83.Сутність та механізм суспільного відтворення. Національне багатство

Процес виробництва на окремих підприємствах може при­пинятись чи продовжуватися (з перервами чи безперервно), у масштабах же національної економіки виробництво має постій­но повторюватись і відновлюватись, оскільки виробництво є основою забезпечення існування людини. Оскільки людство не може існувати, не споживаючи продуктів виробництва, воно не може перестати виробляти.

Виробництво — це процес суспільного відтворення, якщо його розглядати не як окремий акт, а як процес, що постійно повторюється.

Суспільне відтворення — це економічний процес, в якому власне виробництво, розподіл, обмін та споживання постійно повторюються та відновлюються через результат виробництва — продукт, через відновлення ресурсів, з яких виробляється про­дукт, якщо ці ресурси є відновлюваними, та залучення нових невідновлюваних ресурсів, а також через відновлення та розви­ток форм і методів організації праці.

Розрізняють такі види суспільного відтворення: просте (Відновлення національного (суспільного) продукту і споживання в незмінних обсягах та якості), зву­жене (Зменшення обсягів виробництва і споживання) та розширене (Кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання)

Просте відтворення — це відновлення виробництва і спо­живання на кількісно та якісно незмінному рівні.

Звужене відтворення — це відтворення виробництва та спо­живання в менших обсягах. Його спричиняють економічні кри­зи, політичні потрясіння, значні технологічні аварії, природні катастрофи, війни тощо. Звужене суспільне відтворення є яви­щем тимчасовим. Звужене відтворення спостерігалося в 90-х роках XX ст. в перехідній економіці України.

Розширене відтворення — це кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання.

У зв'язку з тим, що економіка, як і інші форми матерії та духу, розвивається хвилеподібно, протягом тривалих періодів можна спостерігати просте, звужене і розширене відтворення.

Основною проблемою відтворення є дотримання пропорцій:

— між виробництвом і споживанням;

— між підрозділами національного виробництва;

— між витратами на виробництво та доходами від реалізації продукту виробництва;

— між відшкодуванням спожитого капіталу та нагромаджен­ням;

— між споживанням і нагромадженням (заощадженням);

— між заощадженнями та інвестиціями та ін.

Стисло охарактеризуємо кожну з цих пропорцій.

Звісно, люди виробляють для того, щоб споживати. Спожи­вання може бути виробничим і невиробничим (кінцевим спожи­ванням домогосподарств). Виробниче споживання є моментом безпосереднього процесу виробництва, оскільки виробити новий продукт означає спожити ті ресурси, з яких виготовляється (на­роджується в процесі виробництва) цей продукт. Наприклад, виробництво вершкового масла передбачає виробниче споживан­ня молока, устаткування та праці людей, які займаються вироб­ництвом масла.

Невиробниче (безпосереднє) споживання за своїм змістом є знищенням виробленого продукту. Люди, споживаючи їжу, одяг, послуги, знищують продукт. Але це знищення є процесом відтворення життя людини, її здібностей до найманої праці та інших здібностей. Споживаючи, люди створюють сім'ї, наро джують дітей, виховують їх, навчають, готують їх до здійснен­ня господарської діяльності після досягнення працездатного віку. Відтворення найманого працівника, таким чином, відбу­вається за межами підприємства.

Отже, споживання за межами виробництва забезпечує відтво­рення ресурсу "праця".

Але для здійснення процесу виробництва на національному рів­ні необхідно відтворити спожитий фізичний (реальний) капітал.