68. Співвідношення понять «людина», «індивід», «особистість».

Людина – родове поняття, що вказує на віднесення істоти до вищої форми живої природи – до людського роду. Тут стверджується генетична зумовленість розвитку людських якостей і ознак.

Індивід – одиничний представник виду Homo Sapiens. Як і люди, індивіди відрізняються морфологічними особливостями (зріст, колір очей…), а й психічними властивостями (темперамент, емоційність).

Індивідуальність – єдність неповторних особистісних властивостей конкретної людини. Індивідуальність і особистість – способи буття людини. Відмінність у їх різних процесах становлення.

Становлення особистості – соціалізація людини (освоєння їм родової, суспільної сутності, що пов’язане з прийняттям нею соціальних норм і правил, соціальних функцій і ролей, і формуванням уміння будувати відносини з іншими людьми).

Становлення індивідуальності – індивідуалізація людини (самовизначення виділення особистості з спільноти, оформлення її окремо, через її активний і творчий вияв в житті людей).

Про особистість кажуть «сильна, енергійна, належна», як її діяльнісні характеристики, а про індивідуальність – «яскрава, неповторна, творча» - як самостійну сутність.

69. Гуманізм як явище, і як філософське поняття.

Гуманізм – визнання людини вищою цінністю в світі, повага до гідності і розуму людини. В епоху Відродження – право на щастя, і вільний вияв природніх почуттів і здібностей. Гуманізм – ставлення до людини з турботою про неї, повагою до її гідності, людяність.

Гуманістичний протистоїть релігійному (головна цінність – Бог), класовому (інтереси класу), імперському (інтереси імперії). Ідеалом людини в епоху Відродження – її різнобічна діяльність, і орієнтація на культуру.

Духовні цінності–особисті достоїнства,благородство,а не багатство. Мета життя – не спасіння душі, а творчість, служіння людям!

В наш час питання гуманізму – вкрай важливе,без нього важко побудувати нормальне суспільство,без війн,агресії, несправедливості.

70.Сусп.-екон. Формація – структур.-зміст. Аспект люд. Дійсності.

Суспільно-економічна формація – конкретно-історична форма суспільства, що характеризує його як певну цілісність і ступінь розвитку. Розкриття специфіки – дає відповідь про те, як влаштоване суспільство, з яких елементів складається, механізм взаємодії елементів. Основа структури формації – структура сутності людини. Формація охоплює матеріальне виробництво, систему суспільних відносин, суспільну свідомість.

Людина виникає, виходить з тваринного світу при потребі у виробництві знарядь праці і засобі задоволення життєвих потреб. В формації наявна внутрішня суперечливість: потреб і рівня розвитку знарядь праці,обмеженими можливостями їх задоволення. І постає потреба розвитку знарядь праці, зміни розвитку формації.

Продуктивні сили містять у собі людей, потреби, навички застосування знарядь праці, і засоби виробництва – вихідний момент формування формації.

Економічні відносини – система зв’язків і відносин між людьми зумовлені процесом виробництва. Форми: розподіл (праці), обмін (діяльністю), споживання.

Ознака економічних відносин – спосіб поєднання робочої сили зі знаряддям праці через: 1)організаційно-технічні; 2) соціально-економічні; 3)адміністративно-розподільні відносини.

Продукт сили і економічні зв’язки – спосіб виробництва, і основа суспільно-економічної формації.