17. Соціологія культури у системі наук про культуру

Культура — сукупність способів і методів матеріальної та духовної людської діяльності, об'єктивно втілених у матеріальних і духовних носіях, які передаються наступним поколінням. Соціологія культури є галуззю соціології і водночас культурознавчою наукою. Вона знаходиться на межі філософії і культурології. Щоб пізнати соціологію культури як наукову дисципліну, необхідно розглянути її в контексті соціологічного знання і в контексті інших наук про культуру, а в більш широкому плані — визначити співвідношення соціології та культурології, роль і місце її серед інших наук про культуру.Соціологія культури — галузь соціології, яка вивчає культуру як соціальний феномен, П місце і роль у взаємодії з іншими системами суспільства, а також взаємодію особистості, спільноти і суспільства.Соціологія культури належить до соціологічних теорій середнього рівня (спеціальних соціологічних теорій), Вона здобуває емпіричні дані, які характеризують культуру як одну із соціальних підсистем і, узагальнюючи ці дані, розробляє її теоретичну модель в межах загальносоціологічної теорії. Як складова соціології, соціологія культури використовує вироблені нею поняття і засоби, без яких неможливе пізнання соціальної реальності як системи (група, роль, інститут тощо) і окремих соціальних феноменів (релігія, клас, економіка та ін.). Особливість культури як однієї із соціальних підсистем полягає в тому, що на основі аналізу культурного життя суспільства стало можливим виявити різноманітні загальносо-ціологічні параметри, визначити підходи і розробити найважливіші засоби, обґрунтувати зміну парадигм соціального пізнання. Е. Дюркгейм, М. Вебер, П. Сорокін, розвиваючи соціологію загалом, сформували основні засади і соціології культури (багато соціологів класичної епохи приділяли увагу аналізові культури у своїх концепціях соціального і культурного життя).Соціологія культури є складовою соціології, однією із спеціальних соціологічних дисциплін, які використовують вироблені соціологією поняття і засоби для аналізу окремих соціальних феноменів (релігія, політика, освіта тощо). Соціологія має справу з культурою як соціальним феноменом, тобто вивчає культуру як доступну спостереженню, емпіричним засобам дослідження соціальну систему Соціологія культури намагається соціологічними засобами інтерпретувати історико-культурний матеріал, висвітлюючи процеси та закономірності суспільного розвитку, взаємодію культури та суспільства на різних етапах його розвитку.

18.Особливості соціального підходу до дослідження культури

Відомо декілька методологічних підходів до соціологічного аналізу культури. Функціональний підхід основним елементом культури вважає цінності. За Т. Парсонсом, культура — організована певним чином система цінностей, яка відповідає потребам людини. Культурі властива сталість, стабільність. Різні культури мають багато спільного, тому природним їх розвитком є тільки еволюція.Конфліктний підхід розглядає культуру як динамічну систему, яка є своєрідною ареною конфліктів, породжених' соціальною нерівністю. Цінності зазнають певного впливу інших соціальних факторів. Зокрема, К. Маркс твердив про культуру як про похідну економічних відносин, вважаючи, що існуючі культурні системи не здатні однаковою мірою задовольнити всіх членів суспільства. Соціальна нерівність призводить до постійного соціального напруження, революційних катаклізмів. Домінуюча культура — це, як правило, результат нав'язування панівною групою своїх норм, цінностей. Вона підкоряє інші групи, закріплює відносини панування через орієнтацію соціальних інститутів на цінності панівної групи, а отже, стимулює конфлікти. ,Якщо функціональний підхід, сповідуючи принцип стабільності культурних систем, менше приділяє уваги культурним змінам та відхиленням, то конфліктний підхід зосереджується на осмисленні протиріч культури, аналізові джерел її розвитку, хоча приділяє надмірну увагу відмінностям культур, обминаючи їх спільні риси. Поєднання двох підходів сприяє повноціннішому аналізові культури. Таку спробу зробив Р. Мертон, який, узявши з теорії конфлікту поняття «напруга», застосував його до функціонального підходу. Згодом Л. Козер доходить висновку про функціональність самого конфлікту.У радянській філософській та соціологічній літературі до середини 60-х років під культурою розуміли сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством. Цей погляд відтворював досить поширений технологічний підхід до культури як техніко-цивілізаційного явища, продукту людської діяльності. Згодом він поступився місцем досягненсь-кому та сенсо-гуманістичному. Сутність одного з них полягає в ідеї розвитку творчої сторони культури, коли, з одного боку, підкреслюються самі культурні функції (виробництво нових цінностей, ідей, концепцій, характер їх поширення), а з іншого — зосереджуються на особистісному аспекті. Діяльний підхід до визначення культури заявив про себе У 80-ті роки XX ст., насамперед завдяки новим інтегральним поняттям «засіб мислення» та «засіб діяльності». Увага зосереджувалася не тільки на оволодінні досвідом минулих поколінь задля втілення його у виробництво та суспільне життя, а й на тому, як, якими засобами це робити. Продукти людської діяльності мають значення як засоби праці, обміну, задоволення суспільної потреби. . Отже, культура як предмет соціологічного аналізу — це сукупність структур, процесів, пов'язаних з функціонуванням суспільства на різних рівнях, система контролю за соціальною поведінкою, тобто система соціальних структур та соціальних відносин щодо культурного феномена, особливості взаємодії культури як соціального інституту і суспільства.