Розділ іі Право Халіфату
1.Джерела права Халіфату
Головним джерелом права мусульман з виникненням Халіфату і по наш час вважають шаріат – (прямий шлях) – збірка релігійно-етичних і правових пунктів і приписів ісламу. Він включає норми державного, громадянського, кримінального і процесуального права і спирається на Коран, Сунну, та Іджму.
Коран – головна священна книга мусульман, збірка проповідей, обрядових і юридичних постанов, молитв, повчальних розповідей і тому подібного. Приписи, що містяться в них мають характер релігійно – моральних направляючих установок.
Сунна – збірки переказів (хадісів) про вчинки і цитати Мухаммеда, викладених його сподвижниками. В значній своїй частині містять приписи відносно сімейно-спадкових і судового процесуального права.
Іджма – рішення і думки авторитетних мусульманських правознавців, знавців шаріату по окремим релігійно-правовим і побутовим питанням, заповнюючи прогалини Корана і Сунни
Фетва. В мусульманських країнах по кожному важливому питанню суспільного життя обов’язковим було отримання фетви – письмового юридичного заключення вищих релігійних авторитетів (муфтія, шейх-уль-іслама) про відповідність рішень світської влади відносно питань суспільного життя, дій або явищ Корану та Шаріату. По мірі розповсюдження ісламу з’явились також інші джерела права – укази і розпорядження халіфів, місцевих звичаїв, що не суперечать ісламу, та ін.
2.Право власності та забов’язальне право
В мусульманском праве были закреплены следующие правовые земельные статусы:
• хіджаз – землі, де жив Мухаммед (Мекка з окраїнами; в наш час – провінція Судіївської Аравії), державна власність. Для них був встановлений особливий правовий режим; з проживаючих на цих землях мусульман збиралась десятина;
• вакуф, або вакф, - пожертвування, землі, що були передані мечетям, школа та іншим організаціям на релігійну або благодійні цілі. Вони звільнялись від податків і вважались невід’ємними;
• ікта – умовні часові виділенні феодалам за службу землі разом з проживаючим на цих землях робітничим населенням типу бенефіція .
Згодом стали перетворюватись в феодальну власність типу лена, причому ленники, як і в Європі, набули з часом не тільки податковий, але й судово-адміністративний імунітет;
• мульк – приватна земельна власність. На відміну від ікту мульк не був обумовлен несенням державної служби, він міг бути проданий, подарован чи переданий в спадок.
Шаріатському праву було відоме ділення речей на рухомі й нерухомі, замінні й незамінні, що характеризувалось індивідуальними ознаками чи таких не маючі. Рухоме майно також могло входити в категорію вакуфа. Особливу категорію становили речі, котрі не могли, або не повинні були перебувати у власності. Це повітря, море, пустеля, мечеті, водні шляхи. Не визнавалася власність на «брудні» або «нечисті» речі – вино, свинина, книжки, речі, які протиставляються положенням ісламу, та ін. Практичні питання зобов’язального права отримали в шаріаті всебічну розробку.
Договірні зобов’язання утворюють 2 групи договорів:
1) предмет договору має бути переданий стороні (обмін, куплі – продажу);
2) така зобов’язанність відсутня (доручення, поклажа). Ризик випадкового пошкодження речі покладається на продавця.