КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

з дисципліни «Організаційна поведінка»

для студентів напряму підготовки (спеціальності) 6.030601 «Менеджмент»

Завдання № 1

Завдання 1. Назвіть предмет та мету організаційної поведінки, її складові частини та об`єкти.

Предметом організаційної поведінки виступають основні закономірності й детермінанти, що визначають поведінку людей у ​​тих чи інших ситуаціях в умовах праці та спілкування.

Предметом організаційної поведінки є взаємозв'язок всіх рівнів системи управління з орієнтацією на розробку результативних методів управління в умовах конкурентного середовища функціонування.

Основа організаційної поведінки – це особистість робітника. Мета вивчення полягає в ознайомленні з процесами формування поведінки особистості на засадах її реакцій щодо інших моделей та явищ в організації. Організаційна поведінка як управлінська теорія має об'єктом вивчення організацію як соціальну систему, предметом - закономірності формування та відтворення індивідуальних і колективних форм поведінки співробітників організації, а також різні типи поведінки організацій як цілісних систем, в результаті взаємодії яких виникають між організаційні відносини (наприклад, стратегічні альянси, спільні підприємства і т. д.).

Передбачається розгляд феномену організаційної поведінки на трьох рівнях:

· індивідуальну поведінку співробітника організації;

· колективні форми поведінки формальних і неформальних груп в рамках однієї організації;

· стратегії поведінки різних організацій у суспільстві.

Організаційна поведінка як спеціальна соціологічна теорія переслідує чотири основні цілі - опис, усвідомлення, прогнозування і контроль (регулювання) явищ, що складають предмет її дослідження.

· перша мета - систематизований опис різних форм організаційної поведінки;

· друга мета полягає в поясненні причин і виявленні закономірностей виникнення тих чи інших типів організаційної поведінки;

· третя мета - передбачення тенденцій розвитку організаційної поведінки;

· четверта (кінцева) мета - вироблення принципів управління організаційною поведінкою.

Складові прикладної поведінкової науки

О б’єкти вивчення організаційної поведінки:

На індивідуальному рівні: особистість, цінностносини сприйняття, мотивація, навчання, оцінка виконаної роботи.

На груповому рівні: комунікація, ролі, статус, норми, влада, конфлікти, групова динаміка,.

Рівні організаційної системи: організаційний розвиток, організаційна система, заохочення, орг.. культура, опис робіт.

Об'єкти вивчення організаційної поведінки:

• поведінка індивідів в організації;

• проблеми міжособистісних відносин при взаємодії двох індивідів (колег або пари «начальник - підлеглий»);

• динаміка відносин всередині малих груп (як формальних, так і неформальних);

• виникають міжгрупові відносини;

• організації як цілісні системи, основу яких утворюють внутрішньоорганізаційні відносини.

Цілі організаційної поведінки: опис, усвідомлення, прогнозування, контроль.

Цілями організаційної поведінки є:

1. систематизований опис поведінки людей в різних виникають у процесі праці ситуаціях;

2. пояснення причин вчинків індивідів у певних умовах;

3. передбачення поведінки працівника в майбутньому;

4. оволодіння навичками управління поведінкою людей у ​​процесі праці та їх удосконалення.

Організаційне поведінку вивчає поведінку людей в організації та оцінює його вплив на результати її діяльності, тому основними завданнями даної дисципліни є:

1. Виявлення поведінкових відносин між керівником і його підлеглими і в тому числі між колегами.

2. Забезпечення формування сприятливого психологічного клімату в колективі, виключення конфліктних ситуацій, створення атмосфери творчого потенціалу працівників.

3. Систематичний опис поведінки людей в різних виникають у процесі праці ситуаціях.

4. Пояснення вчинків людей у ​​певних умовах.

5. Уміння передбачати ситуацію.

6. Оволодіння навичками управління поведінкою людей в процесі роботи та пошук шляхів підвищення ефективності їх діяльності.

В основу організаційної поведінки покладено використання соціально-психологічних методів управління. Соціально-психологічні методи - це методи управління, що базуються на використанні соціально-психологічних факторів і спрямовані на управління соціально-психологічними процесами, що протікають в колективі, для здійснення впливу на них в інтересах досягнення поставлених перед організацією цілей.

Соціальне вплив здійснюється шляхом:

- Цілеспрямованого формування персоналу організації;

- Морального стимулювання працівників;

- Використання методів управління індивідуальним поведінкою;

- Здійснення колективної діяльності працівників і використання їх соціальної активності.

Психологічний вплив базується на:

- Використанні методів психологічного спонукання (мотивації);

- Обліку індивідуальних особливостей працівників (темперамент, характер, здібності, спрямованість особистості, потреби людини);

- Психологічних аспектах діяльності людини (увага, емоції, воля, мова, вміння та навички).

