10. Особливісті та передумови виникнення соціології як науки. О. Конт та його концепція соціології як нової науки про суспільство

Соціологія як окрема наукова галузь виникла в середині 19 ст. - тоді, коли О. Конт висунув проект створення нової науки про суспільство. Але це не означає, що до О. Конта не було жодних теоретичних уявлень про суспільство, але вони не завжди відповідали критеріям науковості у сьогоднішньому розумінні, оскільки мали форму окремих поглядів, ідей, учень тощо. Однак вони становлять невід’ємну частину людського суспільного життя, людської культури, історії соц. думки. Цю частину знань називають протосоціологією. Отже, протосоціологія - термін, який позначає зародковий стан соціології, тривалість процесу її становлення та оформлення у самостійну науку про суспільство, відмінну від соц. філософії. На стадіях раннього класового сусп. міф і епос були основними формами відображення соц. дійсності. Міф - це найдавніша форма фантастичного пояснення суті природи і людини. У ньому переважали фантастичні знання, а людина займала місце статиста. Епос - це оповідь про минуле, що відтворює картину народного життя, його ідеали, моральні норми, прагнення. Перші елементи наукового знання виникають у зв’язку з розвитком СПП. Велике значення мало відокремлення розумової праці від фізичної. Спроби творення соц. теорій належать уже Платону та Арістотелю, які поклали початок вивченню таких важливих соц. інститутів як сім(я, держава. У період Середньовіччя відбулась переорієнтація на особистість, як творчу силу, свободу її вибору і відповідно перед Богом. В період Відродження значна увага приділялась вже людині з її інтересами, потребами і цінностями.

14. Особливості системного підходу до аналізу суспільства

Суспільство розглядається як особливий вид соціальної системи. Суспільству як системі притаманна важлива характеристика, яка виявляє об’єктивну форму його існування — цілісність, тобто суспільству притаманні властивості, які не можна вивести з його окремих елементів. Йдуть з життя люди, зміняються покоління, але суспільство відтворює себе. Механізм відтворювання передбачає наявність в структурі суспільства особливо стійких відносин, які характеризуються значною самостійністю по відношенню до елементів і окремих ланок.

Соціальна система як соціологічний феномен являє собою багатомірне та багатоаспектне утворення із складною структурою, типологією та функціями. Найбільш складною і загальною соціальною системою є саме суспільство (суспільство в цілому), яке відображує всі характеристики соціальних систем.

До основних ознак системи відносяться: цілісність, принципова неможливість ототожнення якостей системи з сумою якостей елементів, що її утворюють, неможливість виведення з останніх якості цілого; залежність кожного елемента, якості від його місця і функцій всередині системи; структурність — можливість описування системи через установлення її структури, тобто комплексу зв’язків та відносин системи; обумовленість поведінки системи не стільки поведінкою її окремих елементів, скільки властивостями її структури; взаємозалежність системи та середовища (система формує і виявляє свої якості в процесі взаємодії з середовищем); ієрархічність — кожний компонент системи, в свою чергу, може розглядатися як система, а система, що досліджується уданому випадку, виступає одним з елементів більш широкої системи; — численність описів кожної системи (побудова множини різноманітних моделей, кожна з яких описує лише певний аспект системи). Всі ці ознаки дозволяють аналізувати суспільство як соціальну систему.

Суспільна людина освоює дійсність трьома можливими способами: чуттєво-практичним, теоретичним і ціннісним. Всі ці способи набувають сенсу, коли суспільство діє, переслідуючи певні цілі.

Необхідним моментом виступає врахування і адекватна реакція на напружений зв’язок між цільовими устремліннями системи та її наявним станом. Це витікає з телеологічного характеру системи, наявності цілі та сенсу її функціонування.

Соціальна система — це цілісне утворення, основними елементами якого є люди, їхні зв’язки, взаємодії і відносини. Ці зв’язки, взаємодії і відносини носять стійкий характер і відтворюються в історичному процесі, переходячи з покоління в покоління.

Соціальний зв’язок — це набір фактів, що обумовлюють спільну діяльність людей в конкретних спільнотах за конкретного часу для досягнення тих або інших цілей. Соціальні зв’язки встановлюються не за примхами людей, а об’єктивно. Встановлення цих зв’язків диктується соціальними умовами, в яких живуть і діють індивіди.

Сутність соціальних зв’язків виявляється в характері дій людей, які складають дану соціальну спільність. Існують зв’язки взаємодії, відносин, контролю, інституційні та інші. Соціальний зв’язок як спільна діяльність людей в конкретних умовах місця і часу в ім’я досягнення конкретної мети встановлюється на тривалий період незалежно від соціальних якостей окремої особи. Наприклад, міняються конкретні співробітники, переобираються лідери, але структура залишається незмінною, пропонуючи певні посади і функції майбутнім співробітникам.

Розрізняються особистісні, соціально-групові, організаційні, інституційні у соцієтальні зв’язки. Об’єктивні зв’язки характеризують діючу особистість, соціальну дію, закономірність, систему управління. Суб’єктивні зв’язки включають особистісні норми і цінності, оцінки соціальної реальності. Суб’єктивно-об’єктивні зв’язки є найважливішою характеристикою сім’ї, релігії.

Соціальна взаємодія — це процес, в якому люди діють і випробовують взаємодію одного на іншого. Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, що взаємодіють, суспільні зміни, вплив змін на індивідів і зворотну реакцію людей. Взаємодія призводить до становлення нових соціальних відносин.

Соціальні відносини — це відносно стійкі і самостійні зв’язки між індивідами і соціальними групами.