8. Види і типи парламентів

З його лекції: подивіться всі ще у свої зошити, може там більше написаноJ

Класифікація:

За сферою застосування:

• вузький – стосується самої організації і функціонування парламенту;

• широкий – охоплюється вся система державної влади.

За особливими характеристиками форми держав:

• парламент за формою державного правління;

• парламент як режим державного правління.

За філософськими методологічними засадами осмислення Парламенти:

• ціннісно-ідеологічний аспект – П. як певний теоретичний ідеал, модель;

• позитивістський(соціологічно-політичний) – П. як суспільно-політична реальність;

За онтологічним статусом:

• конституційно-доктринальний(ідея);

• конституційно-нормативний(система норм);

• конституційно-практичний(реальна конституційна практика).

В залежності від фактичної повноти і сили які діють в ньому (в П.)

- розвинений;

- відкритий;

- приглушений.

В залежності із взаємовідносинами з ін. органами влади:

- раціоналізований;

- міністеріальний;

- номенклатурний.

Залежно від конституційної компетенції:

• абсолютно не визначена компетенція (Великобританія, Греція, Італія, Японія);

• абсолютно обмеженою компетенцією

• відносно обмеженою компетенцією(федеративні держави)

Залежно від взаємодії міжнародного парламенту та уряду:

• домінуючий – формується і контролюється уряд з боку парламенту;

• автономні (конгрес США) – парламент немає конституційних важелів впливу на формування чи відставку уряду;

• обмеженої автономії – відбувається суперництво уряду та опозиції;

• підлеглість парламенту – всі повноваження концентруються в руках глави держави (Білорусія);

• повністю підлеглі – рішення приймають партійні ради (ВР УРСР, СРСР).

9. Класифікація різновидів парламентаризму

Виходячи з аналізу поглядів вітчизняних і зарубіжних вчених, Георгіца пропонує таку класифікацію різновидів парламентаризму:

а) незавершений парламентаризм –– різновид, при якому існує парламентський принцип формування уряду, проте відсутня політична відповідальність останнього перед вищим представницьким органом;

б) парламентське правління, що характеризується верховенством парламенту та наявністю основних принципів парламентаризму – формуванням уряду на підставі співвідношення сил у парламенті, політичною відповідальністю уряду перед парламентом, переходом виконавчої влади від глави держави до уряду;

в) моністичний парламентаризм – режим, який побудований на тих же принципах, що і парламентське правління, проте характеризується тільки одним джерелом влади – парламентом. При такому різновиді глава держави не володіє майже політичною владою;

г) дуалістичний парламентаризм –– різновид, побудований на формальному балансі влад – законодавчої і виконавчої;

д) раціоналізований парламентаризм –– режим, при якому парламент позбавлений таких повноважень, як інвеститура, тобто юридичне затвердження уряду та зменшенням можливостей контролю за урядом з боку парламенту;

е) парламентський міністеріалізм (“правління кабінету” або “правління прем’єр-міністра”) – різновид, при якому парламент проголошується дорадчим органом, основною функцією якого є не законотворчість, а коментар і критика урядової діяльності.

12.Типи політичних партій

Те що Рабінович П.С. на лекції давав:

1. за класовою сутністю

- буржуазні

- дрібно-буржуазні

- поміщицькі

- селянські

- робітничі

2. за ідейно-політичним орієнтиром

• комуністичні

• соцал-демократичні

• ліберальні

• консервативні

• релігійні

• націонал-демократичні

3. за відношенням до існуючого суспільного ладу

• еволюційні – до якісних перетворень

• реформаційні

• консервативні

• реакційні

4. за місцем в системі державної влади

• правлячі

• опозиційні

5. за умовами діяльності

• легальні

• напівлегальні

• нелегальні

6. за характером участі членів

• кадрові

• масові

7. за характером діяльності

• парламентські

• авангардні

8. за стилем діяльності

• прагматичні

• ідеологічні

Знайшла в інтернеті

Залежно від соціальної бази розрізняють:

1)партії моносередовищні, що складаються виключно з представників якихось окремих груп, верств, класів (наприклад, партії жіночі, націоналістичні, робітничі, буржуазні);

2)партії проміжні включають у себе представників кількох соціальних груп, верств, класів;

3)партії універсальні об'єднують все суспільство незалежно від наявності групових і класових перешкод;

4)корпоративні партії, що виражають більш вузькі групові інтереси (окремих верств бізнесу, робітничого класу тощо). Загальною тенденцією розвитку партій є розмивання моносередовищних партій і перетворення їх або в універсальні, або в більш вузькі, корпоративні.

Класифікація за М.Дюверже:

1)Прямі і непрямі партії. У перших (більшість соціалістичних і комуністичних партій) індивід безпосередньо пов'язаний з партійною спільнотою, платить внески, бере участь у зборах місцевої організації. У других (британські лейбористи) індивід входить у партію як учасник іншої організації (профспілки, кооперативу).

