Завдання № 13

Завдання 1. Дайте оцінку навчанню як пізнавального процесу безперервної зміни поведінки.

Поняття і сутність процесу навчання

Що ж таке навчання? І. Ф. Харламов так писав про це: «цілеспрямований, педагогічний процес організації і стимулювання активної навчально-пізнавальної діяльності учнів з оволодіння науковими знаннями і навичками, розвитку творчих здібностей, світогляду та морально-естетичних поглядів і переконань». Навчання - це процес, основна мета якого полягає у розвитку здібностей людини, дитини. Навчання, реалізуючись через різні види предметної теоретичної і практичної діяльності, орієнтовано, в кінцевому рахунку, на інтелектуальний і когнітивний розвиток дитини, іншими словами, має справу з пізнавальними процесами дитини. В основі будь-якого виду або типу навчання закладено систему «викладання - вчення».

Викладання - це діяльність вчителя по передачі інформації; організації навчально-пізнавальної діяльності учнів; надання допомоги при утрудненні в процесі навчання; стимулювання інтересу, самостійності і творчості учнів; оцінювання навчальних досягнень учнів. Метою викладання є організація ефективного навчання кожного учня в процесі передачі інформації, контролю і оцінки її засвоєння, а також взаємодія з учнями та організацію і спільну, і самостійної діяльності.

Навчання - це діяльність учня, яка передбачає освоєння, закріплення і застосування знань і навичок; самостімулірованіе до пошуку, вирішення навчальних завдань, самооцінки навчальних досягнень; усвідомлення особистісного сенсу та соціальної значущості культурних цінностей і людського досвіду, процесів і явищ навколишньої дійсності. Метою навчання є пізнання, збір і переробка інформації про навколишній світ. Результати навчання виражаються в знаннях, уміннях, навичках, системі відносин та загальному розвитку учня.

Таким чином, навчання можна охарактеризувати як процес активного, цілеспрямованого взаємодії між навчальним і учнем, в результаті якого у учня формуються певні знання, вміння, навички, досвід діяльності та поведінки, а так само особистісні якості. У цьому і позначається двобічність процесу навчання: викладання - діяльність вчителя, і його вчення - діяльність учнів, постають в єдності при передачі останнім соціального досвіду у формі змісту освіти.

Процес навчання - це специфічний вид пізнавальної діяльності людини. Він містить у собі як загальні, так і специфічні особливості пізнання учнем об'єктивного світу. Якщо вчений пізнає об'єктивно нове в ході дослідження тих чи інших явищ, процесів, то учень у процесі навчання відкриває і засвоює суб'єктивно нове, тобто те, що вже відомо науці і людству, що накопичено наукою і систематизовано у вигляді наукових уявлень, понять, законів, теорій, наукових чинників.

Ефективність навчання визначається внутрішніми і зовнішніми критеріями. Серед внутрішніх критеріїв використовують успішність навчання і академічну успішність, а також якість знань і ступінь наработанності умінь і навичок, рівень розвитку учня, рівень опромінення і здатності до навчання. Академічна успішність учня визначається як ступінь збігу реальних і запланованих результатів навчальної діяльності. Академічна успішність знаходить відображення в бальній оцінці. Успішність навчання - це також ефективність керівництва навчальним процесом, що забезпечує високі результати при мінімальних витратах.

У процесі навчання при виявленні його сутності треба розрізняти момент організації діяльності і момент навчання в організації діяльності. В останньому найбільш рельєфно проявляється спілкування вчителя і учня, що і є власне навчання, його сутність. Виключи спілкування між учителем і учнем, і навчання, як таке не реалізується. А разом з ним зникне і всяка взаємодія між учителем і учнем. Не відбудеться передача соціального досвіду і володіння ним.

Отже, навчання - це спілкування, в процесі якого відбувається кероване пізнання, засвоєння соціального досвіду, відтворення, оволодіння тією чи іншою конкретною діяльністю, що лежить в основі формування особистості.

Здійснюючи на різних рівнях, процес навчання носить циклічний характер, і найважливішим, головним показником розвитку циклів навчального процесу є найближчі дидактичні цілі педагогічної праці, які групуються навколо двох основних цілей: освітньої та виховної. Освітня - щоб усі учні придбали певну суму знань, навичок та вмінь, розвинули свої духовні, фізичні і трудові здібності, придбали зачатки трудових та професійних навичок. Виховна - щоб виховати кожного учня високоморальної, гармонійно розвиненою особистістю з науково-матеріалістичним світоглядом, гуманістичною спрямованістю, творчо активної й соціально зрілої.

