Методика підготовки й проведення

1. Похід треба розпочинати з місцевості поблизу свого міста, прокладаючи маршрут по мальовничих місцях.

2. Перед походом на загальному зборі необхідно розподілити обов`язки між учасниками: призначити санітара, який відповідатиме за аптечку та зможе надати першу допомогу; завгоспа зі спорядження, відповідального за харчування...

3. Підготовча робота, спрямована на збільшення пізнавального ефекту, може включати бесіду, дослідницькі завдання, заочну подорож (за мапою майбутнього походу).

4. Напередодні походу проводяться також інструктаж із техніки безпеки, вправи з виконання учасниками ряду майбутніх дій.

5. Готуючись до подорожі, серйозну увагу треба приділити спорядженню та взуттю. Пам`ятайте, що значну частину спорядження можна виготовити в домашніх умовах або на уроках праці. В дорозі слід берегти мапу та носити її запакованою у целофан.

6. При проведенні походу важко переоцінити значення безпеки життя та здоров`я учасників подорожі. Безпека забезпечується виконанням наступних умов:

• дотримання усіма учасниками походу правил техніки безпеки;

• чітка та правильна організація харчування;

• грамотна організація руху групи;

• укомплектованість групи необхідним спорядженням (у т.ч. і медичною аптечкою) та одягом, який відповідає сезону.

[12,62; 21; 34; 46].

СВЯТО

Свято - неусвідомлювані сподівання на нове, світле, щасливе. Для школярів свято – той допінг, який дозволяє розслабитися, розважитися, відпочити від однаковості буднів днів.

Свято – вид творчості дітей, одна з форм їхнього духовного та національного самовираження. Свято - не гультяювання, це теж велика й важлива справа, завжди колективна і завжди творча.

Свято зберігає історію Часу та Народу. Народність свята в тому, що воно, розважаючи, повчає. Свято важливе тому, що воно завжди „наше”, а значить „моє”. Поновити втрачені традиції вітчизняних свят, природних й православних, „червоного календаря” – задача колективна та дуже важлива. У кожного свята – своя принадність, свій кураж, свої звичаї, свої кольори й звуки. У кожного свята – свої риси й прикмети загальнолюдської культурі, своя поліфонія вираження. Але у всіх свят – одна прикмета: радість „на миру”, радість зустрічі з гостями, радість справжньої веселості, радість неординарності святкових ситуацій – всього справжнього та несподіваного. „Свято – цілісна система художніх образів”, - зауважує дослідник дитячих свят Г. Чорний []. Майже у кожного календарного свята – своя історія, яка відображає історію Вітчизни.

свято має бути максимально емоційно насиченим, впливати на розум та почуття дітей, викликати співчуття, примушувати думати, співпереживати, хвилюватися, щоб їхні серця не залишалися байдужими. Ідея свята, думки, які необхідно донести до учасників, мають втілюватися яскраво, образно. Саме з того, щоб свято було цікавим, у школі мають бути відповідні традиції спадковості та наступності. Ведучу ідею свята відображають його наочність, церемоніали, символи, репертуар концертної частини.

Свято лише тоді свято, коли придумується, вибудовується на синтезі традицій минулого й сучасного, самостійної творчості учасників-учнів та досвіду мудрих режисерів-дорослих.

задачі: зберігати духовну спадщину народу, його обрядів, ритуалів, традицій; навчати співпрацювати під час підготовки і проведення свята між собою, з дорослими; спілкуватися, самовиражатися, відчувати повноту життя, гармонію з оточуючим „соціальним та природним світом”, дозволяють відчути почуття власної значущості, заслужити схвалення та визнання оточуючих; прилучати дітей до світової національної культури, до народного дозвілля; розвивати в учнів бажання та вміння неформально спілкуватися, солідаризуватися.