Завдання № 6

Завдання 1. Назвіть та охарактеризуйте закони, що впливають на поведінку людини в процесі спільної діяльності.

На сьогодні найчастіше для здійснення спільної діяльності та досягнення певної мети створюються організації. Найсуттєвіші закони, які впливають на поведінку індивіда в організації (робітника) – це закони менеджменту, тому ми розглянемо саме їх. Але звернемо увагу не на економічні закони (закон попиту та пропозиції, економії часу тощо), а на закони соціології.

Наука менеджменту досліджує закономірності поведінки індивіда і групи, що виявляються у процесі спільної діяльності людей у межах виробничо-господарської організації, на які необхідно орієнтуватися менеджерові для ефективного управління колективом, окремими працівниками.

Закон соціальної структуризації організації. Кожній організації властива множинність внутрішньої структурної побудови, яка відображається в існуванні багатьох формальних і неформальних груп. Усвідомлення цього дає змогу менеджеру побудувати ефективну структуру організації (досягти гармонії між формальною і неформальною структурами), поєднати загальні організаційні та групові цілі, визначити зони конфліктів в організації, управляти конфліктними ситуаціями тощо.

Закон соціального статусу (соціальних ролей). Кожна людина має певну позицію в соціальній структурі організації, пов'язану з іншими позиціями через статус індивіда як систему його прав і обов'язків. Статус у розумінні місця в ієрархії організації є рангом. Крім того, кожний індивід виконує певні ролі, взаємодіючи з іншими працівниками організації, тобто із його статусом асоціюється комплекс ролей.

Спираючись на закон соціальних ролей, можна стверджувати, що для ефективної діяльності організації менеджер повинен:

- сприяти глибокому внутрішньому засвоєнню кожним індивідом мотивації і орієнтирів поведінки, визнаних організацією;

- забезпечити умови для виконання визначених індивіду (і ним самим обраних) ролей;

- вимагати від індивідів виконання визначених для них ролей.

Закон соціальної мобільності. Людина у процесі трудової діяльності переміщується в соціальному просторі організації. Це пов'язано з і кваліфікаційним, і службовим розвитком (або деградацією), виявляється у зростанні (або падінні) престижу, посиленні чи послабленні влади над співробітниками, зміні матеріального становища. Мобільність індивіда (переміщення у межах соціальної ієрархи) може бути висхідною і низхідною, добровільною і примусовою. Висхідна мобільність активізує його потенціал. Інколи інтереси організації зумовлюють потребу в низхідній мобільності індивіда. Вона теж може бути добровільною і примусовою, спричиненою структурними змінами в організації.

Знаючи дію закону мобільності, менеджер має змогу передбачати виникнення напружених ситуацій, спричинених недостатньою мобільністю працівників організації, а також управляти мобільністю індивідів в інтересах організації.

Закон соціального контролю. Контроль є цілеспрямованим впливом організації на поведінку індивіда, який забезпечує засвоєння ним організаційних цінностей і норм культури. Груповий тиск з метою об'єднання інтересів і цілей спонукає індивіда пристосовуватися до існуючих у групі колективних думок, цінностей і норм. Соціальний контроль реалізується поєднанням факторів схильності до підкорення, примусу і відданості соціальним цінностям, що виявляються у діяльності індивіда.

Закони індивідуальної і соціальної психології людини описують причини поведінки людини у виробничому середовищі як особистості, наділеної індивідуальними психологічними характеристиками. Знання цих законів допомагає менеджеру вибудовувати стратегію і тактику своєї поведінки у процесі спілкування з конкретними працівниками, виробляти ефективні етичні норми взаємин, обирати заходи впливу на людей з урахуванням їх психологічних характеристик. [14, с 192-193]

З усіх видів законів, які розкриваються в різних навчальних посібниках, типовій програмі дисципліни "Основи менеджменту", яка включена в стандарт, відповідають закони, які розкриває д.е.н., проф. Мартиненко М.М.

Закон спільності цілей. Ефективна спільна діяльність людей в організації можлива лише за наявності загальної мети.

