Тема 4: Сторони

1. Поняття сторін

2. Процесуальна співучасть. Поняття, мета, види співучасті

3. Поняття належного і неналежного відповідача. Умови і порядок заміни неналежного на належного відповідача. Правові наслідки заміни неналежного відповідача

4. Процесуальне правонаступництво. Поняття та підстави правонаступництва. Порядок вступу в процес на його правове становище

5. Відмінність процесуального правонаступництва від заміни неналежного відповідача

1. Ст. 30 ЦПК вказує на те, що сторонами в ЦП є позивач та відповідач, якими можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Коли ми говоримо про «сторони», таким чином мається на увазі позовне провадження. У справах окремого провадження основними суб’єктами є заявники та заінтересовані особи, в наказному також. В науковій літературі на заявників та заінтересованих осіб в справах окремого та наказного проваджень називають сторонами в процесуальному сенсі. Однак заявники та заінтересовані особи не можуть вважатися особами в справах позовного провадження. Таким чином сторони – це юридично заінтересовані особи (позивач та відповідач) які беруть участь у справах позовного провадження і наділяються ЦП законодавством найбільшим обсягом права та обов’язків, оскільки саме від імені сторін здійснюється судочинство у суді.

Позивач – юридично заінтересована особа, на захист прав, свобод та інтересів якої відкривається провадження. Позивач може як особисто звернутися до суду з позовом, так і через представника (адвоката, прокурора) !!! незалежно від того чи звернувся позивач особисто чи через представника, завжди позивачем є та особа, в інтересах якої відкрито провадження у справі.

Відповідач – юридично заінтересована особа, яка на відміну від позивача притягується судом до участі у справі у зв’язку з пред’явленою до нього позовною заявою про те, що належні права, свободи чи інтереси позивача порушені відповідачем. В момент відкриття провадження у справі суддя лише припускає, що саме цей відповідач, який зазначений в позові порушив права позивача.

Юридичні ознаки сторін:

• Сторони мають протилежну юридичну заінтересованість

• Сторони завжди виступають в процесі від свого імені (представники сторін завжди виступають від імені сторін)

• На сторони розповсюджується матеріально правові наслідки судового рішення

• Сторони несуть судові витрати

• Сторони характеризуються цивільно-процесуальною право та дієздатністю. Дієздатність сторін повна виникає з 18 років. В порядку окремого провадження неповнолітній особі може бути надана повна цивільна дієздатність. Повна цивільна дієздатність також виникає у випадку реєстрації шлюбу особою, яка не досягла повноліття в момент не досягла повноліття. Обмежена цивільна дієздатність. Особа, віком від 14 до 18 років, а також особи, дієздатність яких обмежена судом, надається право бути безпосередніми суб’єктами цивільного процесу, але виключно у випадках, коли справа виникла безпосередньо з відносин в яких ці особи брали особисту участь. Якщо до розгляду справи долучаються обмежено дієздатні суд завжди вирішує питання про залучення їх законних представників.

Згідно ст. 31 ЦПК сторони мають рівні права та обов’язки. Сторони в цивільному процесі наділяються найбільшим обсягом прав. Весь цей обсяг прав поділяють на:

1. Загальні права сторін (права, які належать не лише сторонам, а й іншим особам, які беруть участь у справі; як правило це змагальні права, права пов’язані з доказовою діяльністю – ст. 27 ЦПК)

2. Спеціальні права – права, які належать виключно сторонам (диспозитивні права – ст. 31 ЦПК)

Обов’язки:

1. Сторони зобов’язані подати докази або повідомити про суд про їх існування (ст. 27, 60 ЦПК)

2. Сторони зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання та про причини неявки в суд

3. З метою забезпечення позову суд може заборонити стороні вчиняти певні дії, передавати майно (ст. 152 ЦПК)

4. Сторони зобов’язані виконувати всі ухвали суду, від цього залежить рішення суду по справі

5. Сторони зобов’язані дотримуватися порядку щодо оформлення як до первісного так і до зустрічного позову (ст. 119, 120 ЦПК)

6. Сторони зобов’язані оплачувати судові витрати

7. Позивач зобов’язаний зазначити ціну позову

8. Сплачувати витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи

Невиконання обов’язків, встановлених ЦПК для сторін, тягне за собою відповідні процесуальні наслідки.

