«Політекономія націоналізму»

Аналізуючи генезу націоналізму, неможливо обминути питання про роль глобальних економічних чинників у його еволюції. Очевидно, що безпосередньо й опосередковано на формування націоналізму вплинула, передусім, Промислова революція – масштабний переворот у розвиткові технології, засобів виробництва і комунікацій, виробничих відносинах тощо. Починаючи з Карлтона Дж. Гейза, багато авторів підкреслювали той факт, що націоналізм почав формуватися до Промислової революції. Вона почалася вже тоді, коли націоналізм був досить впливовою й поширеною інтелектуальною течією. Проте саме Промислова революція створила необхідні «технічні» передумови для поширення націоналізму, перетворення його на масовий сентимент.

Наведемо лише один приклад. Як пов’язати винахід і запровадження парового преса в Англії (1814) з перетворенням поважного провінційного німецького бюргера на завзятого патріота? Паровий прес зробив друк набагато швидшим і дешевшим. Це, у свою чергу, сприяло зниженню цін на газети, перетворенню їх на предмет «масового споживання» і, відповідно, -створенню передумов для масової індоктринації будь-якими ідеями, не в останню чергу – націоналістичними. З початку XIX ст. журналісти почали створювати агенції, які збирали новини і продавали їх газетам. Згодом вони перетворилися на національні агенції: «Гавас» у Франції (1835), «Ройтерс» в Англії (1851), «Вольф» у Німеччині (1849), «Асошіейтед Пресс» у США (1882). До певної міри «стандартизуючи» новини в рамках кожної нації, вони сприяли формуванню національної свідомості, оскільки народи кожної нації отримували інформацію про загальнонаціональні події 143. Що ж до націоналістичних (національних) рухів, то газети, преса загалом стали найважливішими засобами поширення національної ідеї.

Можна й далі згадувати технічні вдосконалення й відкриття Промислової революції, що створювали «технічну інфраструктуру» для поширення націоналізму та інших доктрин, формування націй. Проте усе це ми вже розглянули раніше. Звернемося до політико-економічних аспектів Промислової революції, що спричинилися до приходу «ери націоналізму».

Формування націй вимагало внутрішньої єдності цих нових політичних спільнот, єдності, яка досягалася наявністю єдиного уряду, політичних інститутів, системи освіти тощо. Водночас виникала проблема економічної єдності, без якої політична єдність ставала доволі хиткою. Отже, поставало питання про формування єдиної системи економічних зв’язків, у якій не було місця системі «локальних економік» старого ладу. В 1787 р. в американській Конституції був зафіксований пункт, згідно з яким заборонялися внутрішні мита. Всі внутрішні митні бар’єри були скасовані й на початку Французької революції. У першій чверті XIX ст. те ж саме відбулося в Англії. У 1834 р. був утворений німецький митний союз – Zollverein. З’явилося поняття «національна економіка».

Промислова революція відбувалася в різних країнах не одночасно, що породило феномен, який дослідники згодом стали називати «нерівномірним розвитком». Саме він став причиною поділу країн за новим принципом – економічним – на «передові» й «відсталі». У міжнародних стосунках і у внутрішньому житті країн та націй виникла якісно нова ситуація, коли економіка почала перетворюватися на питання політичне. Ця ситуація збіглася з поширенням і утвердженням національного принципу в Європі й у всьому світі.

Як вона була відображена в націоналістичній доктрині, і як націоналістична доктрина, безпосередньо чи опосередковано, вплинула на її подальший розвиток? Кінець XVIII – XIX ст. – епоха боротьби двох взаємовиключаючих принципів у світовій економіці – фритредерства і протекціонізму. За умов нерівномірного розвитку принцип вільної торгівлі став фактично засобом економічного панування розвинутіших націй, передусім Англії, яка була батьківщиною Промислової революції. Економічне домінування Англії у світі не могло залишитися непоміченим в епоху піднесення націоналізму і формування нових «уявлених спільнот», які водночас перетворювалися на економічні спільноти – націй, котрі, у свою чергу, починали відчувати впливи Промислової революції.

