76. Система національних рахунків. Показники ввп, внп та методи їх розрахунку

Систему, що об'єднує масиви статистичних даних у масшта­бах всієї економіки на основі балансового методу, називають системою національних рахунків (СНР).

Система національних рахунків найстрімкіше розвивалась в умовах екстремальних подій, що виникали в житті суспіль­ства. Перша світова війна, Велика депресія 1929—1933 рр., Дру­га світова війна ставили перед урядами держав завдання, вирі­шення яких вимагало знання інформації про агреговані показ­ники, які б відображали пропорції національної економіки.

Виділяють два етапи розвитку СНР:

перший (до Другої світової війни) пов'язаний з вирішен­ням низки питань концептуального характеру щодо методології та методики обрахування національного доходу та інших мак-роекономічних показників: корекція у статистиці обсягів націо­нального виробництва з урахуванням інфляції; розробка мето­дики вартісної оцінки послуг, що надаються органами держав­ної влади; визначення частки витрат на оборону в національно­му продукті тощо;

другий етап (після Другої світової війни) пов'язаний із розробкою та запровадженням єдиної методології та методики національного рахівництва з метою запровадження єдиної ста­тистичної ділової мови в умовах глобального економічного про­стору.

Необхідність СНР зумовлена:

— потребами органів державної влади в інформації, яку надає СНР для розробки та реалізації економічної політики, прийняття управлінських рішень, розробки прогнозів та програм соціа­льно-економічного розвитку;

потребами міжнародних економічних організацій (ООН, МВФ, МБРР, ГАТТ, СОТ та ін.) для прийняття управлінських рішень щодо вступу в ці організації країн, надання членам-організаціям кредитів, допомоги, пільг тощо;

потребами наукових установ та вищих навчальних закла­дів в агрегованих інформаційних показниках для здійснення досліджень макроекономічних процесів і явищ, розробки про­гнозів, планів, теоретичних і прикладних моделей тощо;

потребами підприємницьких і бізнесових структур, мене­джерів різних рангів, які отримують із СНР інформацію про еко­номічне середовище, в якому вони працюють.

СНР — це система взаємопов'язаних показників і кла­сифікацій, яка відображає структуру взаємозв'язків між секторами, галузями економіки, між національною еконо­мікою та іншим світом. Вона містить інформацію про всіх економічних суб'єктів; про всі економічні операції, які ці суб'єкти здійснюють у процесі виробництва, розподілу, об­міну, нагромадження та кінцевого споживання.

Нині переважна більшість країн світу при розробці своїх на­ціональних рахунків використовують Систему національних рахунків, ухвалену Статистичною комісією ООН у 1993 р.

Головне завдання СНР — інформаційне забезпечення комп­лексного та всебічного аналізу процесу створення та викори­стання національного продукту та національного доходу.

Окрім того, СНР покликана полегшити зіставлення еконо­мічних показників різних країн з метою усунення труднощів та перепон, зумовлених суттєвими відмінностями в методології та методах національного рахівництва в різних країнах. Запрова­дження єдиної статистичної ділової мови завдяки СНР-93 є на­дійною основою для прийняття виважених науково обґрунтова­них рішень та формування адекватної поведінки економічних суб'єктів.

Побудова СНР ґрунтується на двох основних теоретичних концепціях: розширеного трактування виробництва та первин­них доходів.

Концепція отримала назву розширеного трактування вироб­ництва у зв'язку з тим, що панівна на теренах СРСР марксистсь­ка концепція суспільного виробництва, заснована на теорії БНГ, ґрунтувалась на вузькому розумінні виробництва. Зміст її поля­гає в тому, що тільки матеріальне виробництво створює НД, який у процесі перерозподілу споживається невиробничим сектором економіки, що створює нематеріальний продукт у формі послуг.

Зміст концепції розширеного трактування виробницт­ва полягає в тому, що СНР охоплює всі галузі й сфери економіч­ної діяльності: виробництво матеріальних продуктів, послуг (наукових, освітянських, з охорони здоров'я, мистецтва, куль­тури, страхування, фінансових, транспортних, житлово-кому­нальних, державного управління) та економічну діяльність до-могосподарств із певними обмеженнями. Ці обмеження поляга­ють у тому, що якщо домогосподарства для догляду за дітьми, приготування їжі, прибиранням дому (квартири) та ін. викорис­товують найману працю, ця діяльність враховується СНР, якщо ж роботу виконують самі члени домогосподарств — вона не вра­ховується при підрахунку ВВП та НД.

