Критика типологій: методологічні зауваження

Найдокладнішу, на наш погляд, критику деяких із вищезгаданих типологій націоналізму дав Е, Сміт. Його зауваження слід визнати справедливими, їх можна використати для аналізу не лише націоналізму, а й будь-якого іншого суспільного феномена. До того ж вони викликають інтерес саме з методологічного погляду, тому варто розглянути їх докладніше. Критика Е. Сміта стосується, головним чином, історичних типологій К. Гейза, Л. Снайдера, Г. Кона, а також соціологічних типологій Л. Віртса, К. Симонс-Симоналевича та ін.

Попередні типології, на думку англійського дослідника, були недосконалими, оскільки вони не відповідали трьом основним вимогам: 1) вичерпність і повнота емпіричного матеріалу; 2) послідовність в аналізі певної референтної групи; 3) можливість застосування запропонованої типології в інших дослідженнях 96. Забігаючи наперед скажемо, що типологія самого Е. Сміта за першими двома критеріями дійсно перевершує попередні, принаймні формально, що ж до третього – вона також, незважаючи на всі свої інструментально-утилітарні принади, здебільшого «перебуває на полиці» і мало вплинула на дослідження у відповідних галузях.

З погляду вичерпності і повноти емпіричного матеріалу типології націоналізмів (як історичні, так і соціологічні) хибували на однобічність у виборі фактів. Схема, на думку Е. Сміта, була такою: «класифікатори» визначали декілька типів націоналізму, і на їхній основі робили узагальнення щодо усього феномена у цілому. «Надмірна однобічність, – зауважує Е. Сміт, – є доречною, коли певні типи [націоналізму] – це лише інструмент, за допомогою якого досліджують певну, окрему галузь. Проте якщо в полі нашого інтересу «націоналізм» у цілому (а саме так він виглядає в усіх попередніх таксономіях, принаймні, як намір), ми мусимо уникати зібрання різних типів під однією рубрикою, без субкласифікацій, і ми мусимо, принаймні, систематизувати все розмаїття типів [націоналізму].. .» 97.

Не менш складною проблемою, вважає Е. Сміт, є вибір «референта», одиниці аналізу. Якщо досліджувати націоналізм лише крізь призму діяльності суспільної (соціальної) групи, можливості дослідника, на думку автора, найменші. Згадаємо, наприклад, науково-аналітичний потенціал формули «український буржуазний націоналізм» (зрозуміло, це був ідеологічний артефакт, проте його використовували в наукових дослідженнях). Якщо ж розглядати націоналізм виключно як почуття, форму свідомості, завжди стикаємося з такою проблемою, як нестабільність, нерівномірність виявів, надмірна варіативність феномена в такому вигляді. Нарешті, націоналізм як ідеологія «надмірно віддалений від сфери діяльності, якщо він розглядається окремо від руху, який є його [націоналізму] виявом та двигуном» 98.

Найкращим об’єктом аналізу, зауважує Е. Сміт, особливо з погляду класифікацій, є націоналізм як рух. Його вияви досить легко ідентифікувати і порівнювати. Націоналістичні рухи не важко порівнювати, оскільки вони від самого свого початку дають достатньо матеріалу для того, щоб віднайти відмінні і схожі риси. Рухи • поєднують у собі такі важливі для аналізу риси, як ідеї і конкретна діяльність, вони, зрештою, синтезують у собі всі ті прояви, які не дають повного уявлення про націоналізм, якщо аналізувати їх окремо.

Усі ці зауваження можна вважати цілком слушними. Проте не можна не помітити суттєвої суперечності в коментарях Е. Сміта. Заперечуючи той факт, що соціальна група, суспільна свідомість, ідеологія можуть бути достатніми одиницями аналізу для типології націоналізмів, і пропонуючи рух як найпридатніший для цього об’єкт, учений створює штучну, суто спекулятивну проблему. По-перше, в багатьох із типологій, що зазнали критики, націоналізм, як «ідеологія», пов’язується саме з рухом, суспільною свідомістю, соціальними структурами тощо (Г. Кон, наприклад). Наголос на тих чи інших «одиницях аналізу» в цих типологіях залежить лише від тих пошукових завдань, які ставив перед собою дослідник. Подруге, рух є, до певної міри, «кінцевим продуктом» еволюції націоналізму в усіх його попередніх формах, тому, аналізуючи його, доведеться аналізувати його окремі компоненти – соціальні групи, ідеологію, почуття тощо. Зрештою, як ми побачимо далі, типологія націоналістичних рухів, запропонована Е. Смітом, також не стала ані синтетичною, ані вичерпною. До того ж вона мала ще один суттєвий недолік, який автор адресував саме соціологічним типологіям – дослідники не користуються нею.