25.Поділ державної влади в Президентській республіці.(матеріал із підручника а.З.Георгіца «Конституційне право зарубіжних країн»)

В історичному плані республіканська форма правління у країнах світу виникла передусім у вигляді президентської республіки – уперше була встановлена у США у 1987 р. Сьогодні вона існує в більшості держав Азії, Африці та Латинської Америки.

У конституційно-правовій літературі президентську республіку визначають як республіканську форму правління, при якій на чолі держави знаходиться президент, обраний загальним прямим або непрямим голосуванням і який поєднує повноваження голови держави і глави уряду.

Аналіз конституційних норм, які регулюють взаємовідносини між вищими органами державної влади, дозволяє виділити такі характерні ознаки президентської республіки.

1. Теоретично така форма правління будується за принципом жорсткого розподілу влад: у конституційному законодавстві відповідних країн проводиться суворе розмежування компетенції між вищими органами законодавчої, виконавчої та судової влади (наприклад, Конституція США проголошує: "Усі законодавчі повноваження, надаються Конгресу Сполучених Штатів, який складається з Сенату і палати представників"."Виконавча влада надається Президентові Сполучених Штатів Америки"."Судова влада Сполучених Штатів Америки надається одному Верховному суду… і нижчестоячим судам…").

2. Поєднання повноважень глави держави і голови уряду в руках президента.Тобто, існує формальна відмінна ознака президентської республіки - відсутність посади прем'єр-міністра. ( у Конституції Мозамбік, наприклад, містить припис згідно з яким президент є головою уряду. Аналогічні положення зафіксовано у Конституції Туркменістану).

3. Позапарламентський метод обрання президента. Глава держави обирається загальним прямим або непрямим голосуванням.  (наприклад, Конституція Намібії 1990 р.в становлює, що "Вибори Президента проводяться шляхом прямого, загального та рівного голосування". Водночас у США президент обирається вибірниками, обраними прямим голосуванням виборців).

4. Формування уряду президентом і тільки за обмеженою участю Парламенту. Президент призначає уряд, він є вільним у підборі його членів і робить це на свій розсуд (але у США, згідно Конституції для цього потрібна згода Сенату; у Нігерії за Конституцією і в деяких інших країнах також необхідна для цього згода верхньої палати парламенту).

5. Відсутність права у президента на розпуск парламенту. В президентській республіці здійснюється жорсткий розподіл влад: президент не в змозі достроково розпускати парламент, але й останній не має права зміщати міністрів за допомогою вотуму недовіри. Уряд (міністр) є відповідальним тільки перед президентом, але не перед парламентом – головна ознака президентської республіки.

Класичною президентською республікою вважаються США, де перелічені ознаки виявляються із найбільшою повнотою.

26.Поділ державної влади в Парламентарній республіці.(матеріал із підручника а.З.Георгіца «Конституційне право зарубіжних країн»)

В юридичній літературі парламентарну республіку визначають як таку форму правління, при якій на чолі держави знаходиться виборна посадова особа, але уряд формується і діє лише при тій умові, що він користується довірою (підтримкою) нижньої палати парламенту (або навіть обох палат). Однак вважається, що така дефініція в зарубіжній конституційній доктрині не сприймається беззастережно. Проф. А.О.Мішин (Росія), наприклад, при характеристиці парламентарної республіки особливо виділяв принцип верховенства парламенту, перед яким уряд несе політичну відповідальність за свою діяльність, а також наявність посади прем’єр-міністра. Французька доктрина виходить з того, що основою парламентарного правління є рівновага законодавчої та виконавчої влади і що характерними ознаками такого правління є: по-перше, "дуалізм виконавчої влади", тобто поділ її на невідповідального главу держави і відповідального перед парламентом кабінету; по-друге, наявність "засобів взаємного впливу" (вотуму недовіри і дострокового розпуску нижньої палати парламенту).

Характерними риси парламентарної республіки є:

1. Проголошення принципу політичного верховенства парламенту. Основні закони практично всіх парламентарних республік проголошують так чи інакше парламент органом держави, який представляє інтереси народу. Так, Основний закон ФРН проголошує депутатів Бундестага представниками усього народу. Аналогічні формулювання зафіксовані в конституціях Греції ,Португалії,Фінляндії, Латвії та ін. країн. Із цього принципу випливає, що будь-яка установа у системі вищих органів влади повинна бути або поставлена у залежність від парламенту, або зберігати політичну нейтральність. Так і відбувається, у будь-якому разі з формальної точки зору.