Уже в першій третині XIX ст. доктрині вільної торгівлі (найвідомішим представником якої був Адам Сміт) з’явилася альтернатива – ідея протекціонізму. Очевидно, не випадково вона виникла у Сполучених Штатах Америки, які саме в цей час боролися проти Англії за свою незалежність. Саме тут сформувалася інтелектуальна течія, що протиставляла протекціонізм фрітредерству: йдеться про «національну школу» політекономії (Александер Гамільтон, Генрі Клей, Даніел Реймонд, Метью Кері та ін.). Протекціоністи вважали, що національна економіка повинна мати всі необхідні засоби для забезпечення власної держави усім необхідним для її нормального розвитку, і виступали проти будь-якої форми залежності від експорту з Європи, передусім Англії. За умов промислового перевороту, безперечно, першочерговим ставало питання про розвиток національної промисловості. Промислова монополія і лідерство Англії загрожували розвиткові національної промисловості (остання була гарантом прогресу і розвитку). Отже, поставало питання про захист власної промисловості й економіки взагалі. В Європі ідеї захисту національної економіки в систематизованому вигляді виклав німецький мислитель і громадський діяч Фрідріх Ліст (1789 – 1846).

Ідея захисту національної економіки за допомогою протекціонізму в різних варіантах була адаптована в політиці держав Європи й Америки. У США в період громадянської війни було запроваджено високі митні тарифи на імпортовану продукцію з метою розвитку і захисту «молодої промисловості». У 1878 р. подібну систему заходів запровадила Італія, 1879 р. – Німеччина, 1881 р. – Франція, після Першої світової війни – Англія 144. Цілком очевидно, що ця політика була виявом ототожнення інтересів певних, економічно впливових, суспільних груп з інтересами нації. Зрозуміло, що протекціонізм стосувався, передусім, зовнішньоекономічних зносин. У межах національних економік мав панувати принцип вільної торгівлі.

Нарешті, під впливом економічних чинників, передусім появи «національних економік» та змагання між ними, націоналізм на ідеологічному рівні перетворився також і на політико-економічну доктрину модернізації, основи якої були закладені у працях Ф. Ліста. Захищаючи право своєї країни (Німеччини) займати гідне місце серед провідних держав світу, Ліст сформулював систему аргументів, в якій економіка і політичні принципи націоналізму були одним цілим. Націоналізм у цій системі ставав ідейним підґрунтям політики модернізації, конкретніше – індустріального розвитку. За аналогією з марксизмом, вважає Р. Шпорлюк, можна стверджувати, що, «вмонтувавши ідею економічного піднесення як глобального процесу в націоналістичну думку, Ліст перетворив націоналізм з утопії в "науку"» 145. Якою ж була ця система аргументів?

Ліст був націоналістом, вихованим у дусі Руссо, Гердера та ідеалів Французької революції. При цьому головним елементом, який поєднував особистість із людством, він вважав націю. Нація, у світогляді Ліста, – це даність, розвиток людства в цілому можна осягнути і зрозуміти лише через розвиток націй. Будучи палким прихильником об’єднання Німеччини, перетворення її на могутню європейську державу, а також відродження єдиної німецької нації, Ліст вважав головними передумовами досягнення цієї мети прискорене формування національної індустрії (в ширшому плані – модернізація), економічне й політичне об’єднання Німеччини, захист національної промисловості (на початку її розвитку) від конкуренції розвинутіших економік інших націй, активне втручання держави у справи національної економіки, державну підтримку сфер, які він вважав продуктивними (освіта, наука, охорона здоров’я тощо). Схема Ліста, вважає дослідник його творчості Ганс Геріх 146, – це програма перетворення національно-культурної спільноти (якою були на той час німці) на політичну націю. Націоналізм в його політико-економічних аспектах перетворився на доктрину модернізації, яка була застосована для успішного переходу в модерне суспільство. Уже в XIX ст. можна знайти приклади вдалого застосування націоналістичної доктрини модернізації: йдеться, передусім, про Німеччину та про реформи Мейдзі в Японії.

Подальший розвиток подій, зазначає Роман Шпорлюк, засвідчив: світ розвивався саме «за Лістом». Сформульована ним програма модернізації німецької нації стала своєрідною «матрицею», за якою розвивалися практично всі нації, що прагнули подолати відсталість в умовах нерівномірного розвитку. Ця програма виникла як специфічно націоналістична реакція на Промислову революцію (Р. Шпорлюк), проте згодом вона стала універсальною, до того ж настільки очевидною і загальновизнаною, що її вже не ідентифікували з іменем певного автора, як це було, скажімо, з марксизмом. Націоналізм, як доктрина модернізації, увійшов до арсеналу багатьох рухів і урядів країн Європи, Латинської Америки, Південно-Східної Азії вже у XX ст.