30 Процес розширення нато. «Дослідження розширення нато» 1995 р. Мадридський саміт 1997 р. Ювілейний саміт нато 1999 р.

Процес розширення НАТО

"Сторони можуть, за одностайної згоди, запросити будь-яку іншу європейську державу, яка спроможна втілювати в життя принципи цього Договору і робити свій внесок у безпеку північноатлантичного регіону, приєднатись до цього Договору. (...)"

Стаття 10, Північноатлантичний договір, Вашингтон, округ Колумбія, 4 квітня 1949 р.

Після підписання Північноатлантичного договору до перших 12 його учасників приєднались 7 держав, збільшивши кількість членів НАТО до 19. Польща, Угорщина і Чеська Республіка вступили до Альянсу в березні 1999 року, отримавши запрошення до вступу наМадридському саміті 1997 року. Перший саміт НАТО, в якому ці три країни взяли участь як повноправні члени Альянсу, відбувся у Вашингтоні в квітні 1999 року. Тоді керівництво НАТО наголосило на тому, що двері Альянсу залишатимуться відкритими для вступу інших країн і пообіцяли, що НАТО і надалі вітатиме нових членів, які здатні втілювати в життя принципи Договору і робити свій внесок в мир і безпеку в євро - атлантичному регіоні.

Альянс очікує, що протягом наступних років будуть запрошені й інші країни, які бажають і спроможні перебрати на себе відповідальність і зобов'язання, пов'язані з членством.

У січні 1994 року на Брюссельському саміті керівники країн - членів Альянсу знову підтвердили відкритість Альянсу для членства інших європейських держав, які спроможні втілювати в життя принципиВашингтонського договору і робити свій внесок у безпеку північноатлантичного регіону.

Після того як у грудні 1994 року міністри закордонних справ країн-учасниць ухвалили відповідне рішення, протягом 1995 року союзники вивчали усі "навіщо" та "як" майбутнього вступу нових членів. У результаті було підготоване "Дослідження з питань розширення НАТО", яке у вересні 1995 року було передане заінтересованим країнам-партнерам і оприлюднене. Викладені у Дослідженні принципи залишаються підґрунтям відкритого підходу НАТО до запрошення нових членів до вступу. Відповідаючи на запитання "навіщо проводити розширення НАТО", дослідники дійшли висновку, що по закінченні холодної війни та зникненні Організації Варшавського договору з'явилась як необхідність, так і унікальна можливість поліпшити безпеку в усьому євро - атлантичному регіоні, не відновлюючи лінії розмежування.

Розширення НАТО є подальшим кроком до основної мети Альянсу - вдосконалення безпеки і поширення стабільності на весь євро - атлантичний регіон, що доповнює ширші тенденції до інтеграції, зокрема розширення ЄС і підсилення ОБСЄ (див.розділ 15). IЦе нікому не становить загрози. НАТО залишатиметься оборонним Альянсом, головною метою якого є збереження миру в євро - атлантичному регіоні та безпека його членів.

У дослідженні робиться висновок про те, що розширення Альянсу всіляко сприятиме зміцненню стабільності та безпеки усіх країн євро - атлантичного регіону. Воно сприятиме демократичним реформам, зокрема встановленню цивільного та демократичного контролю над збройними силами.

У Дослідженні також зазначено, що спроможність заінтересованих країн робити свій військовий внесок у колективну оборону, підтримку миру та інші нові місії Альянсу є також чинником при прийнятті рішення щодо запрошення їх до вступу в Альянс. Остаточно, робиться висновок у Дослідженні, члени Альянсу приймають рішення щодо запрошення нового члена до вступу на основі консенсусу.

На Мадридському саміті в липні 1997 року, в кінці складного і всеосяжного процесу обговорення та інтенсивного індивідуального діалогу із заінтересованими країнами-партнерами, глави держав та урядів членів Альянсу запросили Польщу, Угорщину та Чеську Республіку розпочати переговори про вступ до НАТО. Після цього рішення восени 1997 року відбулися переговори з кожною запрошеною країною окремо, а в грудні 1997 року були підписані Протоколи про вступ з кожною з трьох держав. Ці Протоколи про вступ були ратифіковані згідно з власними національними процедурами усіма 16 членами Альянсу та трьома новими членами. В березні 1999 року ці країни офіційно приєднались до Договору.

