3.Вихідні принципи Феноменології духу.

«Таємницею й джерелом» гегелівської філософії є «Феноменологія духу». У цій роботі (1807) уже досить чітко сформульоване Вихідне Положення філософії Гегеля - тотожність мислення і буття, тобто розуміння реального світу як прояву ідеї, поняття, духу. Цю тотожність мислитель трактував як процес самопізнання абсолютною ідеєю самої себе, процес, що історично розвивається і є процесом породження всієї дійсності. В «Феноменології духу» розглядається еволюція людської свідомості від перших її проблисків до свідомого оволодіння наукою й науковою методологією, до абсолютного знання (філософії). Тим самим феноменологія з'являється як «сходи знання», що зводить індивіда від безпосередньої повсякденної свідомості до філософського мислення й абсолютного знання. При цьому перехід свідомості від одного щабля до іншої обумовлений протиріччям між предметом і знанням про нього, між сутністю і явищем. Отже, Рух ідеї в «Феноменології духу» - це сходження від абстрактного до конкретного, кожний наступний щабель містить у собі всі попередні, відтворюючи їх на новому, більш високому рівні.

Найбільш важливі раціональні ідеї «Феноменології духу» полягають у наступному: 1. Розробка й реалізація принципу історизму. Необхідність історизму як закону (принципу) пізнання випливає в Гегеля насамперед з необхідності доказу вихідного пункту його філософської системи - ідеї про тотожність мислення і буття. Показуючи в «Феноменології духу» процес розвитку абсолютної ідеї «від природної свідомості до чистого поняття», де й досягається повна тотожність буття й знання, Гегель у зв'язку із цим формулює найважливіше методологічне положення про те, що будь-який результат цього розвитку не може бути вірно пізнаний без правильного розуміння того шляху, що привів до цього результату. «Дійсним цілим», по Гегелю, є не «голий результат», а «результат разом зі своїм становленням», тобто з усією попередньою історією предмета. 2. Підкреслення важливої ролі трудової діяльності в житті людей, у тому числі у формуванні їхньої свідомості. Гегель «вхоплює сутність праці», розуміє людину як результат її власної праці. Але це в нього «абстрактно-духовна праця». У процесі трудової діяльності людина, по Гегелю, формує, «творить» не тільки речі, але й себе саму. 3. Розуміння історії як спільної діяльності індивідів, а природи їхньої свідомості - як суспільного продукту, результату й процесу їхньої соціально-історичної діяльності. 4. Уявлення про філософію як цілісну систему знання, що розвивається. Він уважав, що філософія може плідно розвиватися тільки в раціонально-понятійній формі. Однак згодом Гегель сильно перебільшив значення своєї філософії як «науки наук», у дусі свого панлогізму (тобто логічної діяльності світового розуму). 5. Формулювання ідеї ТріадичностІ (теза - антитезис - синтез), виявлення форми розвитку - спіралі. 6. Аналіз основних форм суспільної свідомості: філософії, релігії, мистецтва, моралі (моральності), правосвідомості в їхньому взаємозв'язку й субординації. 7. Розуміння істини як процесу. За висловом Гегеля, «істина не є викарбувана монета, що може бути дана в готовому виді й у такому виді захована в кишеню». Причому істина в нього тісно пов'язана з оманою як своєю протилежністю. 8. Постановка питання про соціальні антагонізми - «діалектика пана й раба». Проблемі соціальної боротьби пригноблювачів і гноблених, включаючи гранично гостру форму цієї боротьби, Гегель приділив значну увагу, дуже співчутливо ставився до Великої французької революції. 4.Пізнання як діалектичний взаємоперехід суб’єктивного і об’єктивного:досвід свідомості.

Гегелівська діалектична теорія і діалект.метод у чистому вигляді викладений у праці Наука логіки. Діалектика,за Гегелем, - це частина(момент) логіки, що полягає в знятті кінцевого визначення самого себе і їхньому переході у свою протилежність.

Суть переходу від суб’єктивного поняття до об’єкта полягає в тому,що за гегелем поняття здатні втілюватися в об’єктивних речах, по-перше, через людську діяльність, по-друге, через творення світу промов. Обєкт – предмет іншого підрозділу “вчень про поняття” – проходили 3 ступені розвитку: механізм, хімізм, телеологізм. Телеологічний об’єкт знімає обмеженості двох дерев, його вище значення ілюструється просто: досить згадати про механістичну і хімічну техніку, щоб зрозуміти, що саме породження таких об’єктів щоразу залежить від зовнішньої щодо них мети, яка протікає, дієвого принципу, а отже, не була зовнішньою для тієї сфери дійсності до якої вона застосовувалась. Це був рух самої об’єктивності до вищої сходинки. Гегель проаналізував діалектику мети і засобів, їхнє сходження на вищу стадію – здійснення мети або поняття. Єдність поняття (мети) і об’єктивності – ідея.

Досвід свідомості. У своєму житті людина керується свідомістю – розумінням загального плину подій у природі та суспільстві. Для гегеля свідомість є предметом особливої уваги. Він розглядав такі рівні свідомості: 1) свідомість взагалі як безпосередня свідомість, чуттєва – як те, що протистоїть предметові, незалежному від суб’єкта, 2) самосвідомість, 3) єдність свідомості та самосвідомості – розум. Ця частина теоретичного міркування гегеля позначена ним як феноменологія – наука про свідомість та форми її розвитку. Феноменологія гегеля досліджувала такі проблеми як співвідношення ввідчуття та сприйняття,зв'язок сприйнять та глуздового мислення, взаємозв’язок глузду та розуму, роль праці у розвитку свідомості тощо. Гегель наголошує на оригінальному зв’язку свідомості(психіки) та тіла (тілесності) людини, розглядає останню як цілісну істоту. Підкреслює провідну роль духовного, так що особистість – як безпосередній предмет психології – заключної частини вчення про суб’єктивний дух – постає у нього у своїй духовній сутності. Матеріально-фізичне підґрунтя психіки людини гегель ігнорував практично повністю.