Справи про захист честі, гідності, ділової репутації. Основна проблема виникає при визначенні, встановленні відповідача по даній справі. У таких справах позови можуть пред’являтися як до автора статті так і до друкованого видання, а також до власника. Згідно ч.4 ст. 277 ЦП судовий захист честі, гідності, ділової репутації також не виключається і у разі, якщо особа, яка поширила неправдиву інформацію (анонімні листи, мережа інтернет. Коли не можна ідентифікувати автора). Ми маємо звернутися із заявою окремого провадження «про встановлення факту неправдивості інформації». Рішення суду дає можливість заінтересованій особі спростувати інформацію в ЗМІ.

2. Співучасть у цивільному процесі (процесуальна співучасть) – це одночасна участь у справі кількох осіб з боку позивача або відповідача (існує тільки у позовному провадженні)

Мета – економія часу та зусиль суду та інших учасників процесу, оскільки кілька ймовірних процесів об’єднуються в один, скорочуються судові витрати.

Підстави виникнення процесуальної співучасті:

1. Якщо предметом спору є права чи обов’язки кількох позивачів або відповідачів

2. Права та обов’язки співучасників вникли з однієї підстави

3. Предметом спору є однорідні права та обов’язки

Судова практика:

1. у померлого є діти, а особа, яка наглядала за померлим, фактично проживає у його будинку. У такому випадку позов про визнання права власності на будинок може бути поданий усіма дітьми до особи, яка проживає в будинку і не хоче його звільняти

2. роботодавець не виплачує зарплату

3. фізична особа заключила договір на виконання ремонтних робіт з бригадою. Позов про відшкодування шкоди, збитків у зв’язку з невиконанням робіт.

Види співучасті:

1. за суб’єктним складом:

• активна співучасть (множинність суб’єктів з боку позивача)

• пасивна співучасть (множинність з боку відповідача)

• змішана співучасть (одночасна участь кількох осіб)

2. матеріально правовий критерій (за характером матеріальних зв’язків між суб’єктами):

• обов’язкова (необхідна) – ЦПК не вказує на випадки обов’язкової співучасті. Судова практика встановила свої правила, має місце тоді, коли в основі вимог та заперечень є загальне право та обов’язок. Аналізуючи норми матеріального правата судову практику можна зробити висновок, що необхідність залучення співучасників в процес виникає як правило у справах:

• в яких співучасники володіють загальною сумісною власністю

• у справах, що виникають з авторських прав, якщо авторів твору кілька

• у справах про захист честі, гідності, ділової репутації, якщо позов пред’являється декількома особами або до декількох осіб

• виникає у спадкових справах

Обов’язкова співучасть передбачає необхідність участі у справі кожного з учасників, але що стосується співпозивачів то судова практика виходить з дії принципу диспозитивності, згідно кого тільки за своїм бажанням, за своєю ініціативою може пред’явити позов до суду.

Обов’язкова співучасть – це така співучасть у ЦП, у якій без залучення всіх учасників процесу неможливо ухвалити рішення.

• факультативна (не обов’язкова) – така співучасть, коли без залучення усіх співучасників, позовні вимоги можуть бути розглянуті окремо одна від одної (Н: справа про стягнення заробітної плати, позов може пред’являтися як одним працівником до роботодавця так і колективом і суд має розглянути таку справу; у справах про стягнення аліментів з дітей на утримання батьків можуть пред’являти як до однієї дитини так до кількох). При факультативній співучасті як правило судом встановлюється чи є в провадженні суду тотожні справи. Та чи буде об’єднання цих справ доцільним.