Важливо відзначити, що розширення НАТО є відкритим, тривалим процесом, а не одноразовою подією.

У Мадриді керівники Альянсу взяли на себе зобов’язаннярозширити програму “Партнерство заради миру” (ПЗМ) та збільшити діапазон заходів у рамках партнерства. На Мадридському саміті керівники Альянсу виступили з ініціативою здійснити перегляд Стратегічної концепції, яка, по суті, є дороговказом для виконання завдань, що стоять перед Альянсом, та способів їх виконання. У Вашінгтоні було схваленонову Стратегічну концепцію, яка відображає трансформований контекст євроатлантичної безпеки наприкінці ХХ століття. В Мадриді НАТО та Україна підписали Хартію про особливе партнерство, а у Вашінгтоні керівники НАТО та Президент України провели свій перший саміт і визнали значенния України для євроатлантичної безпеки й стабільності.

Робота Вашінгтонського саміту знайшла своє відображення в усіх документах саміту, але найповніше вона представлена в комюніке Вашінгтонського саміту та в Стратегічній концепції. У комюніке відбито в рамках одного документа головні теми саміту та проблеми Альянсу в цей вирішально важливий період історії НАТО. Стратегічна концепція озброює Альянс тими знаряддями, які будуть необхідні для подолання складних проблем та для використання тих можливостей, що виникнуть у ХХІ столітті. Вона служитиме провідником для політичного та військового розвитку НАТО в майбутньому.

У комюніке Вашінгтонського саміту вміщено ще одну нову ініціативу Альянсу, яка стосується зброї масового знищення (ЗМЗ). Головною метою НАТО стосовно цієї нищівної зброї є “запобігання її розповсюдженню, а у разі, якщо це станеться, зведення цього процесу нанівець дипломатичними засобами”. З метою ефективнішого реагування на складні проблеми розповсюдження ЗМЗ НАТО створює Центр ЗМЗ в рамках Міжнародного секретаріату в штаб-квартирі НАТО. Центр координуватиме інтегрований політично-військовий підхід до виконання таких завдань: заохочення в НАТО дискусій навколо проблем, пов’язаних зі зброєю масового знищення, та їх кращого розуміння; посилення існуючих програм з метою підвищення боєздатності у разі необхідності проводити операції в середовищі, де застосовується ЗМЗ; активізація обміну інформацією стосовно програм надання допомоги для знищення ЗМЗ серед держав — членів НАТО.

Під час церемонії привітання трьох нових членів НАТО з нагоди їх участі в першому для них саміті Альянсу керівники НАТО наголосили на тому, що двері до Альянсу залишатимуться відкритими й для інших країн. На саміті було оприлюднено План отримання членства в НАТО (ПОЧ), який є ”практичним проявом політики відкритих дверей”. ПОЧ – це програма заходів, із якої заінтересовані країни можуть вибирати ті чи інші заходи для участі в них на підставі національних рішень та самостійного підбору. Програма охоплює п’ять напрямів: політичні та економічні питання, воєнно-оборонні аспекти, ресурси, питання безпеки та правові аспекти. НАТО підкреслює, що цю програму не слід розглядати як перелік критеріїв для отримання членства і що активна участь в програмі “Партнерство заради миру” та в роботі Ради євроатлантичного партнерства залишається суттєво важливим чинником для отримання членства в майбутньому.

Здобутки Вашінгтонського саміту є наявними як в практичній, так і в концептуальній площині. Вони є результатом напруженої праці протягом семи років. Досягнення саміту чітко віддзеркалюють нагальні пріоритети країн - членів НАТО, а саме: негайно покласти край конфліктові у Косовому та поновити права жителів Косового. Здобутки саміту свідчать про те, що НАТО – це Альянс, який спроможний адаптуватися до нових часів і готовий до подолання складних проблем наступного сторіччя.