
- •Лекція 11‑13. Українське культурне відродження XIX ст.
- •1. Формування української національної самосвідомості
- •2. Роль творчості т. Г. Шевченка у становленні української культури
- •3. Українська наука й освіта у XIX ст.
- •4. Література
- •5. Архітектура, скульптура, живопис
- •6. Музичне мистецтво, театр
2. Роль творчості т. Г. Шевченка у становленні української культури
Творчість Т. Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям.
Ім'я Шевченка вперше стало відомим на просторах Російської імперії, коли півтора століття тому в Петербурзі вийшла невелика книжечка "Кобзар". В історії України автор цього видання був винятковим явищем ‑ він вийшов з найглибших надр трудового народу і здобув всесвітню славу.
Природа дуже щедро обдарувала юнака ‑ в нього було два покликання: художника і поета. Почав він творчий шлях як художник, здобув визнання вже в молоді роки, а в кінці життя йому було надано звання академіка. Проте переважало в ньому друге, основне й головне покликання ‑ поета особливої, незвичайної сили думки, глибини почуття, могутньої революційної пристрасті.
Уже перші проби пера Шевченка зі своєю народністю, емоційністю були виключно новим явищем в українській літературі.
Шевченко творчо використав багатющий досвід попередників і сучасників в українській, російській і зарубіжній літературах, але в поезію він прийшов сказати своє, нове слово. У шевченкознавчих студіях не раз були спроби вказувати на деякі літературні паралелі, залежність, впливи тощо. Безперечно, у раннього Шевченка є дещо спільне з романтичною поетикою. Але ніколи, навіть у молоді роки, поет не втрачав своєї власної індивідуальності.
Весь "Кобзар" нерозривно пов'язаний з народною творчістю. Це цілком природно й зрозуміло. Поет виріс на українському фольклорі й ніколи цих зв'язків не поривав. Завжди відчуваючи нерозривний зв'язок з народом, поет сміливо черпав з усної творчості ідеї, сюжети, образи, ритміку. Це не "використання", властиве його попередникам і сучасникам-романтикам, це не стилізація під фольклор, до якої вдавалися численні поети до Шевченка, в його часи і після нього. Елементи усної народної творчості впліталися у власні думи й слова поета. Інколи він міг запозичити з народної пісні навіть окремі рядки.
Варто зазначити, що у збірці «Кобзар» українська мова досягла літературної неперевершеності. Було завершено процес формування української літературної мови на національній основі та відкрились надзвичайно широкі можливості для її подальшого розвитку, збагачення й удосконалення. Поет спростував твердження російського критика В. Бєлінського, котрий вважав, що мова українських селян не здатна передавати витончені думки й почуття. Шевченко спростував також погляди свого сучасника – українця Миколи Гоголя, який вважав, що талановиті українці можуть здобути літературну славу лише в контексті російської літератури.
Ці спростування думок русофілів були великим науковим досягненням видатного поета, доказом того, що барвисто-чиста, кришталево-витончена, співоча і водночас дотепна українська мова здатна блискуче передавати найширше розмаїття почуттів і думок і що українці не мають ніякої потреби спиратися на російську мову як засіб досягнення величі. Поезія Шевченка фактично стала проголошенням літературної та інтелектуальної незалежності українців, вона їх зцілила, відродила й утвердила. У тяжкий час для українського народу, час, коли душилася його воля, мова, звичаї, дух поезії Т. Шевченка звеличував покривджених «рабів німих», повертаючи їм національну самосвідомість та гідність.
Син селянина-кріпака, внук гайдамаки, він, як ніхто інший, знав злидні своїх «знедолених братів» і, наче біблейський пророк, гучно таврував кріпацтво та самодержавство, національне гноблення й імперське загарбництво. Шевченко з ненавистю ставиться до Петра, називаючи його «тираном» і «катом». Не краще його ставлення і до Катерини II. У відповідь на вихваляння цих самодержавців О. Пушкіним Шевченко писав:
Тепер же я знаю:
Це той Перший, що розпинав
Нашу Україну,
А Вторая доконала
Вдову-сиротину.
Кати! Кати! Людоїди!
Сама смерть Кобзаря і поховання його на Чернечій горі біля Канева стали фактором революційного руху. Він був основоположником нової української літератури, нової української культури в цілому. Але значення Шевченка далеко переросло межі літератури й культури. Спадщина поета, яка друкувалася посмертно у вітчизняних видавництвах і за кордоном, ставала чинником революційно-визвольної боротьби в усій Російській імперії, у країнах слов'янського світу. Революційні демократи використовували твори Шевченка в боротьбі проти царату, ними захоплювалися учасники польського січневого повстання 1863 p., їх переспівували болгарські революціонери ‑ борці проти турецького ярма.
Творчість великого Кобзаря належить до вічно живих явищ, які не спиняються на тій точці, на якій застала їх смерть, але далі розвиваються вже в свідомості суспільства. Кожна епоха висловлює про них свою думку, і як би вірно не зрозуміла вона їх, але завжди залишить наступній епосі сказати щось нове й вірніше, і жодна не висловить усього остаточно.