Тому при вивченні організаційної поведінки використовуються такі методи, як опитування (інтерв'ю, анкетування, тестування), збір фіксованої інформації (вивчення документів), спостереження та експерименти. Інтерв'ю можуть проводитися "обличчям до обличчя", по телефону, з використанням комп'ютерів. Розроблена велика кількість стандартизованих опитувальників (анкет). Наприклад, з їх допомогою вимірюється задоволеність працею, організаційний клімат. При дослідженні організаційної поведінки широко використовується метод структурованого спостереження. Наприклад, при спостереженні організаційного середовища виділяються наступні елементи: приміщення, обстановка та обладнання, оформлення, освітлення і колір, зовнішній вигляд членів організації. Основу досліджень у цій області становлять лабораторні та природні експерименти.

Дослідження - це процес збору та інтерпретації даних, які підтверджують або спростовують теоретичні побудови. Дослідження - це безперервний процес, завдяки якому йде постійне розширення знань про поведінку людини в процесі праці.

Науковим фундаментом дисципліни "організаційна поведінка" є те, що:

• збір даних здійснюється систематично, контролюється їх надійність і достовірність;

• пропоновані пояснення фактів ретельно перевіряються;

• як закономірностей, які можуть бути використані на практиці, розглядаються лише неодноразово підтверджені стійкі зв'язки і відносини.

Завдання 2. Охарактеризуйте групове мислення та феномен групового ризику.

Симптоми явища «групового мислення» — тенденції до втрати самокритичності та завищення самооцінки

“Group-think” — спосіб (режим) мислення людей, які, перебуваючи у тісно згуртованій групі і прагнучи до єдності думок, головним вважають пошук консенсусу, що знижує їх здатність до пізнання реальності.

Йдеться про те, що виробленню і прийняттю правильного рішення заважає надмірна одностайність групи. Найзначущішими чинниками формування “групового мислення” є:

— висока згуртованість групи;

— яскраво виражене “Ми-почуття”, ізольованість групи від альтернативного джерела інформації;

— невизначеність щодо схвалення індивідуальних суджень та думок.

Серед симптомів групового мислення виокремлюють ілюзію невразливості (поділяється більшістю або усією групою, наслідком є перебільшений оптимізм і схильність до надмірного ризику) і надмірну віру в етичність та принципи поведінки (членів групи іноді спонукують ігнорувати моральні наслідки прийняття рішення). Внаслідок їх дії члени групи нерідко переоцінюють свої права і можливості.

При вирішенні групових завдань має місце низка своєрідних групових феноменів.

1. Соціальна фасилітація (досліджена Норманом Триплеттом у 1897 р.). Це зміни поведінки індивіда в присутності інших, перш за все активізація і прискорення психічної діяльності, підвищення якості виконання порівняно простих, відомих індивіду завдань і, навпаки, зниження якості виконання складних завдань.

2. Стрибок ризику (дослідження Джеймса Стоунера, аспіранта Массачусетського технологічного інституту (1961)). Суть цього явища полягає в тому, що прийняте групою рішення більш ризиковане, ніж початкові пропозиції членів групи. Об'єднуючись, люди чомусь ризикують. Стрибок ризику пояснюють такі гіпотези:

- обговорення проблеми в групі створює у членів групи почуття спільної відповідальності (а отже, особистої безвідповідальності), що сприяє прийняттю ризикованіших рішень;

- основним винуватцем ризикованих рішень є лідер; якщо він схильний до ризику, то переконує інших у своїй слушності;

- ризик як цінність: готовність ризикувати підвищує статус людини в групі, тож у процесі групового обговорення члени групи намагаються продемонструвати таку готовність.

Остання гіпотеза має широку підтримку. Феномен стрибка ризику важливо передбачати та враховувати в роботі з підлітками. Він, звичайно, проявляється не завжди, але в педагогічно неконтрольованих обговореннях певних проблем у підлітковій групі може зумовити прийняття необґрунтованого екстремального рішення.

3. Групова поляризація (встановлена Сержем Московічі, І%9. Під час дослідження французькі студенти обговорювали свого прем'єра та ставлення до американців). Характерна особливість групових рішень полягає в тому, що вони не зводяться до якоїсь найбільш поширеної або зваженої середньої позиції, що видається логічною, а поляризуються. Це явище зростання екстремальності думок у процесі групового рішення, тобто розмежування позицій членів групи в бік зростання екстремальності. Уявімо, що всі можливі варіанти суджень щодо певного питання розташовані в континуумі від "ніколи" до "завжди". До обговорення думки членів групи, як правило, розкидані довільно по цій шкалі. Ефект поляризації проявляється в тому, що серединні точки зору зникають, а група в певній пропорції розбивається на дві частини: на тих, що "ніколи", і тих, що "завжди".

4. Групове мислення (відкрите Ірвіном Дженісом у 197 І р.). Це зумовлений досвідом спільної діяльності стиль мислення людей, що повністю включені до однієї групи, де прагнення до єдності думок важливіше, ніж реалістична оцінка можливих варіантів дій ("Ми хороша, мудра група. Хороша група приймає хороші рішення"). Цей феномен уперше описав американський дослідник І. Дженіс на матеріалі вивчення помилкових політичних рішень американського уряду, що мали значні негативні наслідки в XX ст.

