-
Діагностика
Діагноз на лептоспіроз ставлять шляхом проведення мікроскопічних, бактеріологічних, серологічних і гістологічних досліджень з урахуванням епізоотологічних, епідеміологічних, клінічних та патологоанатомічних даних.
Діагностика лептоспірозу здійснюється в спеціалізованій лабораторії, де проводять мікроскопічні, бактеріологічні, серологічні дослідження, постановку біопроби.
Для прижиттєвої діагностики направляють нативну або цитровану кров, сечу, навколоплідні води, абортований плід; для посмертної діагностики - трупи дрібних тварин, від великих тварин шматочки паренхіматозних органів, транссудат грудної та черевної порожнин, сечовий міхур.
Сечу збирають при природному сечовипусканні, досліджують в «темному полі» мікроскопа не пізніше 6-12 годин зберігання при +4°С. Інший патологічний матеріал - не пізніше 6 годин в літній час і 10-12 годин - в зимовий час.
У супровідному документі до проб патологічного матеріалу має бути вказано час загибелі тварини або час взяття проб за життя.
Бактеріологічний метод полягає у виявленні лептоспір в досліджуваному матеріалі шляхом мікроскопії в темному полі іммунофлюоресцірующим методом або в забарвлених препаратах, у виділенні культур в спеціальних середовищах, постановці біопроби на лабораторних тваринах, ідентифікації та диференціації виділених культур (рис.14).
Рис.14. Лептоспіри в темному полі.
Мікроскопічне дослідження проводять методом роздавленої краплі. Сечу, навколосерцеву рідину, транссудати з грудної та черевної порожнин в нативному стані або у вигляді осаду після центрифугування (8-10 тис об/хв протягом 30 хв), суспензії з нирок, легень, печінки попередньо відстоюють, далі після центрифугування відбирають для дослідження надосадового шару. Переглядають з кожного матеріалу не менше 10 препаратів, до 50 полів зору для виявлення характерних рухливих лептоспір.
У кислій сечі з рН 5,0-6,0 лептоспіри швидко втрачають рухливість і гинуть. Лептоспіри необхідно диференціювати від ниток фібрину, уламків хвостових частин сперміїв, зруйнованих еритроцитів, спіралоподібних, вібріоподібних мікроорганізмів.
При бактеріологічному дослідженні проводять виділення чистої культури шляхом посіву патологічного матеріалу на спеціальні живильні середовища. Інкубують при 28-30 ° С. Далі 5-10 добову культуру типують (не менше 50 лептоспір у полі зору мікроскопа, без ознак аглютинації і лізису) з груповими аглютинативними сироватками в РМА, в реакції іммуноадсорбціі або РМА з моноклональними сироватками (визначення серовара).
Серологічне дослідження передбачає постановку РА (реакції аглютинації: РМА – мікроаглютинації, РАЛ – аглютинації-лізиса) з сироватками крові тварин, РЗК (реакція зв’язування комплементу), ELISA (рис.15).
Рис.15. Реакція аглютинації-лізису: 1 – негативна реакція; 2-5 – позитивна реакція (різна ступінь аглютинації і лізису).
Результати реакції оцінюють за п’ятибальною системою хрестиками: (++++)– аглютиновано і лізовано 100% лептоспірр; (+++) – 75% лептоспір; (++) – 25% лептоспір; (-) – аглютинація і лізис відсутні. Позитивною вважають реакцію, яка оцінюється не менш ніж двома хрестиками за умови відсутності аглютинації та лізису в контролі. Під час повторного дослідження сироваток крові тих самих тварин через 7-10 діб реакцію виконують і оцінюють аналогічно
Також використовують метод діагностики ПЦР – для цього направляють сечу і кров.[8,9]