35. Суб’єкт і об’єкт пізнання

Вихідний момент – зустріч їх. Суб’єкт (індивід., колективний) – хто пізнає, об’єкт (матер. і духов.) – що пізнається.

Пізнання: 1) Суб’єктом об’єкта – пізнання ззовні; 2) Суб’єктом самого себе – всередині.

36. Принципи єдності діалектики, логіки, гносеології.

Єдність їх – принцип марксистсько-ленінської філософії за якою Матеріалістична діалектика – вчення про загальні закони розвитку, є і логікою і гносеологією. Першим цю теорію висунув – Гегель, але звів предмет філософії до логіки.

Введення у філософію принципу практики, що дало змогу застосувати до логіки й гносеології принципів розвитку й історизму. На цій основі подолано розрив між онтологією, логікою та гносеологією.

Матеріалістична діалектика – вчення про форми й закони розвитку об. дійсності і про форми і закони пізнання її, знаходження правильного мислення. Ленін казав: «Не треба 3 слів: це одне й те саме».

37. Чуттєве і раціональне. Роль інтуїції в пізнанні.

Основні етапи чуттєвого: відчуття, сприйняття, уява. Структура раціонального: поняття, судження, умовивід. Інтуїція – підсвідоме прагнення до пізнання істинності. Етапи інтуїтивного пізнання:

1) знаходження проблеми; 2) знаходження методів вирішення;

3) перехід в підсвідоме; 4) рішення проблеми;

38. Змістовне і формальне в процесі пізнання.

При пізнанні ми маємо використовувати діалектику змістовну і формальну. При пізнанні треба спочатку поділити на конкретне і абстрактне, зміст і форму.

Змістовна форма пізнання – пізнання внутрішньої сутності об’єкта (образ).

В категоріях і об’єктах ми пояснюємо всі об’єкти. При формальному пізнанні ми пізнаємо його форму (слово, як об’єкт).

39. Емпіричне і теоретичне. Факт, ідея, гіпотеза, теорія.

Емпіричне – яке виявляє і описує факти, і відповідає на питання «Як?». Теоретичний – сутнісне пізнання, і відповідає на питання «Чому?», на питання внутрішніх причин явищ.

Вони пов’язані з таким поняттям як факт – він розуміється як речення, що фіксує емпіричне знання, а в розмовному – подія, результат істини. Теоретичне базується на емпіричному, і його обґрунтовує.

Ідея – придумане й побачене, можливість виходу з конкретної ситуації. Ідея – творчий характер людського мислення.

Гіпотеза – припущення, яке формується при винесенні багатьох ідей, і запереченні одних, підтвердженні інших, і отримання об’єктивних знань про предмет, тобто, теорії.

40. Принцип конкретності істини. Абсолютне і відносне в істинному знанні.

Абстрактне і конкретне – форми пізнання.

Конкретне – єдність, взаємодія частин цілого. Конкретне – цілісне – може бути як річ так і поняття. Істинне – завжди конкретне.

Абстрактне – розділене: окремі частини – це не ціле.

Конкретність істини – залежність знання від зв’язків і взаємодій властивих явищам, умов, місця, часу, де вони розвиваються.

Діалектика їх вбирає в себе всі попередні форми пізнання, і ознаменує перехід від абстрактного знання до конкретного.

Істина – єдність минулого, сучасного, і майбутнього досліджуваного об’єкту, його усіх сторін, етапів розвитку до конкретного фіналу. Якщо істину правильно не оформити, то вона не матиме своєї суті, цінності; вона має бути доступної, зрозумілою для всіх.

Абсолютна істина – властивості предмета істині лише у його істинному середовищі.