При виникненні групового мислення стиль мислення членів групи набуває специфічних рис:

- ілюзія бездоганності (серед членів групи помітне прагнення до ризикованих групових дій і необдуманої оптимістичної оцінки наслідків цих дій);

- прагнення дати раціональне пояснення своєму рішенню як єдино правильному;

- стереотипний погляд на суперників;

- ілюзія одностайності;

- відкритий тиск на меншість;

- поява самозваних охоронців групового духу тощо.

Завдання 3. Тести:

• Цінності – це:

а) система відносин людини з оточуючим світом;

б) пріоритетність розвитку особистості;

в) базові переконання особистості;

г) сукупність сталих суспільно сприйнятливих норм та моделей поведінки.

• На поведінку людини в організації насамперед впливають:

а) індивідуальні характеристики;

б) ставлення до неї з боку керівника;

в) взаємовідносини з колегами.

• Неоднорідні з точки зору композиції групи:

а) краще справляються зі складними проблемами і завданнями;

б) легше уникають конфліктів та суперечностей у сфері особистих взаємовідносин;

в) налагоджують кращу координацію дій між своїми членами;

г) її члени більше задоволені роботою;

ґ) у важких ситуаціях психологічної напруженості демонструють кращі результати діяльності;

д) розробляють більше варіантів прийняття рішень.

Дайте правильну відповідь «так» чи «ні».

4. Чи являють собою групу:

а) працівники відділу маркетингу та відділу збуту, які разом працюють над розробленням нової стратегії просування на ринок (ТАК/НІ);

б) працівники фірми «Еліта» та працівники фірми «Самсон», стенди яких на багатьох виставках, в яких вони беруть участь, розташовані напроти (ТАК/НІ);

в) прихильники американського кіно, які проживають у різних куточках світу (ТАК/НІ);

г) люди, які кожного дня йдуть на роботу Хрещатиком (ТАК/НІ);

ґ) натовп, який зібрався для стихійної маніфестації (ТАК/НІ);

д) пасажири поїзда метро (ТАК/НІ);

е) віце-президент австралійського та віце-президент європейського відділення американської ТНК (ТАК/НІ).

Укажіть кілька правильних відповідей.

• Основними складовими моделі Мак-Кінсі «7S» є:

а) стратегія;

б) політика;

в) організаційна культура;

г) штат;

ґ) технологія.

• До найпоширеніших стратегій організаційних змін належать:

а) стратегія спеціалістів;

б) стратегія диференціації;

в) стратегія навчання;

г) стратегія спільної діяльності;

ґ) стратегія фокусування.

7. Дисципліна "Організаційна поведінка" займається:

а) вирішенням проблем в системі “людина-людина”;

б) питаннями, які пов’язані з організацією взаємодії груп в організації;

в) втіленням знань основних соціальних наук в управлінські програми дій;

г) визначенням конфліктних ситуацій і шляхів їх подолання.

8. Основними факторами, які впливають на ефективність роботи групи є:

а) фізичні умови праці;

б) розмір групи;

в) місцерозташування групи;

г) склад групи;

д) статус і функціональні ролі членів групи.

9. Теоріями змісту мотивації є:

а) теорія ERG К. Альдерфера;

б) теорія очікувань В. Врум;

в) теорія справедливості Дж.С. Адамса;

г) теорія ієрархії потреб А. Маслоу;

д) модель Портера-Лоулера.

10. Основними шляхами встановлення групових норм є:

а) наймати та відбирати нових робітників-членів групи, які вже демонструють девіантну поведінку щодо норм групи;

б) індивідуальний досвід, перенесений із минулих ситуацій;

в) першість;

г) недвозначні заяви з боку членів групи.

Завдання № 2

Завдання 1. Охарактеризуйте базові теоретичні підходи до організаційної поведінки.

Завдання 2. Охарактеризуйте модель групової динаміки Дж.Хоманса.

в управлінні неформальними групами багато важать емоції. Першим наголосив на цьому американський учений Дж. Хоманс. Розроблену ним модель подано на рис Емоції можуть стосуватися як колег по роботі, так і керівництва, бути позитивними або негативними. Позитивні емоції вносять елементи неформальності у взаємини співробітників, негативні — занадто формалізують відносини, призводять до погіршення роботи, зумовлюють плинність кадрів. Як свідчить досвід, під впливом позитивних емоцій працівники досягають значних успіхів у своїй професійній діяльності, що забезпечує успіх організації загалом.

Модель Дж. Хоманса ілюструє, як у межах формальної групи під впливом емоцій, що виникають внаслідок взаємодії між її індивідами, розвиваються неформальні стосунки, що може зумовити виникнення неформальної групи. Для того щоб вона була доброзичливою щодо формальної організації, слід дотримуватись таких рекомендацій:

— визнати існування неформальної групи й усвідомити, що боротьба з нею може загрожувати існуванню формальної організації;

знати позицію неформальної групи і її лідера щодо формальної організації, для чого постійно контактувати з ними;

плануючи зміни в організації, з'ясувати, яким чином це стосуватиметься неформальної групи і чи не відреагує вона на них негативно;

залучати неформальних лідерів або членів групи до участі у прийнятті рішень, оскільки це допоможе ослабити їх опір змінам;

з метою уникнення негативних чуток слід оперативно надсилати підлеглим об'єктивну інформацію про майбутні зміни в організації, пояснюючи їх мету.

