Іі. Огляд літератури

1. Визначення хвороби

Лептоспіроз собак – інфекційне захворювання, що характеризується короткочасною гарячкою, гемоглобінурією, анемією, а також жовтяничним забарвленням та некрозом слизових оболонок і шкіри, атонією шлунково-кишкового тракту, абортами, геморагічним ураженням нирок, печінки та розладами центральної нервової системи. Також можливий безсимптомний перебіг даної хвороби.[1]

2. Історична довідка

Лептоспіроз вперше був описаний у людини в Німеччині у 1886р. А. Вейлем (звідки і синонім назви захворювання - хвороба Вейля), у Росії – в 1888р. Н.Васильєвим. Збудник хвороби відкрили японські дослідники Інадо та Ідо в 1915р. У собак це захворювання описано ще у 1850р. У нашій країні лептоспіроз відгодівельної худоби першими описали в 1935р. С.Нікольський, Ф.Десятов, Г.Марченко під назвою «інтерогемоглобінурія великої рогатої худоби», етіологічну роль лепто спір у цьому захворюванні встановили В.Терських (1939р.) і М.Земсков (1940р.). Лептоспіроз овець і кіз уперше був зареєстрований А.Авроровим, М.Земсковим (1937р.). Від свиней та овець лептоспіри були виділені В.Терських у 1949р., від коней – Л.Новиковою в 1947р. С.Любашенко в 1940р. для профілактики лептоспірозу вперше запропонував хінозольову вакцину, в 1947р.- гуперімунну сироватку.[5]

3. Морфологія та біологія збудника

Збудник хвороби – патогенні лептоспіри , які за антигенними властивостями розподілені на 26 серологічні групи, що включають 250 серовари. Класичний лептоспіроз визивають серовари Leptospira icterohaemorrhagiae і L. canicola. На даний час досить часто в якості етіологічного фактору хвороби визнають серовари L. grippotyphosa, L. pomona, L. bratislava. Також можуть зустрічатися і інші серовари, такі як, L. saxkoebing, L. sejroe, L. hardjo, L. poi, L. ballum, L. tarassovi, L. pyrogens, L. Аustralis та інші.[1,4]

У темному полі мікроскопа (бактерії не заломлюють світло) лептоспіри мають вигляд ніжних, тонких спіралеподібних паличок і ниток з гачкоподібними кінцями, що володіють активним і різноманітним рухом, довжиною 7-14 мкм, діаметром 0,06 - 0,15 мкм (рис.1, 3).

Рис.1. Leptospira.

Клітина лептоспіри складається з спірально вигнутого протоплазматического циліндра, покритого цитоплазматичної мембраною, що містить велику кількість глікопептидів. Тіло клітини додатково укладено в зовнішню мембрану. Протоплазматичний циліндр як би спірально накручений на "осьову нитку", що представляє собою утворення з двох джгутиків, які перетинають тіло мікроорганізму від одного кінця до іншого. Завдяки його скорочень лептоспіри мають можливість рухатися (рис.2).

Рис.2. Лептоспіра під електронним мікроскопом.

Культивують лептоспіри за температури 26 – 28 °С, рН = 7,2 – 7,4 на елективних рідких середовищах Уленгута, Терських, Любашенка, Ферворт — Вольфа, до складу яких входить 5 – 10 % кролячої або баранячої сироватки. Культури ростуть повільно, впродовж 7 – 10 діб, іноді довше. Типову ідентифікацію лептоспір здійснюють за допомогою специфічних сироваток за реакцією мікроаглютинації (РМА).

Рис.3. Лептоспіри.

Лептоспіри відносяться до хемоорганотрофів, потребують для росту наявність джерел вуглецю та енергії (ліпіди). Утилізують неорганічні солі амонію, пуринові основи. Лептоспіри є типовими гідробіонтами. У зовнішньому середовищі виживають при підвищеній вологості і рН 7,0-7,4, температурний оптимум 28-30 ° С. Добре переносять низькі температури. Відносяться до суворих аеробів. Дуже чутливі до висихання, до сонячного випромінювання.