Співвідношення цих цілей в умовах сучасної школи таке, що перша підпорядковані другий, з чого випливає головна мета освіти - виростити людину чесну, порядну, який вміє працювати самостійно, реалізовувати свій людський потенціал.

Закономірності навчання

Закономірності навчання - це істотні, стійкі, повторювані зв'язки між складовими частинами, компонентами процесу навчання. Частина з них діє завжди, незалежно від дій учасників і умов процесу, наприклад: цілі і зміст навчання залежать від вимог суспільства до рівня освіти особистості. Більша ж частина закономiрностей проявляється як тенденція, тобто не в кожному окремому випадку, а в деякій множині.

Виділяють зовнішні і внутрішні закономірності навчання. До перших відносять залежність навчання від суспільних процесів і умов (соціально-економічної, політичної ситуації, рівня культури, потреб суспільства і держави в певному типі і рівні освіти); до других - зв'язок між компонентами процесу навчання (між цілями, змістом освіти, методами, засобами і формами навчання; між учителем, учнем і сенсом навчального матеріалу). Внутрішніх закономірностей у педагогічній науці встановлено досить багато, велика частина з них діє тільки при створенні обов'язкових умов навчання. Наприклад, існує закономірний зв'язок між навчанням і вихованням: навчальна діяльність викладача переважно носить виховує характер. Виховний вплив його залежить від ряду умов.

Інша закономірність: є залежність між взаємодією вчителя й учня і результатами навчання. Згідно з цим положенням, навчання не може відбутися, якщо немає взаимообусловленной діяльності учасників процесу навчання, відсутня їх єдність. Приватним, більш конкретним проявом цієї закономірності є зв'язок між активністю учня і результатами навчання: чим інтенсивніше, свідоміше навчально-пізнавальна діяльність школяра, тим вища якість навчання.

Принципи навчання

Принципи навчання являють собою керівні ідеї, нормативні вимоги до організації та проведення дидактичного процесу. Вони носять характер самих загальних вказівок, правил, норм, які регулюють процес навчання. Принципи народжуються на основі наукового аналізу навчання і співвідносяться із закономірностями процесу навчання, встановлюються дидактикою. Враховуючи націленість на формування особистості, індивідуальності кожного учня, виділяється наступна система принципів навчання в сучасній загальноосвітній школі:

• принцип взаємозумовленості навчання і виховання;

• принцип цілісності та єдності дидактичного процесу;

• принцип єдності освітньої, розвиваючої та виховної функції навчання;

• принцип науковості змісту і методів навчання;

• принцип систематичності і послідовності в оволодінні учнями досягненнями науки, культури, досвідом діяльності;

• принцип свідомості, творчої активності та й самостійності учнів при керівній ролі вчителя;

• принцип наочності, єдності конкретного і абстрактного, раціонального та емоційного, репродуктивного та продуктивного як вираз комплексного підходу;

• принцип доступності навчання;

• принцип міцності результатів навчання і розвитку пізнавальних сил учнів;

• принцип зв'язку навчання з життям, з практикою будівництва демократичного суспільства;

• принцип раціонального поєднання колективних та індивідуальних форм і способів навчальної роботи. Всі перераховані принципи підпорядковані ведучом

• принципом - єдності освітньої, розвиваючої та виховної функцій навчання, який орієнтує роботу вчителя на залучення школярів у процесі навчання до загальнолюдських цінностей. Принципи навчання втілюють вимоги його організації - наочності, свідомості і активності учнів у навчанні, систематичності і послідовності в оволодінні досягненнями науки, культури та досвідом діяльності, єдності теорії і практики. У ході історичного розвитку теорії та практики навчання сформувалися різні види, стилі і методи навчання.

У кожному виді, незважаючи на помітні відмінності, можна виявити загальні моменти, характерні для кожного навчання. По-перше, в основі процесу навчання будь-якого виду лежить система принципів, кожний з яких виступає в якості керівних ідей, норми або правил діяльності, що визначають як характер взаємозв'язку викладання і навчання, так і специфіку діяльності викладача і учнів. Саме принципи служать орієнтиром для конструювання певного виду навчання.

Система - це безліч взаємопов'язаних елементів (компонентів), що утворюють стійке єдність і цілісність, що володіє інтегративними властивостями і закономірностями, - так визначає це поняття один із видатних учених-фахівців В. П. Кузьмін у своїй книзі «Принципи системності в теорії та методології К. Маркса »(М., 1986. С. 111).