2. Наявність посади прем’єр-міністра та уряду як самостійного колегіального органу, наділеного широкими владними повноваженнями. При даній формі правління уряд – це завжди рада міністрів, а не кабінет президента (наприклад, Конституція Греції визначає, що урядом є Рада міністрів, яка складається з Прем’єр-міністра та міністрів.

Уряд формується тільки парламентським шляхом з числа лідерів партії, яка має більшість у нижній палаті. Участь глави держави – президента – у формуванні уряду має чисто номінальний характер. Так, згідно Конституції Італії Президент Республіки володіє правом призначення Голови Ради міністрів і, за пропозицією останнього, міністрів. Але Уряд повинен отримати підтримку обох палат Парламенту. Отже, в парламентарній республіці при дотриманні режиму конституційної законності правління завжди має партійний характер.

3. Відсутність у глави держави значущої політичної влади. Президент, як глава держави у парламентарній республіці, не є самостійним учасником політичного процесу: зміст рішень, які приймаються ним, не залежать від нього, а визначаються, як правило, політичними відповідальними органами – парламентом, урядом, міністрами. Так, кожний акт, який видається президентом, стає чинним і підлягає виконанню за умов його контрасигнації (contr – зустрічне; assignation – підписання) прем’єр-міністром на документах загальнополітичного змісту або міністром, коли акт глави держави зачіпає відповідну галузь управління. Ст. 89 Конституції Італії має таке формулювання: "жоден акт Президента республіки не є чинним, якщо він не завізований запропонувавшими його міністрами, які за це відповідальні". А Основний закон Зімбабве 1980 р. прямо передбачає обов’язок президента діяти "за згодою" із прем’єр-міністром.

Глава держави парламентарної республіки формально наділяється значними повноваженнями, але на практиці не справляє майже ніякого впливу на здійснення державної влади. Зокрема, участь президента у законодавстві формальна: він не володіє правом відкладального вето на рішення парламенту. Він не має права також самостійно запропонувати референдум, а тим більше визначити зміст питань, які ставляться на голосування. Будь-яка дія президента, включаючи розпуск парламенту, може бути здійснено також тільки зі згоди уряду. Символічна і участь президента у зовнішній політиці держави, адже зміст міжнародних договорів, рішення про дипломатичні представництва держави приймають прем’єр-міністр і керівник зовнішньополітичного відомства.

4. Принцип політичної відповідальності уряду перед парламентом. У парламентарній республіці уряд, міністри несуть відповідальність тільки перед парламентом (як правило, перед нижньою палатою). В усіх без винятку парламентарних республіках у конституціях закріплюється інститут політичної відповідальності уряду. 3 огляду на те, що міністри несуть солідарну відповідальність, дії окремого міністра розцінюються як вияв загальної політики уряду. Осудження діяльності окремого міністра може бути розцінене як вияв вотуму недовіри всьому уряду.Положения про вотум недовіри викладені в конституціях різних держав неоднаково. В Італії, наприклад, конституція закріплює принципи політичної відповідальності уряду перед обома палатами пар­ламенту. Кожна палата виявляє довіру або недовіру шляхом прийняття мотивованої резолюції. Питания щодо резолюції недовіри може бути поставлене на обговорення тільки тоді, коли вона підписана не менш як десятою частиною членів палати і з моменту її прийняття пройшло не менш як три дні. У Німеччині уряд несе відповідальність тільки перед Бундес­тагом, тобто нижньою палатою парламенту.Основний Закону ФРН визначає, що виявити недовіру федеральному канц­леру можна лише за умови, що бундестаг обере йому снадкоємця.

5. Підвищення ролі голови уряду, який визначає його політику – одна із сучасних тенденцій розвитку системи взаємовідносин вищих органів держави у парламентарній республіці.

Парламентарна республіка – менш розповсюджена форма правління, ніж президентська республіка. У даний час парламентарними республіками є такі держави: Греція, Італія, Туреччина, Угорщина та інші.

27. Що стосується змішаної форми державного правління, то, безумовно в ній простежуються певні ознаки президентської і парламентської республік, проте цей синтез настільки трансформує модель організації державної влади, що породжує встановлення власних, специфічних юридичних ознак, які характерні виключно для республіки зі т змішаною формою державного правління [20, с. 69]. Проаналізувавши конституції ь європейських країн, ми можемо сміливо зазначити, що в більшості таких країн існує саме і. змішана форма правління.

