18. Горизонтально-структурний підхід.

Горизонтально-структурний підхід визначає класифікацію економічних форм власності, а також її види і типи. Умовами і критеріями означеної класифікації є рівень роз­витку продуктивних сил, характер поєднання працівника із засобами виробництва, ступінь правочинностей суб'єкта на ресурси, результати й управління виробництвом, механізм роз­поділу доходу тощо.

Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність — це такий тип власності, коли ви­ключне право на володіння, користування і розпорядження об'єк­том власності та отримання доходу належить приватній (фізич­ній чи юридичній) особі.

Приватний тип власності виступає як сукупність індиві­дуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм власності.

Сучасні форми приватної власності:

Індивідуально-трудова: 1. Одноосібна, 2.сімейна.

З найманою працею: 1. Індивідуальна з використанням найманої праці, 2. Партнерська, 3. Корпоративна.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу — праця.

Сучасні форми суспільної власності:

Державна:1. Загальнодержавна, 2. Муніципальна (комунальна).

Колективна: 1. Власність колективу підприємства, 2. Кооперативна, 3. Власність громадянських організацій, 4. Власність релігійних і культових організацій.

Існують також інші типи власності:

Змішана власність поєднує різні форми власності — при­ватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в тому числі й власність іноземних суб'єктів.

Комбіновані форми власності. У розвинутих країнах За­ходу з метою забезпечення ефективнішого функціонування виробництва відбувається процес об'єднання підприємств різних форм власності, однак за умови збереження кожною із них своєї базової якості. У результаті створюються комбіно­вані форми власності: концерни, трести, холдинги, фінансо­во-промислові групи та інші об'єднання. Кожний учасник та­кого об'єднання делегує органу управління такий обсяг своїх повноважень, який не спричиняє втрати основних властиво­стей притаманної йому форми власності.

20. Інтелектуальна власність: сутність, об'єкті та особливості реалізації.

Інтелектуальна власність – у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

У 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію про заснування Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності за ініціативи ООН, якою було визначено, що до ІВ належать права на: літературні, художні та наукові твори; виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі; винаходи у сферах людської діяльності; наукові відкриття; промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення; захист від недобросовісного суперництва; усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Види об'єктів інтелектуальної власності:

Об'єкти авторського права: Літературний твір, Музичний твір, Твір зображувального мистецтва, Твір декоративно-прикладного мистецтва, Твір архітектури, Твір картографії, Фотографічний твір, Складений твір, База даних, Комп'ютерна програма, Аудіо-візуальний твір, Сценічний твір, Твір у сфері науки, Твір у перекладі, Твір у переробці, Об'єкти суміжних прав: Виконання твору, Фонограма, відеограма, Передача організації мовлення, Об'єкти права промислової власності: Результати винахідницької та раціоналізаторської роботи, Винахід, Корисна модель, Промисловий зразок, Раціоналізаторська пропозиція, Топографія інтегральної мікросхеми, Засоби індивідуалізації товарів та учасників господарського обігу, Доменне ім'я, Знак для товарів та послуг, Зазначення походження товару, Комерційне найменування, Промисловий зразок, Особливі об'єкти ІВ: Наукове відкриття, Сорт рослин, Порода тварин, Комерційна таємниця, Фольклор та Традиційні знання.

Одним з найбільш відомих опонентів ІВ є Річард Столмен, автор GNU.

21. Сучасна економіка розвинутих країн перебуває на порозі постіндустріального розвитку і характеризується динамізмом та новітніми тенденціями в розвитку відносин власності.

Результатом цих процесів є:

1) подальше розширення плюралізму форм власності — приватної (великої, середньої, дрібної, сімейної), корпоративної, колективної, кооперативної, державної тощо. Ці форми взаємодіють і доповнюють одна одну, кожна з них знахо­дить свою "нішу" продуктивного функціонування і максимальної реалізації можливостей, закладених у ній. Завдяки останньому забезпечується конкуренція і ефективне функціонування економіки в цілому;

2) значне поширення змішаних і комбінованих форм власності, де провідна роль належить корпораціям і великим фірмам;

3) посилення процесів демократизації і соціалізації відносин власності: створюються асоційовані форми власності трудових колективів, збільшується частка акцій серед працівників фірм, вони залучаються до управління і розподілу доходів, забезпечуються дешевим житлом, медичним обслуговуванням тощо;

4) прогресивна зміна структури об'єктів власності: пріоритетними стають такі об'єкти власності, як наукові знання, інформація, комп'ютерні програми, нові технології, космічні об'єкти, висококваліфікована робоча сила, духовні блага тощо;

5) розширюються форми та об'єкти міжнародної власності на основі поглиблення міжнародного поділу праці й посилення економічних зв'язків між країнами.

22. Потреба — це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхід­ному для підтримки життєдіяльності і розвитку люди­ни, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

Економічні потреби — це потреби в економічних благах.