Системоутворюючими поняттями процесу навчання як системи виступають мета навчання, діяльність учителя (викладання), діяльність учнів (навчання) і результат. Змінними складовими цього процесу виступають засоби управління.

Вони включають зміст навчального матеріалу, методи навчання, матеріальні засоби навчання (наочні, технічні, підручники і т.д.), організаційні форми навчання як процесу і навчальної діяльності учнів.

Зв'язок і взаємообумовленість засобів навчання залежить від мети навчання і його кінцевого результату. Вони утворюють стійке єдність і цілісність, яке володіє інтегративними властивостями і підпорядковане загальним цілям освіти.

Циклічність процесу навчання

Другий спільний момент для будь-якого виду навчання - це циклічність вищезазначеного процесу, тобто повторюваність дій педагога і студента від постановки мети до пошуку засобів і оцінці результату. З одного боку, циклічність припускає постановку вчителем завдань і цілей, а також оцінку засвоєних знань. З іншого боку, як усвідомлення та вирішення учнями поставлених завдань, так і здатність до самооцінки. Це говорить про двостороннє характері процесу навчання.

Всяка праця, в тому числі і спільна праця вчителя і учнів, здійснюється в певних середовищі і часу. Отже, навчальний процес, подібно іншим процесам, повинен мати свої цикли. Навчальний процес є дидактичне взаємодію викладання і навчання. Механізмом цієї взаємодії виступає спілкування суб'єктів викладання та навчання. Початок одного акта навчального процесу є наслідком попереднього, його завершення - причиною виникнення такого. Цей результат називається мікрорезультатом.

У навчальному процесі по ходу засвоєння навчального матеріалу та накопичення досвіду навчально-пізнавальної діяльності відбувається перехід від кількісних змін у складі та змісті навчальної діяльності до її якісному перетворенню. Перехід від кількісного накопичення знань до якісної перетворення стану готовності учня вирішувати навчальні завдання на новому рівні складності, в нових ситуаціях і є циклічне навчання.

Між циклами існують певні взаємні інтервали. Рух від одного інтервалу до іншого є своєрідний стрибок навчання. Цей новий стан учня як суб'єкта навчання і як особистості в цілому. Результат окремих циклів - це макрорезультат вчення, ті якісні зміни, які відбулися в учні. Основними показниками циклів навчального процесу є - мета, засоби і результат.

Завдання 2. Назвіть та охарактеризуйте основні функції комунікації в організації та її вплив на поведінку персоналу.

Комунікація виконує дуже важливі функції в суспільному житті, створюючи умови для забезпечення роботи не тільки інформаційної, а й усієї суспільної сфери. Щодо цього варто розглядати інформаційну сферу як своєрідну кровоносну систему суспільства, без якої функціонування економічної, соціальної, політичної та духовної сфер суспільства не можливе.

Віддаючи належне міжособистісній та груповій комунікації, з точки зору інформаційно-комунікаційного менеджменту значно більшу вагу мають масовікомунікації — процес обробки інформації, її передавання за допомогою преси, радіо, телебачення, а також спілкування людей як членів "маси", яке здійснюється за допомогою технічних засобів комунікації.

Проте нас найбільше цікавлять соціальні і психологічні функції масової комунікації, які є ключовими при розгляді проблем паблік рилейшнз, реклами, пропаганди та ін.

Соціальні функції масової комунікації

Інформаційнафункція — є основною функцією, оскільки на організації й управлінні потоками інформації побудовані паблік рилейшнз (PR), реклама тощо.

Соціалізуюча функція — пов'язана із соціальним вихованням членів суспільства, формуванням або зміною інтенсивності і спрямованості соціальних настанов, цінностей та ціннісних орієнтацій аудиторії, з якою здійснюється комунікація. Зокрема, соціалізуюча функція може розглядатися як така, що реалізує стратегічний PR, на якому ґрунтується вся суспільна сфера.

Організаційно-поведінськафункція — пов'язана з ініціюванням або припиненням певних дій масової аудиторії. З нею можна поєднати тактичний PR (політична, виборча або рекламна кампанія).

Емоційно-тонізуючафункція полягає в регулюванні емоційного рівня аудиторії, стимулюванні її емоційних реакцій.

Комунікаційна функція — пов'язана з регулюванням зв'язків між різними індивідами або сегментами аудиторії, а також комунікатора з тією самою аудиторією .