Ефективний менеджер повинен тонко відчувати психологічний клімат у колективі і запобігати утворенню антагоністично налаштованих щодо цілей і завдань організації неформальних об'єднань. Це забезпечить згуртованість колективу і підвищить ефективність його роботи.

Завдання 3. Тести:

• Здібності – це:

а) генетично обумовлені схильності людини до будь-якої праці;

б) можливість виконувати конкретну роботу та досягати успіху в цьому;

в) уміння працювати над собою для досягнення цілей.

• Об’єктами вивчення організаційної поведінки на індивідуальному рівні є:

а) ролі;

б) конфлікти;

в) сприйняття;

г) особистість;

ґ) опис робіт;

д) мотивація.

Дайте правильну відповідь «так» чи «ні».

3. Які з наведених тверджень про позитивні наслідки збільшення розміру групи є правильними:

а) із збільшенням групи в ній з’являється більше людей з яскраво вираженою індивідуальністю, що створює сприятливі умови для широкого і різнобічного обговорення різноманітних питань (ТАК/НІ);

б) зі збільшенням числа членів групи зростає її згуртованість та можливість утворення і розпаду на дрібні угруповання, що сприяє досягненню консенсусу з обговорюваних у групі питань (ТАК/НІ);

в) чим більша група, тим легше розподілити обов’язки між її членами відповідно до їхніх можливостей і здібностей в інтересах справи (ТАК/НІ);

г) більшою групою легше управляти, організовувати взаємодію її членів, налагоджувати між ними нормальні ділові й особисті взаємовідносини (ТАК/НІ);

ґ) із зростанням групи звичайно підвищується її «ресурс талантів», що збільшує можливість прийняття оптимальних рішень (ТАК/НІ);

д) більша за чисельністю група може зібрати і переробити за той самий час більшу кількість інформації (ТАК/НІ);

е) зі збільшенням групи середній внесок кожного учасника в результати спільної діяльності зазвичай зростає (ТАК/НІ);

є) у більшій групі більша кількість людей може брати участь у виробленні та ухваленні рішення, зважуванні й оцінюванні його позитивних і негативних сторін (ТАК/НІ);

ж) при збільшенні групи статус і авторитет одних її членів зростає, інших – знижується, збільшується психологічна дистанція між ними (ТАК/НІ).

4. Чи можна наведені твердження віднести до визначень групи:

а) це певна кількість людей, які з певною періодичністю контактують одне з одним у зв’язку з виконанням спільного завдання чи роботи в однакових умовах (ТАК/НІ);

б) це колектив взаємозалежних у виробничому процесі людей, де кожен, виконуючи своє завдання, сприяє досягненню спільної мети – прийняттю та реалізації найефективнішого рішення (ТАК/НІ);

в) це дві особи (або більше), які взаємодіють одна з одною таким чином, що кожна особа впливає на інших і одночасно перебуває під впливом інших осіб (ТАК/НІ).

5. Темперамент людини – це…

а) цілісне утворення особистості, яке визначає особливості її діяльності та поведінки; сполучення успадкованих та надбаних властивост ей людини;

б) первинна форма вищого психічного синтезу, що характеризує особистість;

в) психічні процеси, психічні стани, психічні властивості особистості;

г) немає правильної відповіді.

6. Об’єктами вивчення організаційної поведінки на груповому рівні є:

а) особистість;

б) цінності;

в) ролі та статус;

г) організаційна культура;

д) влада та лідерство;

е) норми.

7. Ознаками групового мислення за І. Дженісом є:

а) більша здатність до виявлення слабких місць в планах групи;

б) стереотипне сприйняття інших групп;

в) колективна раціоналізація;

г) самостійне прийняття рішень;

д) самоцензура групи.

8. Практичні методи (методи оцінки потенційних можливостей індивіда виконувати певну роботу) передбачають:

а) отримання всебічної інформації про індивіда з метою прогнозування його майбутньої діяльності;

б) відтворення (моделювання) різних виробничих ситуацій в "лабораторних" умовах з метою оцінки здібностей робітника виконувати певну роботу;

в) порівняння дій та/або результатів діяльності одного робітника відповідно з діями та/або результатами діяльності іншого або інших робітників;

г) фокусування уваги "оцінювача" на тих вчинках (поведінці) робітника, які призводили до ефективного або неефективного виконання роботи;

д) надання на певний випробний термін доручень робітнику з метою перевірки його знань, навичок та здібностей, необхідних для їх виконання;

е) порівняння фактичних результатів виконання роботи кожним робітником з певними заздалегідь встановленими нормативними показниками виконання.

9. Основними складовими моделі МакКінсі "7S" є:

а) політика;

б) управлінський стиль;

в) технологія;

г) навички, уміння.

10. Виберіть правильне визначення негативного підкріплення:

а) наслідки у вигляді відмови менеджера від застосування будь-яких негативних впливів, які викликають повторення подібної бажаної поведінки у майбутньому;

б) наслідки у вигляді різних видів винагороди, які викликають повторення подібної бажаної поведінки у майбутньому;

в) наслідки у вигляді повної відмови менеджера від застосування позитивної винагороди, які зменшують ймовірність повторення або усувають взагалі подібну поведінку (бажану або небажану) у майбутньому;

г) негативні наслідки, які зменшують ймовірність повторення або усувають взагалі подібну небажану поведінку у майбутньому;

д) немає правильної відповіді.

