12. Вчення Гегеля про поняття.

На цьому етапі абсолютна ідея збагачується новим змістом стосовно утворення понять логіки, їх суперечливості. Гегель розглядає поняття загального, особливого і одиничного, їх суперечливість: - поняття особливого “знімає” у собі одиничне і таким чином є його запереченням. Поняття “зняття” у гегеля одночасно означає і знищення, і утримання, згідно з цим вища категорія знищує в процесі свого руху, те що є в нижчій, але зберігає у собі все позитивне, що міститься у попередній категорії, але в переробленому знятому вигляді. Поняття загального у свою чергу включає в себе особливе, тобто знімає його і тому є його другим запереченням. Отже, рух думки йде таким шляхом: одиничне – особливе(перше заперечення особливого) – загальне(друге заперечення особливого). Тут гегель підходить до розкриття сутності своєї знаменитої тріади: тезис, антитезис,синтез або заперечення заперечення. Це геніальна здогадка філософа про про важливий загальний закон діалектики закон заперечення заперечення. Вчення гегеля про поняття поглиблювало аристотелівську теорію про форму, яка формує інші форми. Усе, що існує перебуває у процесі формування того, що ще не існує. Разом з цим те, що не існує перебуває у формі поняття в тому, що існує, в зародковому стані. Тому володіння поняттям уможливлює розглядати існуюче як вже не існуюче, недійсне, вмираюче буття. Дійсне буття, те, яке пробиває собі дорогу в існуючому(яке визначає суть того що є через те що буде) межує із випадковістю, тими умовами, обставинами які ніколи не відтворюються, зникнуть.

13. Абсолютна ідея як діалектичний метод у філософії гегеля.

“Абсолютна ідея”, маючи свій імпульс розвитку, оскільки вона внутрішньо суперечлива, у своєму русі проходить три ступені: 1) розвиток цієї ідеї на першому етапі породжує своє власне багатство, створюючи свої поняття, категорії. Гегель цей процес з’ясував у своїй праці “Наука логіки”. 2) Ідея завдяки своїй суперечливості переходить у своє інше буття, у свою протилежність, якою є матеріальна річ – природа. Гегель розглядає це у своїй праці “Філософія природи”. 3) На третьому етапі розвиток ідеї завершається повним збігом (тотожністю) самої ідеї і світу або, за висловом Гегеля, “абсолютним знанням”. Лише на цьому етапі “абсолютна ідея”, як “абсолютне знання”, знову повертається до своїх джерел і пізнає саму себе, свій розвиток. Процес розвитку “абсолютної ідеї” завершується. Це з’ясовується Гегелем у праці “Філософія духу”. Схематично це можна відобразити таким чином: “абсолютна ідея” – природа – абсолютне знання (філософія). Завершується гегелівська філософська система і завершується її пізнання.

14. Співвідношення теорії пізнання, логіки та діалектики у гегеля.

Першим ідею тотожності діалектики, логіки й теорії пізнання висунув Г.-В.-Ф. Гегель, але цю тотожність він розумів ідеалістично, звівши предмет філософії власне до логіки. Введення марксизмом у філософію принципу практики дало змогу застосувати до логіки й гносеології принципи розвитку та історизму, зрозуміти пізнання як процес відображення дійсності в логічних формах, що виникають на базі суспільно-практич. діяльності. На цій основі було подолано розрив між онтологією (вченням про буття), логікою та гносеологією. Матеріалістична діалектика є наукою про загальні форми й закони розвитку об'єктивної дійсності й разом з тим - вченням про форми й закони її пізнання. Діалектика, за Гегелем, включає в себе те, що нині називають теорією пізнання, гносеологією. Узагальнюючи історію пізнання, здійснюваного на основі практики, діалектика, по-перше, виявляє загальні закони дійсності, які відображені в знанні, по-друге, розкриває форми й закони мислення як відображення об'єктивного в суб'єктивній свідомості людини, а також способи перетворення об'єктивно-істинного знання на правила мислення. Тому діалектична "логіка є вчення не про зовнішні форми мислення, а про закони розвитку "всіх матеріальних, природних і духовних речей", тобто розвитку всього конкретного змісту світу й пізнання його, тобто підсумок, сума, висновок історії пізнання світу. В такому розумінні логіка збігається з теорією пізнання. Закони і категорії матеріалістичної діалектики мають об'єктивний зміст і разом з тим є логічними формами відображення і щаблями пізнання об'єктивної дійсності.