У зв'язку із зазначеним вище СНР виділяє такі види еконо­мічної діяльності (ВЕД):

виробництво речових товарів для власного споживання, для продажу та нагромадження;

виробництво нефінансових послуг для продажу;

виробництво фінансових послуг для продажу;

виробництво послуг, що надаються органами державного управління;

діяльність некомерційних організацій (партії, профспіл­кові та громадські організації);

діяльність домашньої найманої прислуги;

житлові послуги, що надаються домовласниками для влас­ного споживання (оцінюються за ставками квартирної (оренд­ної) плати за аналогічні будинки і квартири). Такий підхід ніве­лює вплив орендованого житла на загальний обсяг національ­ного доходу.

До обсягу виробництва за рік не включають:

результати природного приросту рослин і тварин, якщо цей приріст здійснюється без участі людини;

зміну вартості активів, зумовлену інфляційними чинни­ками.

Концепція первинних доходів ґрунтується, по-перше, на розширеному трактуванні доходу, який визначається як будь-яка сума грошових надходжень; по-друге, на тому, що ознакою первинних доходів є включення їх у ціну товару. Первинні до­ходи представлені структурними агрегованими складовими ва­лового внутрішнього продукту: амортизація, заробітна плата, прибуток підприємства, орендний (рентний) дохід, позичковий процент, дивіденди, непрямі чисті податки на виробництво та імпорт.

До вторинних доходів відносять: прямі податки на дохід і майно, соціальні допомоги та виплати із соціального страхуван­ня, інші поточні трансферти.

Принципи побудови СНР:

Відображення господарського кругообігу в трьох аспек­тах — виробництво, розподіл та кінцеве використання.

Групування господарських одиниць у сектори: підприєм­ницький, загальнодержавного управління, домогосподарств та некомерційного сектору, що обслуговує домогосподарства.

Розмежування руху продуктів і ресурсів та руху доходів.

Розмежування проміжної і кінцевої продукції. (Кінцева продукція — продукція, призначена для кінцевого споживан­ня, інвестицій або експорту. Проміжна продукція — та, що ви­користовується для виробничого споживання.)

Розмежування доходів та витрат на поточні (які здійсню­ються постійно), та капітальні (одноразового характеру).

Розмежування податків на продукти та податків на вироб­ництво. (Податки на продукти — це непрямі податки, які ви­значають пропорційно до вартості або обсягу виробленої і реалі­зованої продукції (ПДВ, мито, акциз, податок з обороту, з продажу і т. ін.). Податки на виробництво визначають пронорту йш до факторів виробництва (земельний податок» податок на бу­дівлі, основний капітал» фонд оплати праці тощо).

СНР розглядає субсидії як від'ємні податки* їх теж класифі­кують на субсидії на виробництво і на продукти за тією самою ознакою. У вартісну оцінку ВВП включають чисті непрямі по­датки, які визначають як різницю між податками і субсидіями.

Система національних рахунків включає такі основні показ­ники.

Валовий випуск—це сумарна вартість всіх товарів та послуг, вироблених економікою за певний проміжок часу. Він охоплює всі товари та послуги, включаючи і ті, що використовуються для виробництва інших товарів і послуг, тобто проміжне спожи­вання.

Недоліком названого показника є те, що, включаючи про­міжне споживання, він спотворює річний обсяг виробництва в бік його зростання на величину повторного рахунку (проміжно­го споживання). Але цей показник є необхідним для вимірюван­ня сукупного суспільного обігу.

Якщо від валового випуску відняти проміжне споживання, отримаємо валову додану вартість.

Показниками, що усувають недолік показника "валовий ви­пуск", є також валовий внутрішній (ВВП, чи GIP) та валовий національний продукт (ВНП, чи GNP).

Ці два показники близькі за змістом і за кількісною визна­ченістю. Вони відрізняються тим, що ВНП - - це показник річно­го обсягу національної економіки» а ВВП — внутрішньої* Інши­ми словами, ВНП (валовий національний продукт) — вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених національними ре­сурсами як у межах своєї країни, так і за її межами аа певний проміжок часу, як правило, за рік. ВВП — вартість кінцевих то­варів і послуг, вироблених у межах території країни за певний період (за рік) як за участі національних, так і іноземних ре­сурсів (резидентами та нерезидентами).