Завдання № 3

Завдання 1. Назвіть та охарактеризуйте особисті (індивідуальні) системи в організації.

Спершу психологія управління основну увагу приділяла плануванню, економіці, маркетингу, організаційно-технічній сфері управління. У 70-ті роки XX ст. з усвідомленням ролі організації та учасників управлінської діяльності розпочалося активне вивчення основних характеристик груп, людського чинника, поведінки особистості. У центрі досліджень проблем управління була людина, її особистісні якості, можливості, властивості. Нове бачення системи управління, новий підхід до управлінської діяльності стали базуватися на визнанні пріоритету особистості перед виробництвом, прибутком, інтересами підприємства, фірми, установи. Такий підхід є найсуттєвішим елементом сучасної культури управління, важливим чинником впливу на свідомість особистості, її вчинки, помисли, бажання й очікування. Саме тому без психологічних знань про особистість в управлінській діяльності не обійтися.    Керівнику необхідні наукові знання про психологічні особливості свого “Я”, особистості працівника, що є передумовою професійного підходу в роботі з персоналом. З урахуванням цього великі фірми почали створювати служби управління людськими ресурсами, розгалужену систему керування персоналом. До психологічної науки все більше ставилися і як до джерела інформації про внутрішні резерви кожної людини, спосіб її мислення, зовнішні стимулятори поведінки, розглядаючи персонал як конкурентне багатство компанії, яке треба створювати, виховувати, розвивати і берегти.    Найпоширенішими у психологічній науці є поняття “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”, глибоке пізнання яких і феноменів, які вони позначають, допомагає керівнику глибше зрозуміти працівника, виявити комплекс умов, необхідних для наукової організації праці й управління.

Людина — родове поняття, що вказує на причетність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи — людського роду; специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального; система, в якій фізичне і психічне, природне й соціальне становлять нерозривну єдність.

Психологія вивчає в людині психіку, її розвиток, індивідуально-психологічні особливості. Як істота біологічна, людина підпорядкована біологічним і фізіологічним законам, як істота соціальна — є частиною соціуму і продуктом суспільного розвитку.    Якщо поняття “людина” містить у собі всі людські якості незалежно від її наявності у конкретної людини, то поняття “індивід” характеризує конкретну людину, включає притаманні їй психологічні й біологічні властивості.

Індивід (лат. individuum — неподільне) — окрема людина, особа в групі або суспільстві, окремий представник людської спільноти.

Сутність індивіда визначає не тілесна окремість, а сукупність духовно-психологічних рис, які становлять його самобутність.

З метою цілісної характеристики окремої людини, її оригінальності, самобутності використовують поняття “індивідуальність”, яке виникло ще в античній філософії (Левкіпп, Демокріт), і по-різному тлумачиться різними галузями гуманітарного знання.

Індивідуальність — сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої.

Індивідуальність формує ті важливі характеристики людини, котрі забезпечують властивий лише їй стиль взаємозв'язків з навколишнім світом. Передумовою формування її є задатки. Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості.

Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально неповторного.

Особистість — найголовніше в людині, найважливіша її соціальна ознака. Вона представлена соціально зумовленими, психологічними характеристиками, які виявляються у суспільних зв'язках, відносинах, є стійкими, визначають поведінку людини, що має суттєве значення як для самої особи, так і для її оточення. Якщо людина є носієм найрізноманітніших властивостей, то особистість — основна властивість, у якій виявляється її суспільна сутність. Особистість виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки тощо.

Людина — це складна система, у якій фізичне і психічне, генетично зумовлене і набуте, природне і соціальне утворюють нерозривну єдність. Саме в громадському житті, в системі суспільних відносин, набуваючи соціальних якостей для самостійної діяльності й активності, для самопізнання і самоствердження в реальній дійсності вона стає особистістю.

Об'єктивною умовою формування особистісних властивостей, якостей, рис характеру людини є система суспільних відносин (економічних, політичних, моральних та ін.), до якої вона належить. Становлення її неможливе поза суспільними відносинами, взаємодією, спілкуванням і діяльністю, активний суб'єкт яких — особистість. Конкретний розгляд особистості, її життєвого шляху, руху в системі суспільних відносин дає змогу розкрити засади, на яких формуються особистісні властивості.

Серед психологів побутують різні думки з приводу того, чи всі люди є особистостями. Одні вважають, що не кожного можна назвати особистістю, бо нею може бути тільки творча людина. Інші доводять, що тільки в деяких людях виявляється яскраво виражена особистість. Погодитися з цими поглядами не можна з багатьох причин, і передусім тому, що у кожної людини завжди повинна бути можливість усвідомити себе особистістю, перспектива саморозвитку, самовдосконалення, подолання суперечностей, пошуку в собі сили для того, щоб змінити власне життя. Попри те, що людина розвивається у взаємодії з навколишнім середовищем, досвід її життя є індивідуальним надбанням, а процес розвитку особистості — завжди неповторний. Усе це вкотре підтверджує своєрідність, оригінальність психіки й особистості, які виявляються в рисах темпераменту, характеру, у специфіці інтересів, якостей та інтелекту, потреб і здібностей людини. Анатомо-фізіологічні особливості, своєрідність життєвого вияву зумовлюють відмінність однієї особистості від іншої, оригінальність почуттів і характеру.

