-
Епізоотологічні дані
Лептоспірозом хворіють тварини будь-якого віку, але молоді більш сприйнятливі, хвороба у них протікає більш важко, ніж у дорослих.
Патогенні для собак лептоспіри поширені повсюдно в різноманітних клімато-географічних зонах. У зв'язку з тим, що відбувається в даний час інтенсивне переміщення собак не тільки по території окремих держав, а й за їх меж зростає ризик поширення патогенних для собак сероварів лептоспір в географічних районах, де вони раніше не зустрічалися. Існуючі протилептоспірозні вакцини для цього виду тварин і правила ввезення домашніх тварин, прийняті в різних країнах, не в змозі вирішити цю проблему.
Рівень серопозитивності безпритульних собак, які є основною групою ризику, варіює в широких межах, нерідко перевищуючи 38-60% (рис.4). Цей показник слід роздивлятися як об'єктивний індикатор широти розповсюдження сероварів лептоспір в осередках інфекції.[3,6]
Рис.4. Безпритульні собаки – основна група ризику.
Джерело інфекції – хворі тварини та лептоспіроносії.
Резервуар інфекції сформований великою кількістю домашніх (жуйні тварини, коні, свині), синантропних (миші, криси) та диких тварин (єноти, скунси, їжаки, дикі жуйні та інші)(рис.5).
Рис.5. Гризуни – один з основних резервуарів інфекції.
Довготривале безсимптомне лептоспіроносійство, яке супроводжується виділенням збудника з організму в зовнішнє середовище (особливо з сечею, фекаліями), характерне для гризунів, собак та інших тварин. Цей феномен, по всій ймовірності, відіграє ключову роль у збереженні патогенних сероварів лепстоспір в неблагополучному по інфекції вогнищі і поширенні інфекції за межі останнього. Сеча, яка містить збудника, контамінує грунт, водойми, навколишні предмети і служить джерелом зараження. Для собак такий шлях поширення інфекції особливо актуальний, тому що базується на їх природженому рефлексі мітити "свою територію" сечею і регулярно "читати" чужі мітки.[9]
Контамінація об'єктів зовнішнього середовища лептоспірами можлива не тільки описаним вище шляхом, а й через фекалії, оскільки ці бактерії регулярно потрапляють з печінки в кишечник з жовчю.
Людина не служить джерелом інфекції для собаки, оскільки, як правило, з її організму в навколишнє середовище не відбувається тривалого виділення збудника. Цьому сприяють також заходи гігієни і кисла рН сечі людей.
Лептоспіроз собак має спорадичний прояв протягом усього року з максимальним піком в країнах Східної Європи з травня по листопад. Існують декілька пояснень сезонності захворюваності лептоспірозом цього виду тварин. Першорядну роль грає динаміка активізації та зростання популяції гризунів, які є основним компонентом природного резервуара лептоспір. У зазначені періоди року випадає найбільша кількість опадів, а у вологому грунті лептоспіри виживають значно краще, ніж у сухому. У період з весни по осінь ("дачний" сезон) значно більше міських собак потрапляє у сільську місцевість, і можливість контакту з інфікованими лептоспірами синантропними та дикими тваринами зростає. У ще більшій мірі це відноситься до мисливських собак. Крім того, в теплу пору року собаки часто купаються у водоймах з непроточною водою, в якій лептоспіри можуть дуже довго зберігати життєздатність. У дощові роки випадки "літнього" лептоспірозу закономірно підвищується в порівнянні з посушливими. При низькій вологості і високій температурі, а також в холодну пору року (взимку) лептоспіри гинуть значно швидше.[8]
Зараження собак відбувається в основному горизонтальним шляхом - через травний тракт при прийомі корму та води, контамінованих лептоспірами, аерозольно і, рідше статевим шляхом (рис.6). Можливо також і вертикальне поширення інфекції від інфікованої суки - через плаценту плодам і через молоко підсисним цуценятам. Лептоспіри можуть проникати в організм не тільки через слизові оболонки, але і через пошкоджену шкіру.
Рис.6. Аліментарний шлях зараження.