Люди створюють організації і свідомо координують свою діяльність тільки для того, щоб досягти визначеного кінцевого результату, тобто загальної мети. Чим складніша мета, тим більше людей бере участь у її досягненні. Ефективною колективна праця буде тоді, коли отриманий результат задовольняє потреби кожного з учасників. Якщо отриманий результат не задовольняє кого-небудь з членів організації, то ефективність його праці знижується, або ж дана людина припиняє свою роботу в колективній діяльності.

Загальна мета є основою створення організації. Саме мета визначає основний напрямок діяльності організації. Зміст загальної мети визначає види ресурсів, які споживає організація, а також функціональні області діяльності (засоби та способи досягнення мети) працівників організації.

Необхідність досягнення загальної мети за допомогою колективної праці визначає сенс існування менеджменту у всіх його проявах.

Загальна мета визначає ступінь залежності організації від зовнішнього середовища як джерела ресурсів і умов її діяльності. Формуючи загальну мету, працівники організації змушені враховувати можливості зовнішнього середовища в забезпеченні їх необхідними ресурсами, а також характер їхньої роботи в умовах, що задаються зовнішнім середовищем. Отже, загальна мета відбиває не тільки бажаний результат організації, але й умови, за яких вона може бути досягнута.

Закон поділу праці.

Цей закон відбиває сутність менеджменту як виду діяльності людини. У зміст цього закону входить така категорія, як спеціалізація управління.

Цілі організації досягаються колективною працею. У цьому процесі бере участь праця як суб'єкта, так і об'єкта управління, їхні види діяльності являють собою результати процесу поділу і спеціалізації праці. Продуктом процесу поділу праці є виробничі (поділ фізичної праці) і управлінські функції (поділ розумової творчої праці).

Закон зовнішнього доповнення.

Суть даного закону можна сформулювати в такий спосіб. Будь-яка організація повинна мати потенціал, який здатний компенсувати наслідки, обумовлені різного роду зовнішніми збурюваннями, вплив яких на організацію не може бути завчасно передбачено.

Зовнішнє доповнення варто розглядати з двох сторін:

- вплив факторів зовнішнього середовища на діяльність організації;

- вплив вищих рівнів управління на нижчі рівні всередині самої організації.

У будь-якій нормально функціонуючій організації зовнішні та внутрішні впливи знаходяться у визначеному зв'язку: посилення зовнішнього впливу відповідно ініціює посилення заходу внутрішнього впливу, і навпаки.

Закон інерції.

Відповідно до цього закону, для ефективної діяльності будь-якої організації, підданої впливу різноманітного зовнішнього середовища, необхідно, щоб інформація про результати її власних дій передавалася їй як частина тієї інформації, відповідно до якої вона повинна продовжувати функціонувати, зберігаючи свої властивості.

Суть цього закону в менеджменті полягає в тому, що всі організації володіють деякими загальними ознаками.

Інертність організації забезпечується складом її елементів і способами їхнього взаємозв'язку. Організація за своєю структурою являє собою кінцевий набір елементів, що утворюють єдине ціле і взаємодіють один з одним, а також із зовнішнім середовищем. Особливості, місце і призначення кожного елемента визначається власною метою і способами поділу праці. Елементи в організації відносно автономні. Відносна автономність елементів визначається їхніми функціями. Саме функції як результат спеціалізації праці додають елементу властивості автономності, одночасно дозволяють йому взаємодіяти з декількома іншими елементами і зовнішнім середовищем.

Властивість взаємодії служить ознакою цілісності організації й умовою стійкої цілеспрямованої її життєдіяльності. Внутрішня побудова кожного елемента й організації як цілого структурного утворення є не що інше, як відповідь на різні за своєю природою впливи зовнішнього середовища й існуючих у ньому функціональних зв'язків та інформаційних потоків.

Володіючи властивістю інерційності, кожен елемент, діючи в безпосередньому зв'язку з іншими елементами, забезпечує інерційність організації в цілому.