Оригінальність, неповторність особистості як людської індивідуальності — головна передумова формування індивідуального стилю діяльності.

Психологічна наука послуговується такими загальновизнаними положеннями щодо особистості: — особистість є продуктом історичного розвитку, тобто виникає на певному етапі еволюції людської істоти; — особистість є суб'єктом соціальних відносин і свідомої діяльності; — особистість — це системна якість індивіда, що формується у спільній діяльності й спілкуванні; — важливою складовою особистості є її етнопсихологічний аспект.

Дотепер поняття “особистість” на Сході і на Заході трактується по-різному. У європейській культурі, заснованій на християнстві, особистістю вважався святий, праведник, подвижник; у східній культурі про особистість ведуть мову з часів Конфуція, який вважав особистістю “шляхетну людину”, яка бере активну участь в управлінні державою, турбується про її благо. У сучасній західній традиції особистість — це насамперед індивідуальність, якій надають перевагу над суспільством. Східна традиція розглядає особистість як людину, яка добровільно віддає себе служінню суспільству.

Індивідуальний стиль діяльності — стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів, способів здійснення певної діяльності.

Люди з різними індивідуально-типологічними характеристиками нервової системи, різною структурою здібностей, темпераменту, характеру домагаються однакової ефективності різними способами. Індивідуальний стиль діяльності може бути оптимальним або неоптимальним з погляду ефективності роботи.

Завдання 2. Охарактеризуйте міжгрупові взаємодії та фази групового розвитку.

   Міжгрупові відносини — сукупність соціально-психологічних явищ, які характеризують суб'єктивне відображення зв'язків між соціальними групами, а також зумовлений ними спосіб взаємодії спільностей.

   Міжгрупове сприймання — процеси соціальної перцепції, у яких суб'єктом і об'єктом сприймання є соціальні групи, спільності.

   Міжгрупове сприймання інтерпретується з точки зору конкретного змісту спільної діяльності різних груп.

Специфіка міжгрупової взаємодії та міжгрупового сприймання

   У процесі міжгрупової взаємодії відбувається безпосередній чи опосередкований вплив однієї групи на іншу, результатом якого є зв'язок, заснований на принципах симпатії чи антипатії. Безпосередній контакт між групами має своїм наслідком взаємні зміни їх поведінки, діяльності, установок тощо.

   Міжгрупова поведінка — дії, що здійснюють індивіди однієї групи стосовно індивідів іншої.

   Особливістю міжгрупової взаємодії є її причинна зумовленість. Це означає, що кожна із взаємодіючих сторін (груп) виступає як причина і як наслідок одночасного зворотного впливу протилежної сторони. Повсякденне життя багате як співпрацею і солідарністю груп, так і міжгруповими конфліктами.

   Міжгрупові конфлікти — конфлікти всередині великих соціальних груп, організацій, сторонами яких є соціальні групи, що переслідують несумісні цілі і перешкоджають одна одній у їх здійсненні.

   Соціально-психологічними причинами міжгрупових конфліктів є невизначеність, суперечливість норм, правил поведінки; відмінності у цінностях, стилях спілкування, соціальному статусі індивідів різних груп; недосконалість міжгрупових каналів комунікації; функціонально-рольова невизначеність та ін.

Міжгрупові конфлікти в організаціях є наслідком неефективного керівництва ними. Це проявляється в тому, що функції двох і більше структурних підрозділів або істотно перетинаються, або не стикуються за результатами, від чого зазнають шкоди всі сторони.

За таких обставин співробітники, забувши про свої міжособистісні проблеми, об'єднуються у монолітну групу, що відстоює свої інтереси. Це породжує додаткові проблеми для керівника, який змушений або відстоювати інтереси колективу перед вищим керівництвом, вступаючи з ним у конфлікт, або відмовитися репрезентувати інтереси колективу, наслідком чого може стати групове неприйняття та обструкція. Конфлікт між підрозділами (лабораторіями, кафедрами, відділами та ін.) організації може виконувати як позитивні, так і негативні функції, наслідки якого залежать і від налаштованості, інтересів, поведінки його сторін, і від методики управління ним.

Організаційна взаємодія (співробітництво, суперництво) може відбуватися на внутрігруповому (“керівник — підлеглий”, “керівник — підрозділ” та ін.), міжгруповому (вертикальний — між підрозділами різного рівня організаційної структури; горизонтальний — між підрозділами одного рівня; рольовий — через визначеність — невизначеність сфер відповідальності і контролю, що взаємно перетинаються) і міжорганізаційному рівнях (кооперація чи конкуренція між організаціями, носіями та виразниками яких є власники і керівники вищої ланки).