2)Партії зі слабкою і сильною структурою. Статути перших партій не регламентують принципи реалізації первинних осередків і способи їх інтеграції (більшість консервативних партій). В іншому випадку - структура базових елементів чітко регламентована. За цим принципом побудовано більшість соціалістичних, комуністичних, християнсько-демократичних партій. Централізм і жорсткість структури часто є причиною олігархізації партії, зміцнення панування вождів над рядовими членами партії.

3)Централізовані і децентралізовані. У централізованих партіях всі рішення приймаються центральним керівництвом, компетенція низових організацій суттєво обмежена (британська Консервативна партія), децентралізовані партії, навпаки, передбачають більш широкі повноваження місцевих організацій і навіть допускають наявність фракцій у власних рядах. Високий рівень децентралізації характерний і для демократів, і для республіканців у США. Для них притаманне більш терпиме ставлення до прояву різних поглядів у своїх рядах, а регіональні організації незалежні від національних партійних комітетів при організації виборів членів Конгресу.

4)"М'які" і "жорсткі" партії. Подібна типологія відноситься до парламентських партій і характеризує, наскільки депутат може діяти незалежно від партійної парламентської фракції, наприклад, демократи і республіканці в Конгресі США можуть голосувати на власний розсуд. Американський президент не завжди може бути впевненим, що за його програми члени його партії, котрі засідають у Конгресі, будуть голосувати як один. Консервативна партія Великобританії "Єдність" і Народна партія Росії, навпаки, - приклад "жорстких" партій, які вимагають дотримання дисципліни голосування.

Залежно від організаційної структури, кількості і характеру членства партії можуть бути поділені на такі:

1)Кадрові партії, які є об'єднанням невеликої за кількістю групи значних людей (політтехнологів, фінансистів, популярних особистостей) навколо конкретних політиків, для такого типу партій характерне вільне членство (немає системи реєстрації членів), відсутність регулярних внесків і нестабільність складу. Активність кадрових партій проявляється переважно під час виборів і направлена на організацію підтримки виборцями своїх кандидатів. Прикладом подібних партій, як правило, наводять Республіканську і Демократичну партії США (правда, сам М.Дюверже відносив їх до напівмасових). Кожна з цих партій нараховує дві-три тисячі професійних партійних функціонерів.

2)Масові партії відрізняються від кадрових набагато більшою кількістю членів; більш високим ступенем організованості; наявністю певної партійної дисципліни й ідеології; фіксованим членством. Ці партії, що працюють на постійній основі, мають розгалужений управлінський апарат і численну мережу місцевих організацій, партія орієнтується на рекрутування нових членів, вирішуючи тим самим фінансові (внески) і політичні проблеми, демонструючи під час виборів свою незалежність віл грошових мішків.

3)Відкриті і закриті партії. Подібний поділ акцентує увагу на різних способах рекрутування нових членів. У перших партіях вступ до неї нічим не регламентується, у других - передбачається дотримання певних умов і формальностей: рекомендації, анкети, кінцеві рішення місцевого підрозділу партії. У минулому жорстка регламентація прийому була характерна для КПРС, а також інших комуністичних і соціалістичних партій, але сьогодні, коли партії зіткнулися з проблемами звуження своєї соціальної бази, більшість партій стали відкритими.

За ступенем причетності індивіда до партії. М.Дюверже

1)тоталітарні і спеціалізовані партії. У перших (фашистські партії, КПРС) партійність стає своєрідним способом життя, все життя людини ставиться на службу партії, сама ж вона виходить за межі власне політичної сфери і поширює свій вплив на сімейне життя і дозвілля індивіда. Тоталітарні партії завжди носять закритий характер, забороняють фракційність. Спеціалізовані партії не передбачають такого ступеня злиття індивіда з партією. В них можливі різноманітні погляди, які оформлені у фракції і течії.

Залежно від місця, яке займає партія в політичній системі, виділяють:

1)Правлячі партії - партії, що отримали в результаті виборів у законодавчий орган країни право формувати уряд і реалізувати політичну програму розвитку суспільства відповідно до своїх завдань. Правлячих партій може бути одна або декілька. В останньому випадку вони об'єднані в коаліцію.

2)Опозиційні партії - партії, що потерпіли поразку на виборах, або такі, які не допускалися до виборів правлячим режимом і через це зосередили свою діяльність на критиці офіційного урядового курсу і на розробці альтернативних програм. Опозиційні партії, у свою чергу, можуть бути поділені на такі, що відіграють суттєву роль у суспільстві і не відіграють.

Нарешті, залежно від ставлення до ідеології і її спрямування виділяють такі типи партій:

1)ідейно-політичні, які будуються на базі ідеології: комуністичні, соціалістичні, соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, фашистські;

2)проблемно орієнтовані партії, сконцентровані навколо однієї проблеми або групи проблем (партії "зелених", жіночі партії);

3)електоральні партії: мегнідеологічні і навіть позаідеологічні організації, що висувають цілий набір завдань, орієнтованих на широкі маси населення.