В країнах із будь-якою змішаною формою правління влада поділяється класично на законодавчу, виконавчу та судову. Президент тут обирається позапарламентським шляхом. Уряд формує парламент і президент спільно. Загальною ознакою змішаної республіки називають подвійну відповідальність уряду водночас перед парламентом і президентом.

Змішана республіка характеризується наявністю розвиненого, ефективно діючого механізму взаємних стримувань і противаг, який набуває суттєвої різниці стосовно її різновидів — президентсько-парламентської та парламентсько-президентської республік.

В умовах змішаної республіканської форми державного правління застосування інституту контрасигнування обмежене. Цей інститут не передбачено в пострадянських країнах, за виключенням України. Основоположним принципом такої республіканської форми правління є дуалізм виконавчої влади. Це позначає поділ повноважень в сфері виконавчої влади поміж президентом та урядом. Політична відповідальність уряду перед парламентом характеризує також змішану форму правління, причому у більшості країн за такою формою правління передбачена тільки колективна відповідальність. Виключенням є Киргизстан, Польща, Хорватія, Перу, де припускається і індивідуальна відповідальність перед парламентом. Але за змішаною формою уряд відповідальний не тільки перед парламентом, а і перед президентом.

В країнах зі змішаною формою правління (окрім Перу, Франції і Хорватії) президента уповноважено розпускати парламент або його нижню палату без ^ контрасигнування його відповідного акту.

Підсумовуючи поділ влади в змішаній республіці, варто виокремити наступне: .

— глава держави (президент) обирається на основі всенародних виборів, прямим чи непрямим голосуванням на визначений термін;

— уряд формується за участю і парламенту, і президента;

— відповідальність уряду перед парламентом і президентом;

— виконавча влада — президент і уряд;

— президент має право розпуску парламенту.

28. Змішана республіка (також може називатися напівпрезидентської, напівпарламентськи, президентсько-парламентської республікою) - форма державного правління, що знаходиться між президентської і парламентарної республіками.

1. Характеристика змішаної республіканської форми правління

З одного боку, парламент змішаної республіки має право винести вотум недовіри уряду, сформованому президентом. З іншого боку, президент має право розпустити парламент і призначити позачергові вибори (у деяких країнах парламент не може бути розпущений протягом конституційно визначеного терміну).

Якщо в новому складі парламенту партія президента отримає більшість, то збережеться "біцефальная" виконавча влада, коли політику уряду визначає президент, при відносно слабкою фігурі прем'єр-міністра. Якщо ж переможуть противники президента, то як правило, останній буде змушений прийняти відставку уряду і фактично передати повноваження з формування нового уряду лідеру партії, що набрала більшість голосів на виборах. В останньому випадку президент не може істотно впливати на політику уряду, і головною політичною фігурою стає прем'єр-міністр. Якщо згодом буде обраний президент, опозиційний парламентській більшості, він сформує новий уряд, і якщо воно не отримає схвалення в парламенті, то останній може бути розпущений.

Таким чином, як і в парламентарних країнах, в змішаній республіці уряд може працювати, тільки коли воно спирається на підтримку парламентської більшості. Але якщо в парламентарних країнах президент чи монарх (номінальний глава держави) лише формально призначає уряд, реально сформований парламентською правлячою партією або коаліцією, то у змішаній республіці обраний народом президент має право фактично формувати свій уряд, незважаючи на існуюче парламентська більшість, вступати в конфлікт з парламентом і домагатися його розпуску. Такий стан неможливо ні в парламентарних країнах, ні в президентській республіці. Тому змішану республіку вважають самостійною формою правління, поряд з парламентською і президентською.

2. Змішані республіки

Першою республікою з подібною формою правління була Веймарська республіка в Німеччині ( 1919 - 1933 роки) . Із сучасних держав до змішаних республіках відносяться П'ята республіка у Франції (після 1962), Португалія, Литва, Словаччина, Росія, Україна, Фінляндія, Киргизька Республіка (з липня 2010).

Вотум недовіри — вияв шляхом голосування палатою парламенту (здебільшого нижньою палатою) несхвалення політичної лінії, певних дій або законопроекту уряду країни або окремого міністра.