У контексті безпосередньої міжгрупової взаємодії важливою є гіпотеза контакту, на підставі якої роблять прогностичний висновок, за яких умов контакт між членами різних груп здатен послабити міжгрупове упередження, ворожість. У кожній конкретній ситуації гіпотеза контакту Має свої особливості. її вибудовують за такою методикою: чим більше сприятливих умов для контактів між групами, тим довше і тісніше вони взаємодіятимуть.

Міжгрупова діяльність розгортається не тільки як безпосередня взаємодія різних груп. Міжгрупові відносини можуть виникати і за відсутності безпосередньої взаємодії між групами. Наприклад, опосередкованим чинником відносин між великими групами є їх суспільно-історична діяльність, соціальні умови. Така міжгрупова діяльність реалізується в опосередкованих формах — через обмін цінностями культури.

Особливості міжгрупової перцепції (сприймання) зумовлені розумінням групи як цілості. Група як суб'єкт і об'єкт соціальної перцепції є новою якістю, новим груповим утворенням, яке має такі характеристики: для групи-суб'єкта сприймання групове утворення є “цілісністю”, яка визначається як міра збігу уявлень членів цієї групи про іншу групу; для групи-об'єкта сприймання — “уніфікованістю”, тобто ступенем поширення уявлень про іншу групу на окремих її індивідів. Отже, цілісність і уніфікованість — специфічні структурні характеристики міжгрупового сприймання.

Динамічні характеристики міжгрупового сприймання також відрізняються від динамічних характеристик міжособистісного сприймання. Міжгрупові соціально-перцептивні процеси стійкіші, консервативніші, ригідніші (лат. rigidus — твердий, заціпенілий, негнучкий), оскільки їх суб'єктом є не одна особа, а група людей. Тривалішим і складнішим є формування цих процесів, адже в нього (формування) включається індивідуальний життєвий шлях кожного індивіда і досвід життєдіяльності групи загалом. До того ж діапазон можливих варіантів сприйняття іншої групи значно вужчий, ніж за міжособистісного сприймання. Загалом формування образу іншої групи залежить від особливостей міжгрупової діяльності.

  Міжгрупове сприймання порівняно з міжособистісним має таку специфіку: — об'єднання індивідуальних уявлень у цілісніть, якісно відмінну від елементів, з яких вона складається; — довготривалий, менш гнучкий процес формування міжгрупового сприйняття, яке, сформувавшись, набуває стійкості до внутрішніх впливів; — схематизація та спрощення сприйняття й оцінення іншої групи.

Міжгрупове сприйняття є більш стереотипним, у ньому тісніше з'єднані когнітивні (пізнавальні) та емоційні компоненти, яскраво виражена оцінна спрямованість. Водночас воно пристрасніше, ніж міжособистісне. Очевидно, це пов'язано з тим, що міжгрупові уявлення дуже чутливі до всього, що стосується їх істинності, точності, адекватності. Усі ці параметри міжгрупового сприймання концентровано виражені у міжгруповій дискримінації та внутрігруповому фаворитизмі.

Міжгрупове сприймання реалізується на різних рівнях: сприймання групою належних до неї індивідів; сприймання групою представника іншої групи; сприймання групою себе; сприймання групою іншої групи як цілості. Сприймання групою іншої групи має відповідну специфіку: — об'єкт сприймання не є пасивним, нейтральним щодо його суб'єкта. Він неминуче прагнутиме викликати позитивне уявлення про себе як учасника діяльності; — сприймання супроводжується оцінюванням, інтерпретацією об'єкта; — у сприйманні соціальних об'єктів важливими є пізнавальні, емоційні якості, рівень розвитку суб'єкта сприймання; — поняття “розуміння” виражає здатність групи як суб'єкта сприймання пізнати суттєве, істотне в об'єкті (іншій групі, людині з іншої групи), розкрити його у зв'язках і у відношеннях з іншими об'єктами.

Розуміння об'єкта сприймання залежить від досвіду спілкування і діяльності суб'єкта сприймання. Розуміння ^об'єкта сприймання зумовлюється завданнями діяльності, характеристиками учасників спілкування і діяльності (життєвим досвідом груп, соціальними стереотипами, соціальною дистанцією, самооцінкою, способом розуміння та ін.). Проникнення у внутрішній світ об'єкта сприймання є нелегким завданням, адже суб'єктові, як правило, легкодоступні лише зовнішні ознаки і характеристики об'єкта (поведінка, висловлювання, переживання, комунікативні можливості, вчинки тощо). Тому сприймання іншої групи полягає у сприйманні її зовнішніх ознак, співвіднесеності їх з власними характеристиками суб'єкта сприймання та інтерпретації на цій основі її вчинків. Далі за допомогою зовнішніх ознак необхідно проникнути у внутрішній світ групи. У реалізації цього складного психологічного завдання важливу роль відіграють стереотипи.

   Стереотип — відносно стійкий і спрощений образ соціального об'єкта, формування якого спричинене недостатністю інформації, надмірною прив'язаністю до власного досвіду, некритичним сприйняттям відомостей.

