1.Поняття, особливості сучасної системи права між нар безпеки.

Право міжнародної безпеки являє собою систему принципів і норм, що регулюють військово-політичні відносини держав і інших суб’єктів міжнародного права з метою запобігання застосуванню військової сили в міжнародних відносинах, обмеження й скорочення озброєнь.

Війна як найбільш небезпечний рівень міжнародного конфлікту є такою формою міжнародних відносин, що хоча і заборонена, але є реальністю, з якою міжнародне право має рахуватися, протиставляючи їй організовані гарантії попе­редження та припинення. У зв'язку із цим міжнародне пра­во передбачає створення державами систем безпеки (інди­відуальної та колективної), що закликані попереджувати війни, а в разі початку війни - як можна швидше її припи­нити, застосовуючи колективні заходи. Якщо в залежності від стадії розвитку конфлікту можна говорити про підтрим­ку чи відновлення міжнародного миру, то за рівнем інте­ресів, що втягуються в конфлікт, можна говорити про інди­відуальну, групову або колективну безпеку.

Система індивідуальної безпеки держав — це сукупність використовуваних державою індивідуальних гарантій за­безпечення своєї безпеки. Створивши норми міжнародно­го права, що визнають агресію міжнародним злочином, держави не відмовилися від власних засобів забезпечення своєї безпеки, а використовували міжнародно-правові за­соби як додаткові гарантії останньої.

Універсальна система колективної безпеки створена в рам­ках ООН, її головним завданням є підтримка та зміцнення міжнародного миру та безпеки на основі спільних дій дер­жав. Статут ООН передбачає за певних умов (розділ VIII) мож­ливість створення регіональних систем підтримки міжна­родного миру. Регіональні системи складають частину все­світньої системи безпеки. Головним їх завданням є підтрим­ка миру та безпеки у визначених регіонах. Відповідно в регіональних системах безпеки можуть брати участь тільки держави цього регіону; дії держав не повинні виходити за рамки цього регіону; ці дії не можуть суперечити загальній безпеці та повинні відповідати цілям і принципам Статуту ООН. Щоб виключити можливість підміни, Статут Ради Безпеки ООН чітко визначає положення регіональних організацій. Рада Безпеки повинна бути цілком інформо­вана про дії не тільки розпочаті, а й ті, що плануються. 

2. Основні принципи становлення нової системи міжнародної безпеки.

Принципи міжнародної політики й міжнародного права мають вищу юридичну силу порівняно з іншими нормами міжнародного права та зобов'язаннями за міжнародними угодами. Це фундаментальні правила, які відображають сутнісний зміст міжнародних відносин. Вони закріплюють засади сучасних систем міжнародних відносин і міжнародного права, сприяють нормальному функціонуванню й розвитку цих систем. Своє втілення принципи міжнародної політики дістають у міждержавних угодах. Головним міжнародно-правовим документом є Статут Організації Об'єднаних Націй, прийнятий у 1945 р. 50ма державами-засновницями ООН., "Декларації про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх зносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй" (1970 p.). Утвердженню сучасних принципів у практиці міжнародного спілкування сприяли й такі документи Генеральної Асамблеї ООН, як "Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам" (1960 p.), "Декларація про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав" (1981 р.) та ін. Важливу роль у розвитку головних принципів, наповненні їх новим змістом відіграв Заключний акт Наради з безпеки й співробітництва в Європі (1975 p.). Конкретизації та визначенню процедур здійснення міжнародних принципів значною мірою сприяють двосторонні угоди держав про співпрацю. Принцип мирного співіснування - держави зобов'язані підтримувати міжнародний мир, заснований на загальновизнаних засадах міжнародних відносин, виявляти толерантність одна до одної, розвивати співробітництво без огляду на належність до різних політичних, економічних і соціальних систем та на рівень розвитку. Елементами світового співтовариства, заснованого на засадах мирного співіснування, мають бути мир, правопорядок, безпека всіх держав незалежно від соціально-політичних ознак, поважання інтересів інших країн, право на розвиток, співпраця. З принципом мирного співіснування безпосередньо пов'язаний принцип незастосування сили або загрози силою у міжнародних відносинах. Як загальна вимога він був зафіксований у Статуті ООН: "Усі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в міжнародних відносинах від загрози силою та її застосування як проти територіальної недоторканності й політичної незалежності будь-якої держави, так і якимось іншим чином"1. Статут ООН визнає правомірність застосування сили лише у двох випадках: для самооборони, якщо відбувся збройний напад на державу (ст. 51) і за рішенням Ради Безпеки ООН у випадку загрози миру, будь-якого порушення миру та акту агресії (статті 39 і 42). Принцип незастосування сили вимагає від держав утримуватися від силових методів, пропаганди агресії та війни. Агресивну війну оголошено міжнародним злочином, який тягне міжнародну правову відповідальність держав і міжнародну кримінальну відповідальність осіб. Принцип суверенної рівності держав. Домовлятися можуть тільки рівні. Коли ж у взаємовідносинах і позиціях немає рівності, то вони грунтуються не на угодах, а на відвертому чи прихованому підпорядкуванні. Ось чому Декларація про принципи міжнародного права (1970 р.) проголошує, що всі держави є рівноправними членами міжнародного співтовариства незалежно від розбіжностей економічного, соціального, політичного чи іншого характеру; що для всіх країн існує однаковий обов'язок виконувати повністю і сумлінно їх міжнародні зобов'язання й жити в мирі з іншими державами.

Принцип непорушності державних кордонів полягає у міжнародно-правовому визнанні кордонів, у відмові від будь-яких зазіхань на них. Учасники Наради з безпеки й співробітництва в Європі (1975 р.) у Декларації принципів Заключного акту зазначили: "Д-учасники розглядають як непорушні всі кордони одна одної, так і кордони всіх держав в Європі, і через це вони утримуватимуться нині й у майбутньому від будь-яких зазіхань на ці кордони". Принцип територіальної цілісності виключає насильницьке загарбання або зміну належності іноземних територій, а також забороняє протиправно використовувати іноземні території або завдавати їм шкоди. У Статуті ООН принцип мирного врегулювання суперечок сформульований так: "Усі члени Організації Об'єднаних Націй розв'язують свої міжнародні суперечки мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість". Формування принципу невтручання. Статут ООН зобов'язує всі держави та інших суб'єктів МП не втручатися безпосередньо чи опосередковано з будь-яких причин у справи, які належать до внутрішньої компетенції іншої країни. Сучасну добу характеризує утвердження принципу поважання прав людини як одного з головних принципів міжнародного права. Цей принцип містить універсальне, тобто загальне для всіх, міжнародно-правове зобов'язання держав, незалежно від їх політичних, економічних, соціальних систем та рівня розвитку, поважати й дотримувати права людини та головні свободи усіх індивідів незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо.