46 Правові основи співробітництва України і нато.

Офіційні відносини між НАТО і Україною розпочались у 1991 році, коли Україна приєдналася до Ради північноатлантичної співпраці (яка пізніше була замінена на Раду євроатлантичного партнерства), отримавши незалежність після розпаду Радянського Союзу. В 1994 році Україна стала першою країною — членом Співдружності Незалежних Держав (СНД), яка приєдналась до Партнерства заради миру (ПЗМ). Протягом 90-х років ця країна також продемонструвала своє прагнення взятии участь у забезпеченні євроатлантичної безпеки, надаючи підтримку миротворчим операціям під проводом НАТО на Балканах.

9 липня 1997 року в Мадриді український президент і глави держав і урядів

НАТО підписали Хартію про Особливе партнерство між НАТО і Україною.

Згідно з Хартією було створено Комісію Україна — НАТО (КУН), яка є органом прийняття рішень, відповідальним за розвиток відносин між НАТО і Україною та скерування спільної діяльності. Вона забезпечує проведення консультацій зі спільних питань безпеки і має завдання наглядати за відповідним виконанням положень Хартії, оцінку загального розвитку відносин між НАТО і Україною, огляд планів діяльності на майбутнє і пропозицію шляхів поліпшення та подальшого розвитку співпраці.

Для виконання роботи у специфічних сферах створено спільні робочі групи. Зокрема, це оборонна реформа, озброєння, економічна безпека, наукова та екологічна співпраця, які визначені в Хартії як сфери політичних

консультацій і практичного співробітництва. До інших сфер належать оперативні питання, врегулювання кризових ситуацій і підтримка миру, співпраця між військовими та цивільне планування на випадок надзвичайних ситуацій.

У травні 2002 року незадовго до п’ятої річниці підписання Хартії тодішній

президент Леонід Кучма оголосив про бажання України вступити до НАТО.

План дій Україна — НАТО було затверджено на засіданні КУН на рівні міністрів закордонних справ у Празі в листопаді 2002 року. План дій ґрунтується на Хартії, яка залишається основою відносин між НАТО і Україною. Його метою є чітке визначення стратегічних цілей і пріоритетів України на шляху до цілковитої інтеграції вєвроатлантичні структури безпеки та забезпечення стратегічних рамок для поточноїі майбутньої співпраці.

Держави НАТО закликали Україну до активнішого впровадження реформ для зміцнення демократії, верховенства права, прав людини і ринкової економіки.

КУН контролює виконання цих планів; засідання з оцінки виконання планів відбуваються двічі на рік, а раз на рік готується звіт про результати діяльності.

21 квітня 2005 року на засіданні КУН на рівні міністрів

закордонних справ у Вільнюсі, Литва, держави Альянсу і Україна розпочали Інтенсифікований діалог щодо прагнення України вступити до НАТО. Перший конкретний крок на цьому шляху було зроблено 27 червня 2005 року під час візиту Генерального секретаря до Києва, коли уряд України офіційно презентував перший документ для обговорення.222

У документі для обговорення розглядалися ключові питання, визначені в

Дослідженні щодо розширення НАТО, яке було виконано у 1995 році,

— це внутрішня і зовнішня політика, реформування галузі безпеки і оборони

та питання права і безпеки — та визначено у специфічних термінах ті сфери, де необхідно досягти прогресу для того, щоб наблизити до реальності прагнення України.

У Вільнюсі держави Альянсу і Україна також оголосили про пакет короткотермінових заходів, спрямованих на поглиблення співпраці між НАТО і Україною у ключових галузях реформ: посилення демократичних інституцій, вдосконалення політичного діалогу, інтенсифікація реформ сектора безпеки і оборони, поліпшення інформування громадськості та управління соціально-економічними наслідками реформ.

У травні 1997 року в Києві відкрився Центр інформації та документації НАТО

(NIDC). Роль центру полягає в координації інформаційної діяльності, яка спрямована на підтримку взаємовигідного партнерства України і НАТО і пояснення політики Альянсу широким колам української громадськості.

У квітні 1999 року в Києві відкрито Офіс зв’язку НАТО (NLO), який очолює

цивільна особа, і який повинен працювати безпосередньо з українськими офіційними особами, заохочуючи їх до цілковитого використання можливостей співпраці у рамках Хартії Україна — НАТО і програми ПЗМ. Він активно підтримує зусилля України, спрямовані на реформування галузі безпеки і оборони, на посилення співпраці відповідно до Плану дій та сприяє контактам між НАТО і українськими властями на усіх рівнях.

47 Індивідуальна програма партнерства між НАТО й Україною. Як вже було зазначено, одним із механізмів реалізації військового співробітництва між Збройними Силами України та НАТО є виконання Індивідуальної програми партнерства між Україною та НАТО (далі – Індивідуальна програма партнерства). Вона являється документом державного рівня, оскільки в її імплементації беруть участь всі зацікавленні міністерства та відомства України.

Індивідуальна програма партнерства складається на відповідний рік з переліку заходів Робочого плану євроатлантичного партнерства та Програми військової підготовки та навчань.

Формування Індивідуалпрограми партнерства здійснюється на індивідуальній основі між кожною країною-партнером і НАТО шляхом обрання тих заходів, в яких вона бажає взяти участь. Фактично структура документу розподілена по так званим галузям співробітництва, у рамках яких, власне, і здійснюється кваліфікована підготовка українських військовослужбовців. Зокрема, основна увага приділяється питанням співробітництва в галузях військової освіти та підготовки; командування, управління, зв’язку та інформаційних систем; стандартизації, сумісності і логістики, а також участі у багатонаціональних військових навчаннях НАТО та НАТО/ПЗМ. У рамках Індивідуальної програми партнерства проводяться конференції з питань підготовки та планування багатонаціональних військових навчань, засідання відповідних робочих груп, семінари, консультативні візити експертів НАТО до України.

Тематика курсів, що охоплюється зазначеними навчальними закладами, дуже різноманітна та включає наступні напрямки: планування та проведення операцій з підтримання миру, дії штабних офіцерів у багатонаціональних штабах, тилове забезпечення операцій, цивільно-військове співробітництво, захист довкілля та врегулювання криз, захист від зброї масового ураження та багато інших аспектів практичної діяльності військового персоналу.