Організації, здатні до збереження свого стану і підвищення міри своєї інерції, приводять себе у відповідність з умовами зовнішнього середовища. Це відбувається завдяки особливому типу взаємодії організації з зовнішнім середовищем на основі зворотних зв'язків. Таким чином, дієвість закону інерції забезпечує організації стан постійного удосконалювання.

Закон економії часу.

У менеджменті даний закон зв'язаний із продуктивністю, що показує міру використання часу, витраченого на одержання результату. Продуктивність є головним джерелом економічного росту організації. У сучасних умовах діяльності організації в складі продуктивності перше місце займає економія живої праці. Отже, менеджмент організації повинен бути сформований таким чином, щоб одержання результатів кожним елементом вимагало мінімальної кількості часу.

Чинність закону економії часу, трансформованого через продуктивність організації, буде залежати від менеджменту, тобто від якості робочої сили, умов її використання, від відповідності професійної структури, форм організації та мотивації праці.

Завдання 2. Визначте та охарактеризуйте соціологізацію та індивідуалізацію в організаційній культурі.

Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.    Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.    З. Фрейд виокремлює такі механізми соціалізації:    — імітація — усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих і друзів;    — ідентифікація — засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних;    — почуття сорому і провини — негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки.    Ці механізми спрацьовують переважно на стадії дитинства. Але думки Фрейда були пристосовані деякими соціологами і до стадії дорослого життя особистості. Так, Т. Парсонс вживає фрейдівські поняття у теорії соціальної дії. Для нього імітація — це процес засвоєння елементів культури шляхом простого наслідування, а ідентифікація — вияв ставлення до соціального середовища та його складових, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї належності до них.    На процес інтеграції особистості в певну соціальну роль істотно впливають «очікування» і «вимоги» її оточення. У систему особистості немовби включаються спеціально вироблені засоби поведінки, які відповідають вимогам соціальної системи і формують соціальний характер особистості. Вплив соціальної системи, переломлюючись крізь внутрішнє «Я» людини, виявляється у зміні її поведінки. Починається вона з порушення рівноваги, потім переходить у стадію адаптації до особливостей даної системи і завершується стабілізацією, але вже на новому рівні. Механізми динаміки соціальної системи виявляються в появі або зникненні певних елементів, у зміні внутрішніх і зовнішніх зв´язків між ними. Чинниками соціальних змін є об´єктивні передумови (передусім економічні), індивідуальні особливості особистості, специфіка її взаємодії із соціальною системою. Соціальним середовищем (соціальним простором) функціонування особистості, соціальної системи є соціальні спільноти.    Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації:    1. Соціалізація дитини.    2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).    3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років).    4. Соціалізація дорослих.    На кожному етапі існують «критичні періоди». Щодо соціалізації дитини — це перші 2—3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка — перетворення дитини і підлітка на юнака; для тривалої — початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації, дітей — на формування ціннісних орієнтацій. Дорослі, спираючись на свій соціальний досвід, здатні оцінювати, сприймати норми критично, тоді як діти спроможні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослого допомагає йому набути необхідних навичок (часто конкретних), а соціалізація дитини пов´язана здебільшого з мотивацією.        Процес, зворотний соціалізації, називається десоціалізацією. Внаслідок нього людина може частково або повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це може бути зумовлено ізоляцією людини, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостей для підвищення культурного рівня та ін.    У перехідних суспільствах часто простежується явище ресоціалізації — докорінної зміни соціального середовища, яке зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Це болісний процес, який нерідко вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, руйнування попереднього і нового світорозуміння, розриву з традиційними культурними цінностями, необхідності брати на себе незвичну соціальну роль тощо.

Індивідуалізація — соціологічний термін, тісно пов'язаний з термінами: модернізація та індустріалізація. Це — процес переходу індивідуума до самовизначення.

Цей процес визначається переходом до сучасного суспільства, яке почало розвиватися після індустріальної революції, проте філософсько — культурна основа закладена ще в епоху просвітництва. Починається послаблення традиційних зв'язків і починається поступово визначатися самовизначення індивідуума. Людина може сама вибирати свій шлях в житті і не залежить від оточуючого її суспільства. Зростає також відповідальність за власні дії та вибір.

