5. Принцип історизму. Істина і заблудження.

Розум у гегеля зявляється як надіндивідуальний, всесвітньо-історичний початок, що здійснюється в історії як розвиток світового духу або абсолютної ідеї. Вся історія є , по стуі, історія думки, історія саморозвитку розуму. Звідси історія у своїй основі виявляється логічним процесом, тобто суть лише реалізація логічного. У цьому виразився загальний пан логічний погляд гегеля. Мета всесвітної іторії по гегелю полягає в пізнанні світовим духом самого себе. У цьому пізнавальному процесі він проходить ряд конкретних ступеней, втілюючись у понятті народного духу(що полягає в єдності ззаконів, державних установ, мистецтва,релігії і філософії). Носієм світового духу дух якогось однго конкретного народу, у той час як інші народи вже пройшли етап свого найкращого досвіду, і хиляться до заходу, а інші ще тільки народжуються. Згідно з гегелем розум в історії здійснюється таким чином, що кожен народ отримує право внети свою мету у процес вихідного самопізнання світового духу. Але процес цей є не хаотичний. Погляд на історію суспільства як на внутрішню закономірність, необхідний процес розвивання представників німецького класичного ідеалізму. Однак і вони приносили цю необхідність в історію ззовні, з області філософії. Вищим етапом розвитку демарсистського історизму була філософія гегеля, він перший намагався показати розвиток, внутрішній зв'язок історії. Філософія історії гегеля поєднує ідею специфічності кожної історичної епохи з визнанням загальної поступальності суспільного розвитку в цілому. Разом з тим істориз гегеля знаходився в непримиренній суперечності з ідеалістичною сутністю його загальної концепції, із позиції цього історизму конкретн-історичний аналіз явищ дійсності виявлявся неможливим. Світову історію ділить на 4 періоди: східний світ(китай,Індія,Єгипет), грецький світ, римський світ, німецький світ, розуміння історії як прогресу в усвідомленні і досягнені індивідами все більшої свободи.

Істину прийнято розглядати як складний процес, що перебуває в постійному переборенні заблуджень. Наука – це комора готових і вичерпних істин, а процес їх досягнення – це рух від знань неточних, приблизних до знань дедалі точніших і визначеніших. Тому істину і вважають відносною. Це означає, що мислення відображає об’єкт не повністю, а в певних межах, відношеннях, умовах, які постійно зміннюються. До того ж кожен об’єкт має безліч властивостей , зв’язків тощо. Як відомо, теорії що передували сучасним, тлумачаться вченими в системі найновіших досягнень науки як відносні істини. Хибне знання про що-небудь означає нерівність знання з його субстанцією. Однак саме ця нерівність, виступаючи як епізод у розвитку істини, не може бути протиставлено істині як зовнішнє і чуже їй. Для гегеля знання не може бути неістинним взагалі,тому що воно саме є факт знання, тобто такий момент у розвитку істини, коли остання виступає у формі неістинного.

6. Проблема свідомості у Феноменології духу.

У Гегеля феномен свідомості є проявом абсолютного духу, незалежного від людини. Саме розглядові цієї проблеми Гегель присвятив свою працю “Феноменологія духу”.

Поняття “феноменологія” означає вчення про Єдине у своєму роді, неповторне. Цим неповторним, на думку філософів цього напрямку, є феномен людської свідомості. Феномен (з грецької) – явище, єдине, унікальне, неповторне.

Під свідомістю феноменологія розуміє “чисту” свідомість, абстрактну, відірвану від людини, незалежну від неї. Нібито є свідомість сама по собі і є людина, яка цієї свідомості не має.