   З одного боку, стереотипи допомагають швидко і відносно надійно розпізнати групу (зарахувати її до якогось ширшого класу явищ). За таких умов стереотипи необхідні й корисні, адже відносно швидко дають певні схематичні знання. Якщо стереотипи наповнюються негативними характеристиками іншої групи, вони провокують і нагнітають міжгрупову ворожнечу, оскільки неминучою є поляризація оцінних суджень, що особливо помітно в міжетнічних відносинах. За таких обставин стереотипи виконують негативну роль, бо формують помилкові уявлення про іншу групу, деформують процес міжгрупового сприймання та міжгрупової взаємодії. З'ясування їх істинності чи помилковості повинно базуватися на аналізі конкретних ситуацій міжгрупової діяльності.    Процес міжгрупового сприйняття зумовлений і емоційними регуляторами. Вони виявляються у формуванні відповідного ставлення однієї групи щодо іншої. На основі емоційних оцінок народжується широка гама почуттів — від несприйняття групи до симпатії. Пізнання їх відкриває можливості і для емоційного врегулювання міжгрупових відносин.

Виділяють такі етапи розвитку групи: утворення, функціонування, розвиток, стагнацію, регрес, розпад. Зауважимо, що не всі групи проходять всі стадії розвитку.

Завдання 3. Тести:

1. До загальних законів поведінки відносять:

а) закон зворотного зв’язку;

б) закон ентропії;

в) закон опору неповазі;

г) закон змагання;

ґ) закон послідовності розвитку.

2. До найпоширеніших відносин індивіда в організації належать:

а) навчання;

б) задоволеність працею;

в) зацікавленість роботою;

г) сприйняття;

ґ) організаційні обов’язки;

д) самовираження;

е) пошук зниження дисонансу.

Визначте і вкажіть цифрами:

3. Правильну послідовність етапів організації групової дискусії:

1 а) формулювання та уточнення суті обговорюваного питання;

2 в) висловлення альтернативних ідей про шляхи і засоби вирішення поставленого питання;

3 д) обговорення переваг і недоліків кожної з пропозицій.

4 г) зважування всіх «за» і «проти» запропонованих варіантів рішення;

5 б) розроблення програми і плану подальших дій на основі найкращої з обраних пропозицій;

Укажіть одну правильну відповідь.

4. Автономна робоча група (самокерована команда):

а) не несе відповідальності за поведінку своїх членів і результати виробничої діяльності;

б) самостійно розподіляє завдання й операції між членами групи;

в) жоден з наведених варіантів.

5. До елементів захисної поведінки належать:

А) раціоналізація;

Б) інфляція вимог;

В) низький ступінь диференціації оцінок;

Г) ідентифікація;

Д) заміщення.

6. Командна група - це:

А) група, яка складається з робітників організації, які об’єднуються поміж собою для досягнення певної спільної мети;

Б) група, якій керівництво організації делегує повноваження щодо виконання певних функцій, задач або вирішення певних питань;

В) група, яка визначається організаційною структурою управління організацією і складається з керівника і його безпосередніх підлеглих;

Г) група, яка формується на основі спільності якихось характеристик або симпатії один до одного її членів;

Д) група, яка складається з робітників, які разом працюють над виконанням конкретного завдання або проекту у межах певного часу.

3. Основними методами перепроектування роботи індивіда є:

А) збагачення роботи;

Б) управління за цілями;

В) ротація робіт;

Г) спрощення роботи;

Д) стратегія диференціації;

Е) розширення роботи.

8. Проекція (один із факторів, які порушують точність оцінки виконання роботи індивідом) має місце, коли:

А) особа, яка здійснює оцінювання, може ненавмисно завищити оцінки людям, які схожі на них, або є близькими їм за характером чи за особистими якостями, оскільки сприймає їх більш позитивно, чим тих, хто від них відрізняється; Класична проекція

Б) особа, яка здійснює оцінювання, приписує особисті властивості та власне ставлення до роботи іншим людям; Атрибутивна проекція

! Можуть мати місце обидва випадки – це 2 види одного явища.

В) робітник, отримавши гарну/ погану оцінку за одним показником діяльності, отримує таку ж оцінку за іншими показниками, навіть якщо в дійсності останні не є відповідно гарними або поганими;

Г) керівник схильний давати високі/низькі оцінки діяльності усіх без винятку своїх підлеглих;

Д) керівник схильний давати діяльності усіх підлеглих середню оцінку, в результаті чого створюється ситуація, що начебто немає ані дуже гарних, ані занадто поганих виконавців.

9. Основними компонентами "майстерності" (однієї із складових факторної моделі індивідуального виконання роботи за Стьюартом) є:

А) знання та навички;

Б) особисті цілі;

В) самоменеджмент;

Г) організаційна культура компанії;

Д) підтримка з боку менеджера;

Е) досвід.

10. Для зниження групової згуртованості менеджер повинен:

А) домогтися розбіжностей членів групи щодо групових цілей;

Б) підвищити однорідність складу групи;

В) обмежувати взаємодію членів групи;

Г) використовувати фізичну ізольованість групи від інших групп;

Д) зменшити розмір групи;

Е) винагороджувати окремих членів групи, а не группу в цілому.