та висновках, є дочкою часу, а не авторитетів. Основоположник раціоналістичного напрямку у філософії- Рене Декарт, який підкреслює практичне значення науки як знаряддя прогресу. Проте свою методологію він будує на принципах раціоналістичної дедукції, а експеримент визнає лише як передумову пізнання.Суть дедуктивного методу Декарт сформулював у чотирьох правилах. 1.Піддавай усе сумніву. 2.Кожну складну проблему слід ділити на простіші і робити це доти, поки не прийдемо до ясних та очевидних речей. 3.Треба дотримуватись певного порядку мислення. 4.Треба орієнтуватися на досягнення повноти знання.