Сутність: виконують роль посередника між суспільним виробництвом з одного боку і групою не економічних потреб людини(фізіологічні, соціальні, духовні) з іншого.

Класифікація за такими критеріями:

I. За характером виникнення:

— первинні (базові), пов'язані із самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло тощо;

— вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін.

II. За засобами задоволення:

— матеріальні (потреби в матеріальних благах);

— нематеріальні( духовні потреби).

III. За нагальністю задоволення:

— першочергові (предмети першої необхідності);

— другорядні (предмети розкоші).

IV. За можливостями задоволення:

— насичені, вгамовані

— ненасичені,

V. За участю у відтворювальному процесі:

— виробничі (потреби у засобах виробництва);

— невиробничі (потреби у споживчих благах).

VI. За суб'єктами вияву:

— особисті

— колективні, групові

— суспільні

VII. За кількісною визначеністю та мірою реалізації:

— абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку);

— дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду);

— платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом);

— фактичні ( задовольняються наявними товарами та послугами).

Моделі ієрархії потреб Ф. Герцберга, А. Маслоу, К. Альдерфера.

"Піраміда потреб" А. Маслоу ілюструє стійку ієрархію переваг, відповідно до якої кожна наступна група потреб виявляється та задовольняється після задоволення потреб попереднього рівня

І. Фізіологічні потреби (Їжа, житло, одяг, відтворення).

II. Екзистенційні потреби (Безпека, стабільність, гарантії зайнятості).

III. Соціальні потреби (Спілкування, прив'язаність, турбота, увага).

IV. Престижні потреби (Статус, визнання, повага).

V. Духовні потреби (Творчість, самореалізація, саморозвиток).

Незважаючи на певні відмінності, всі три моделі виокремлюють потреби нижчого порядку (первинні) та вищого порядку (вторинні). Згідно з цим підходом вищі запити людини не виступають на перший план доти, доки не будуть задоволені найнагальніші. Задоволення первинних потреб породжує бажання задовольнити наступні за вагомістю (вторинні) потреби, які стають рушійною силою свідомої діяльності.

Водночас критики "ієрархічної" класифікації потреб звертають увагу на такі риси:

— зазначений підхід не враховує індивідуальні інтереси та потреби людей;

— концепція послідовного задоволення потреб не знаходить підтвердження на практиці;

— автори не визначають той мінімальний рівень потреб, який можна вважати достатнім для переходу до задоволення потреб наступного, вищого рівня.

23. Інтерес — форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.

Економічні інтереси — усвідомлене прагнення суб'єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності..

Взаємозв'язок потреб та інтересів:

- Є формою вияву економічних потреб

- Відображають певний рівень і динаміку задоволення економічних потреб

- Спонукають економічних суб'єктів до діяльності для задоволення потреб

За своєю сутністю економічні інтереси є об'єктивними. Вони відображають місце і роль суб'єктів господарювання у системі суспільного поділу праці та економічних відносин. Водночас економічні інтереси є суб'єктивними і завжди мають своїх носіїв.

Суб'єкти економічних інтересів — окремі індивіди, домогосподарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому.

Об'єкти економічних інтересів — економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Класифікація за різними критеріями:

За суб'єктами: особисті; колективні, суспільні.

За об'єктами: майнові, фінансові; інтелектуальні

За нагальністю: головні, другорядні.

За часовою ознакою: поточні; перспективні.

За ступенем усвідомлення: дійсні; уявні.

За можливостями реалізації: реальні; утопічні.

За територіальною ознакою: муніципальні; регіональні; національні; об'єднання держав; загальнолюдські (глобальні).

Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів.

У ринковій економіці:

- економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію загальної корисності з урахуванням існуючих цін і доходів;

- економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;

- економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

Шляхи поєднання економічних інтересів:

— субординоване підпорядкування одних економічних інтересів іншим;

— координоване узгодження різнобічних інтересів усіх економічних суб'єктів.

Проблема співвідношення та пріоритетності інтересів економічних суб'єктів залишається до цього часу дискусійною. Механізм їхнього узгодження визначається сутністю економічної системи.

24. Механізм взаємодії потреб та інтересів:

Економічна потреба - економічний інтерес - економічний мотив (внутрішнє спонукання до конкретної дії, яка спрямована на конкретний об’єкт) – придбання економічного блага – споживання економічного блага – виникнення нової економічної потреби.

Закон зростання потреб Передбачає:

- Наявність економічних потреб стимулює розвиток суспільного виробництва, в наслідок чого створюються відповідні економічні блага, які задовольняють існуючі потреби і стимулюють виникнення нових.

- потреби є постійні та змінюють одна одну

- потреби є джерелом економічного розвитку

Особливості дії:

1. Передбачає об’єктивне використання ресурсів.

2. Відбувається перехід від домінування матеріальних потреб до переважання нематеріальних.

3. Відбувається перехід від масового до індивідуального споживання.

4. Поступово відбувається переважання потреби у вільному часі над потребою у матеріальних благах.