Завдання 3. Тести:

1. Яка позиція у взаємодії (з точки зору трансактного аналізу) є найбажанішою в організації:

а) «батько»-»батько»;

б) «батько»-»дитина»;

в) «дорослий»-»дорослий»;

г) «дитина»-»дитина».

2. Першим кроком захисту від маніпуляції є:

а) атака;

б) пасивне усунення;

в) усвідомлення, що вами маніпулюють;

г) контрманіпуляція.

Дайте правильну відповідь «так» чи «ні».

3. Причинами протидії змінам з боку персоналу є:

а) низька заробітна плата (ТАК/НІ);

б) страх перед невідомістю (ТАК/НІ);

в) поганий настрій (ТАК/НІ).

4. Найкращий спосіб мінімізації протидії персоналу підприємства змінам, що втілюються в організації – це:

а) звільнення частини персоналу, що здійснює активний опір (ТАК/НІ);

б) протидію не можна зменшити, тому що протидія змінам закладена в природі людини (ТАК/НІ);

в) залучення персоналу (виконавців та стейкхолдерів) до розроблення та планування змін (ТАК/НІ);

г) постійне навчання персоналу з метою освоєння ним нових ідей (ТАК/НІ).

5. Виберіть правильне визначення позитивного підкріплення:

А) наслідки у вигляді відмови менеджера від застосування будь-яких негативних впливів, які викликають повторення подібної бажаної поведінки у майбутньому;

Б) наслідки у вигляді різних видів винагороди, які викликають повторення подібної бажаної поведінки у майбутньому;

В) наслідки у вигляді повної відмови менеджера від застосування позитивної винагороди, які зменшують ймовірність повторення або усувають взагалі подібну поведінку (бажану або небажану) у майбутньому;

Г) негативні наслідки, які зменшують ймовірність повторення або усувають взагалі подібну небажану поведінку у майбутньому;

Д) немає правильної відповіді.

6. До психологічних захисних механізмів належать:

А) агресивність;

Б) регресія поведінки;

В) фантазія;

Г) самозвинувачення;

Д) заміщення.

7. Ефект подоби (один із факторів, які порушують точність оцінки виконання роботи індивідом) має місце, коли:

А) особа, яка здійснює оцінювання, може ненавмисно завищити оцінки людям, які схожі на них, або є близькими їм за характером чи за особистими якостями, оскільки сприймає їх більш позитивно, чим тих, хто від них відрізняється;

Б) особа, яка здійснює оцінювання, приписує особисті властивості та власне ставлення до роботи іншим людям;

В) робітник, отримавши гарну/погану оцінку за одним показником діяльності, отримує таку ж оцінку за іншими показниками, навіть якщо в дійсності останні не є відповідно гарними або поганими;

Г) керівник схильний давати високі/низькі оцінки діяльності усіх без винятку своїх підлеглих;

Д) керівник схильний давати діяльності усіх підлеглих середню оцінку, в результаті чого створюється ситуація, що начебто немає ані дуже гарних, ані занадто поганих виконавців.

8. На етапі "становлення" (одного із етапів кар’єри) головними діями індивіда щодо роботи є:

А) передавання робочого досвіду іншим людям;

Б) оволодіння знаннями та навичками по роботі;

В) становлення як незалежного співробітника;

Г) розвиток навичок та вмінь інших людей.

9. Ознаками групового мислення за І. Дженісом є:

А) самостійне прийняття рішень;

Б) ілюзія невразливості;

В) більша здатність до виявлення слабких місць в планах групи;

Г) стереотипне сприйняття інших груп;

Д) колективна раціоналізація.

10. Неформальна група – це:

А) спонтанно створена група, учасники якої регулярно взаємодіють для досягнення певної спільної мети;

Б) група, створена за наказом керівництва організації для виконання певних задач;

В) група, яка створюється природним шляхом на основі спільних інтересів її учасників, участь в якій є добровільною;

Г) група, яка визначається організаційною структурою управління організацією і яка складається із керівника і його безпосередніх підлеглих.