Резиденти — юридичні та фізичні особи, що постійно зареє­стровані або постійно проживають у країні, незалежно від гро­мадянства.

Нерезиденти — фізичні та юридичні особи, що знаходяться поза територіальними межами країни, тобто працюють за кор­доном. До них відносять іноземні дипломатичні, консульські, зовнішньоторговельні представництва тощо.

Якщо від ВВП (GIP) відняти первинні доходи, отримані іно­земцями в межах національної економіки (М), та додати пер­винні доходи, отримані національними власниками ресурсів за кордоном (L), також отримаємо ВНП.

Інакше кажучи, різниця між ВВП та ВНП визначається різницею між первинними доходами, отриманими іноземними ресурсами на території національної держави, та первинними доходами, отриманими національними ресурсами за кордоном. Якщо доходи іноземців у межах національної держави дорівню­ють доходам громадян національної держави за кордоном, то ВНП = ВВП.

Якщо доходи, отримані національними ресурсами за кордо­ном, перевищують доходи іноземців, отримані в національній державі, то ВНП > ВВП, і, навпаки, якщо доходи від іноземних ресурсів перевищують доходи від національних ресурсів за кор­доном, то ВВП > ВНП.

Якщо від ВВП відняти суми доданих вартостей, створених на території країни іноземними ресурсами, і додати суму дода­них вартостей, створених національними ресурсами за кордо­ном, то отримаємо ВНП.

СНР-93 допускає використання обох показників (ВВП і ВНП), але пріоритет віддає показнику внутрішнього валового продук­ту (ВВП), хоча жодна країна не може нехтувати обсягом ВНП, оскільки іноземці можуть вивозити свої доходи з країни, в якій вони створені, і, таким чином, зростання ВВП може не супро­воджуватися зростанням національного доходу.

Використовують три способи визначення величини ВВП (ВНП).

1. Виробничий метод визначає ВВП як суму доданих варто­стей. Оскільки участь у створенні ВВП бере сектор державного

управління, то ВВП дорівнює сумі валових доданих вартостей (ВДВ) плюс непрямі чисті податки (Тнч).

Чисті непрямі податки визначають як різницю між податками і субсидіями на продукти та імпорт.

Отже, за цим методом: ВВП = Σ ДВ + Тнч,

де Σ ДВ — сума доданих вартостей (VА); Тнч — чисті непрямі по­датки.

2. Розподільчий метод визначення ВВП ґрунтується на тому, що величина ВВП визначається як сума первинних доходів макроекономічних суб'єктів.

Первинні доходи секторів фінансових та нефінансових кор­порацій включають прибуток та прирівняні до нього доходи. Первинні доходи сектору домогосподарств — це:

— заробітна плата;

— прибуток і прирівняні до нього доходи від підсобного осо* бясгого господарства тощо.

Первинні доходи сектору загальнодержавного управління—це: —чистий податок на виробництво та імпорт;

— прибуток та прирівняні до нього доходи від власне держав­них та корпоративних з участю держави підприємств.

Первинний дохід некомерційних організацій, що обслугову-ють сектор домогосподарств, визначають у формі валового при» бутку.

у спрощеному вигляді за розподільчим методом формула, за допомогою якої обчислюють ВВП, має вигляд:

ВВП = W + Р + іч +R + Tнч + А,

де W заробітна плата; Р—прибуток підприємств і корпорацій; іч— чистий процент, який дорівнює різниці між отриманими і сплаче­ними процентами; R — рента; Тич — непрямий чистий податок на бізнес; А — амортизація основного капіталу.

З, Метод визначення ВВП за потоком витрат (метод кінце­вого використання) ґрунтується на передумові, що вартість ви­робленого суспільного продукту дорівнює вартості реалізованого продукту. І те, що для одних економічних суб'єктів е витратою, для інших е доходом. Наприклад, для фінансового сектору як кредитора позичковий відсоток — дохід, а для позичальника ­витрата. Для підприємницького сектору заробітна плата — ви­трата, а для домогосподарств — форма доходу і т. ін. СНР-93 ви­ходить із того, що весь кінцевий річний продукт купується домо-господарствами, підприємницьким сектором, державою та закор­донними споживачами. Тому

ВВП = С + Iq + G + NE,

де С — споживчі витрати домогосподарств; iq — валові приватні інвестиційні витрати; G — витрати держави; NE — чисті витрати закордону (чистий експорт).