В процесуальному значенні співучасники прирівнюються до сторін. На співучасників розповсюджується обсяг загальних та спеціальних прав. Окрім цього співучасники наділяються додатковими правами співучасників:

1. ч.3 ст. 32 ЦПК співучасники можуть доручити ведення справи одному з них

2. співучасник може приєднатися до апеляційної скарги, якщо вона подана особою, з боку якої вона виступала учасником

3. що стосується судового рішення, то воно ухвалюється не окремо щодо кожного з співучасників, а одне у справі, але в рішенні виписуються права та обов’язки кожного з співучасників

3. На етапі вирішення питання після вирішення питання у справі суддя лише припускає що позивач, який звернувся до суду, та відповідач, зазначений у позові є належними сторонами. Новим ЦПК регламентується лише процесуальний порядок заміни неналежного відповідача. Якщо ж позов пред’являється неналежним відповідачем він вважається нікчемним. В теорій ЦПП є поняття легітимація – це здатність особи бути стороною в певному конкретному процесі. Належною стороною у цивільній справі є особа, відносно якої виходячи з обставин справи виникає припущення, що саме вона є суб’єктом даного спірного матеріального правовідношення. Неналежною стороною є особа, яка не є суб’єктом даного конкретного спірного правовідношення і не має права вимоги (неналежний позивач) або не повинна відповідати за пред’явленням суду позовом (неналежний відповідач). Умовою заміни неналежного відповідача на належного є наявність клопотання у позивача про заміну неналежного відповідача належним (ст. 33 ЦПК). У випадку, коли суд упевнився в тому, що відповідач є неналежним, а позивач не дає згоду на заміну, то суд залучає належного відповідача як співвідповідача. У випадку відмови неналежного відповідача вийти з процесу так само суд залучає неналежного відповідача як співвідповідача. Так ст. 33 ЦПК піддається критиці, тому що теоретики вважають що не можна називати належного відповідача, який вступає в процес разом з неналежним співвідповідачем – це абсолютно різні процесуальні становища. Пропонують називати у такому разі належноговідповідача другим відповідачем або належним.

При заміні неналежного відповідача розгляд справи не припиняється. Заміна може здійснюватися в будь-якій стадії процесу. Справа може розглядатися спочатку при заміні неналежного відповідача належним лише у випадку якщо надійшло клопотання від належного відповідача (ч.2 ст. 33 ЦПК).

4. Правонаступництво – заміна сторони або третьої особи (правовпопередника) у зв’язку з вибуттям із процесу іншою особою (правонаступником), в наслідок чого до правонаступника переходять усі права та обов’язки попередника. Основні підстави в наслідок яких виникає правонаступництво у суді:

1. Смерть фізичної особи

2. Припинення юридичної особи

3. Заміна кредитора або боржника у зобов’язанні

В окремих випадках правонаступництво не можливе:

1. У справах про стягнення аліментів, коли помирає відповідач до якого пред’явлений позов (в справах окремого провадження)

Порядок вступу правонаступника в процес відповідно до ч.1 ст. 37 ЦПК Суд залучає правонаступника на будь-якій стадії процесу. Як свідчить судова практика правонаступники вступають в процес на тій стадії, на якій вибуває правопопередник. Процесуальними документами, які необхідно пред’явити правопопереднику суду є:передавальний акт, свідоцтво про спадщину тощо.

З метою залучення правонаступника в процес суддя видає ухвалу про зупинення провадження у справі. В силу дії принципу диспозитивності суд не має права зобов’язати вступити правонаступника в процес, він попереджається судом, але діє в своїх інтересах.

Відмінність процесуального правонаступництва від заміни неналежного відповідача. Правонаступник може замінити позивача, відповідача, третю особу, а неналежного відповідача може замінити лише належний відповідач. Після вступу правонаступника в процес, він продовжується, а при належному відповідачі справа слухається спочатку. Дії правопопередника обов’язкові для правонаступника, а належний відповідач діє самостійно.