Методи виявлення карієсогенної ситуації в порожнині рота

Для визначення індивідуального ризику розвитку карієсу необхідно оцінити:

• стан твердих тканин зубів і наявність вогнищевої демінералізації емалі;

• індивідуальний рівень карієс резистентності емалі;

• якісний і кількісний склад бактеріального нальоту;

• фізико-хімічні параметри ротової рідини;

• частоту і кількість вживання рафінованих вуглеводів.

При зборі анамнезу слід оцінити : - наявність спадкового фактору;

- з’ясувати чинники, що могли вплинути на формування твердих тканин зубів у період їх внтрішньощелепного розвитку ( перебіг вагітності, характер вигодовування дитини, хвороби на першому році життя);

• стан загально соматичного здоров’я пацієнта, наявність супутніх захворювань;

• умови місцевості, де пацієнт народився і мешкає;

• повноцінність харчування.

Стан твердих тканин зубів оцінюють під час стоматологічного обстеження. При цьому звертають увагу на кількість каріозних порожнин, їх локалізацію, а також наявність ділянок демінералізації емалі. Вираховують індекси карієсу зубів - КПВ (КПВ+кп) та карієсу поверхонь - КпПпВ, (КпПпВ+кпп).

Індивідуальний рівень карієсрезистентності емалі визначається за допомогою тесту карієсрезистентності емалі (тер-тест), запропонованого р.В.Окушко і л.І.Косарєвою у 1983 р.

В основі методу лежить принцип непрямого визначення гли­бини дефекту кислотної ерозії емалі після її протравлення роз­чином соляної кислоти. При цьому краплю соляної кислоти в кон­центрації 1 ммоль/л наносять на чисту підсушену і ізольо­вану від слини вестибулярну поверхню верхнього центрального різця по центральній лінії на відстані 2 мм від різального краю. Через 5 секунд кислоту змивають. Емаль висушують за допомогою ватного тампона. На протравлену ділянку емалі наносять краплю 1% вод­ного розчину метиленового синього. Барвник знімають сухим ват­ним тампоном. Інтенсивність забарвлення дефекту емалі оцінюють за 10-бальною еталонною шкалою синього кольору.

Оцінку результатів проводять у балах:

від 0 до 3 балів – висока карієсрезистентність емалі (карієсстійка емаль, приросту карієсу протягом року не очікується);

4 - 5 балів – середня карієсрезистентність емалі (умовно резистентна емаль, очікуються поодинокі ураження карієсом протягом року);

6 - 7 балів – карієссприйнятлива емаль, очікується ураження карієсом 2-4 зубів протягом року;

від 8 до 10 балів – дуже карієссприйнятлива емаль, очікується множинне ураження зубів карієсом протягом року.

Мінералізуючий потенціал ротової рідини оцінюють за КОШРЕ-тестом (клінічне визначення швидкості ремінералізації емалі).

КОШРЕ-тест запропоновано Т.Л. Редіновою, В.К. Леонтьевим та Г.Д. Овруцьким в 1982 р.

Для визначення КОШРЕ-тесту вестибулярну поверхню центральних різців ретельно очищу­ють від зубних нашарувань, промивають водою і висушують. На емаль наносять паличкою краплю до 2 мм в діаметрі соляного буферного розчину /рН - 0,3-0,6/. Через 1 хв кислоту видаляють ватним тампоном і протравлену ділянку емалі профарбовують протягом 1 хв 2 % водним розчином метиленового синього. Фарбування протравленої ділянки емалі повторюють через кожну добу до того часу, поки ця ділянка не втратить здатність абсорбувати барвник. Інтенсивність забарвлення визначається за 10-баль­ною стандартною шкалою синього кольору. Кількість діб, за які протрав­лена ділянка емалі втрачає здатність абсорбувати барвник, свідчать про мінералізуючу (ремінералізуючу) здатність ротової рідини.

Оцінка результатів КОШРЕ-тесту:

• від 24 годин до 3 діб – висока ремінералізуюча здатність ротової рідини;

• понад 3 доби – низька ремінералізуюча здатність ротової рідини.

Оцінку кількості зубного нальоту можна провести за допомогою гігієнічних індексів ( Green-Vermillion, Silness-Loe та ін).

Оцінка якісного складу бактеріального нальоту в порожнині рота проводиться шляхом визначення в ротовій рідині концентрації Str.mutans та Laсtobacillus. Концентрація Str.mutans в ротовій рідині є основним показником ризику розвитку карієсу, кількість лактобактерій визначає швидкість прогресування каріозного процесу. Для визначення концентрацій цих мікроорганізмів в ротовій рідині застосовують спеціальні тестові системи (наприклад CRT-тест (“Vivadent”, Швейцарія)), за допомогою яких оцінюють кількість колонієутворюючих одиниць (КУО) мікроорганізмів у 1 мл ротової рідини. Нормальний діапазон змін концентрації Str.mutans в ротовій рідині знаходиться у межах 10 000-100 000 КУО. Вірогідність розвитку карієсу значно зростає при концентрації Str.mutans 250 000 КУО, максимальний ризик – при 1 000 000 КУО і вище. Кількість Laсtobacillus в ротовій рідині не повинна перевищувати 10 000 КУО в 1 мл ротової рідини. Більш високі значення свідчать про наявність активного карієсу.

Визначення фізіко-хімічних параметрів ротової рідини полягає в оцінці швидкості слиновиділення, визначенні в’язкості ротової рідини, значення рН та мінералізуючих властивостей. В нормі щвидкість секреції слини становить близько 1,0 мл/хв. Зниження швидкості слиновиділення створює сприятливі умови для розвитку карієсу.

Значення рН ротової рідини можна оцінити за допомогою індикаторного паперу, воно повинно бути в межах 7,0. Визначення буферної емності ротової рідини проводять за допомогою спеціальних тест-систем (зокрема, “Saliva Chec” (GC, Японія)). Висока буферна емність слини дозволяє значно знизити негативний вплив органічних кислот на емаль.

Мінералізуючу здатність ротової рідини можна оцінити за допомогою тесту клінічного визначення швидкості ремінералізації емалі (КШВРЕ-тест).

Частота і кількість вживання рафінованих вуглеводів визначається за допомогою вивчення складу звичного раціону харчування пацієнта. Звертають увагу на консистенцію вживаних вуглеводів – більш в’язка форма цукру зумовлює більш тривале його знаходження в порожнині рота та подовжує час контакту з карієсогенними бактеріями.