Психологічні функції масової комунікації

З точки зору психології виокремлюють такі функції масової комунікації:

Формування масової психології — стратегічна, оскільки формує і масу (як суб'єкт соціальної дії), і масову психологію.

Інтеграційно-комунікаційна — пов'язана з формуванням загальних емоційно-психологічних настроїв аудиторії.

Інформаційна— забезпечує аудиторію певним набором інформації, створює єдину "інформаційну" систему координат для сприйняття і оцінки подій, які відбуваються в суспільстві.

Соціалізуюче-виховна — сприяє формуванню узагальнених настанов, цінностей і ціннісних орієнтацій.

Організації поведінки — стимулює напрями конкретних дій маси.

Завдання 3. Тести:

1. Згідно з теорією придбаних потреб Д. Мак-Клелланда поведінку індивіда мотивує:

а) безпека;

б) успіх;

в) влада;

г) самовизначення;

ґ) спілкування;

д) увага.

2. Виберіть визначення позитивного підсилення:

а) винагорода, що дається з метою заохочення до повторення бажаної відповіді;

б) не заохочує і не перешкоджає повторенню певної поведінки;

в) термін біхевіоризму, що визначає процес виникнення негативних наслідків якоїсь поведінки та її відтворювання в часі;

г) підсилює будь-яку поведінку, яка зменшує або усуває підсилення;

ґ) термін біхевіоризму, що визначає процес виникнення позитивних наслідків якоїсь поведінки та її відтворювання в часі;

д) термін біхевіоризму, що визначає відсутність наслідків якоїсь поведінки та її відтворювання в часі.

Укажіть кілька правильних відповідей.

• Стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях – це:

а) компроміс;

б) консенсус;

в) суперництво;

г) боротьба;

ґ) співробітництво;

д) прилаштування;

е) координація зусиль.

• Обов’язком будь-якого менеджера є:

а) уникати виникнення конфліктів в організації та боротися з ними;

б) спрямовувати конфлікти в конструктивне русло;

в) контролювати процес та форми протікання конфліктів з метою мінімізації втрат від нього та максимізації позитивних наслідків;

г) знати психологію людей та закономірності їх поведінки.

5. Виберіть правильне визначення "вгасання" як одного із видів підкріплення:

А) наслідки у вигляді відмови менеджера від застосування будь-яких негативних впливів, які викликають повторення подібної бажаної поведінки у майбутньому;

Б) наслідки у вигляді різних видів винагороди, які викликають повторення подібної бажаної поведінки у майбутньому;

В) наслідки у вигляді повної відмови менеджера від застосування позитивної винагороди, які зменшують ймовірність повторення або усувають взагалі подібну поведінку (бажану або небажану) у майбутньому;

Г) негативні наслідки, які зменшують ймовірність повторення або усувають взагалі подібну небажану поведінку у майбутньому;

Д) немає правильної відповіді.

6. Основними видами неформальних груп в організації є:

А) комітет;

Б) група за інтересами;

В) робоча (цільова) група;

Г) дружня група;

Д) командна група.

7. Розширення роботи як один із основних методів перепроектування роботи індивіда передбачає:

А) вертикальне розширення даної роботи, яке передбачає розширення повноважень та відповідальності робітника щодо її виконання;

Б) горизонтальне розширення даної роботи за рахунок збільшення кількості і розмаїтості завдань, які виконуються в її межах;

В) виконання декількох робочих завдань (операцій), які є подібними та які часто повторюються;

Г) переведення робітників через певні проміжки часу від виконання одного завдання до іншого без додаткового ускладнення кожного з них;

Д) немає правильної відповіді.

8. Ознаками групового мислення за І. Дженісом є:

А) самоцензура групи;

Б) прямий тиск на дисидентів;

В) самостійне прийняття рішень;

Г) точна оцінка ризику, пов’язаного з реалізацією планів групи;

Д) віра у внутрішню етику групи (ілюзія моралі).

9. До елементів захисної поведінки належать:

А) фантазія;

Б) інфляція вимог;

В) компенсація;

Г) низький ступінь диференціації оцінок;

Д) проекція.

10. Теоріями змісту мотивації є:

А) модель Портера-Лоулера;

Б) теорія набутих потреб Д. МакКлелланда;

В) теорія очікувань В. Врума;

Г) теорія "мотиваційної гігієни" Ф. Герцберга;

Д) теорія справедливості Дж.С. Адамса.