46. Неопозитивізм і постпозитивізм

Неопозитивізм - істор форма яка виникла в 20-х рр. 20ст. Представники: М.Шлік, Л.Вітгенштейн, Р.Карнап, Б.Рассел.

Неопозитивізм складається з ряду філос шкіл і напрямів. Осн варіантом неопозитивізму є логічний позитивом, шо сформувався в рамках Віденського гуртка, філософія не мас предмета дослідження, так як вона не змістована наука про яку-небудь реальність.

Особливістю даного напряму є те, шо в ньому принципово ототожнюється об'єкт з теорією об'єкта. Також існує така особливість як-ототожнення понять „об'єктивний факт” і „науковий факт”. Тобто критерієм науковості або ненауковості висловлювань є ' принцип верифікації (істина). Це означає, що істина - це збіг висловлювань з безпосереднім досвідом людини. Неопозитивісти вважають, що є сенс говорити тільки про те, що можна спостерігати, тобто про факти. Постпозитивізм - це певна позиція в осмисленні філос проблем, які виникають у зв'язку з розвитком наукового знання. Представники: К.Поппер, Т.Куна. Вони осн увагу приділяють раціональним методам пізнання. Амер. філософ П.Фейєрабенд вважає, що розвиток знання відбувається внаслідок його накопичення. Наука у нього постає як процес розмноження теорій, вона не має єдиної лінії.Філософ Т.Кун вважає, що в розвитку наукового знання особливу роль відіграє діяльність наук співтов-ва. У постлозитивізмі головною проблемою філософії науки стає розуміння розвитку наукового знання. Постпозитивісти доводять, шо відкриття нового знання та його обгрунтування - це єдиний процес: виникнення і розвиток нової науково? теорії є в той же час її обгрунтуванням.

47. Проблема людини в Філософії

Проблема людини - її сутності, походження, можливостей і перспектив, сенсу буття - з давніх часів хвилювала мислителів. Дуже гостро вона стоїть і в наш час, коли вирішується подальша доля людини і людства. Людина - це суб'єкт діяльності й спілкування, пізнання, естетичного сприйняття і освоєння дійсності, істота творча, моральна, відповідальна за свої вчинки. Важливу роль у формуванні людини відіграла членороздільна мова, яка виникла й розвинулася, разом з трудовою дія-стю і соц формами життя.Людина - частина природи, має біологічні властивості і підвладна біолог закономірностям. У той же час вона - істота соціальна, є носієм сусп характеристик, і поза сусп-вом як людина не існує. Звідси виникає проблема співвідношення.біологічного і соціального в людині. Людина не тільки пристосовується до природи, але й пристосовує природу до себе, перетворює її предмети так, щоб вони служили людським потребам. Людська дія-сть має цілеспрямований, осмислений хар-р. Людська дія-сть пов'язана з потребами, інтересами, метою.Технізація життя в сучасних умовах відіграє подвійну роль: вона виражає великий прогрес продуктивних сил і цивілізації взагалі, але з іншого боку несе небезпеку дегуманізації людини, поширення маніпулювання людськ. поведінкою, згубного впливу на природу, створення засобів массового знишення. Людина смертна. Ця проблема залишається предметом філос і реліг думки. Але треба прагнути жити , робити життя більш цікавим, корисним для сусп-ва, треба жити не тільки для себе, але й для інших.