2.1.4. Економічні ідеї у Стародавній Індії

Економічна думка Стародавньої Індії формувалася та розви­валася під впливом міфологічного та релігійного мислення, відоб­разивши особливості староіндійських уявлень про суспільство, його соціальну структуру, господарські явища та процеси: багат­ство, власність, економічні функції держави тощо.

1. Найдавніша пам'ятка старовини — збірка пісень "Рігведа" (II тис. до н.е.) засвідчує існування рабовласницьких відно­син на початку становлення класичної індійської цивілізації. Особливістю економічної думки Стародавньої Індії є її яскра­ве релігійне забарвлення. Писемні джерела середини І тис. до н.е. (буддійські та брахманські релігійні трактати) зобража­ють староіндійську економіку як "економіку жертвоприно­шень"⁷, у якій майно та заощадження є джерелом пожертву­вань, власністю богів. Рабство у буддизмі розглядається як перешкода на шляху духовного спасіння, доступного лише тим, хто має особисту свободу. Власність сприймається не­віддільною від особистості. Буддизм не заперечує господар­ської діяльності мирян, але наголошує на необхідності відмо­ви монахів від власності та економічної діяльності на шляху до спасіння-нірвани.

2. Суспільний та господарський устрій Стародавньої Індії зна­йшов яскраве відображення у "Законах Ману" (Манавад-хармашастрі) — збірці релігійних, моральних, правових настанов, які визнають поведінку людини у приватному та суспільному житті відповідно до релігійних догматів брах­манізму. "Закони Ману" (XI ст. до н.е.) приписуються міфічному родоначальнику людей Ману. Вони розкривають наявний в Стародавній Індії суспільний поділ праці та обґрунтовують поняття варни як станової (кастової) ієрархії суспільства, що має вічне, незмінне, божественне походження. Зазначається, що Бог створив зі своїх вуст жерців-брахманів, які повинні спілкуватись з Богом та управляти державою. Зі своїх рук Бог ство­рив воїнів-кшатріїв, які повинні шанувати брахманів та захи­щати країну від ворогів. Із стегон були створені вайшя, покликані займатись господарською діяльністю (землеробством, ремеслом, торгівлею) та прагнути до збагачення. Цікаво, що суспільним ідеалом варни вайшя була господарська самостій­ність та економічна незалежність: "Все, що залежить від чу­жої волі, — зло, все що залежить від власної волі, — благо"⁸, — зазначається в "Законах Ману". Найнижчою кастою були безправні шудра, створені Богом із ступнів ніг. їх до­лею була покірна служба членам інших каст, заняття ремес­лом, праця орендарів-половинщиків та найманих працівників у сільському господарстві.

3. Визначаючи рабство як природне явище, "Закони Ману" ви­діляють такі його джерела: захоплення в полон, покарання, служба за утримання, народження від рабів, купівля-про-даж рабів, передача рабів у спадок. Оскільки кастовий поділ суспільства та існування рабства пояснювались божествен­ною волею і розглядались як наперед визначені та незмінні, то перехід із однієї варни в іншу та зміна роду занять засу­джувалися і суворо каралися. Згідно з "Законами Ману", "краще своя справа, погано виконана, ніж добре зроблена чужа справа"⁹.

4. Видатною пам'яткою староіндійської економічної думки є трактат "Артхашастра" (IV—III ст. до н.е.), написаний рад­ ником царя Чандрагупти І (321—297 рр. до н.е.) брахманом Каутілья. Староіндійською "Артхашастра" означає учення ("піастра") про користь, вигоду ("артха"). Це велика праця, яка складається із 15 окремих книг, які відображають до­ сягнутий рівень суспільного розвитку і дають уявлення про найхарактерніші риси економічної думки Стародавньої Індії. Трактат вміщує настанови для правителя щодо управління державою з метою досягнення економічного та політичного порядку та піднесення країни. Особлива увага приділяється питанням поповнення скарбниці, організації оподаткування та іншим аспектам фінансової політики.

У "Артхашастрі":

1. піднімається питання про економічну роль держави, за­ значається, що цар (раджа) наділений всією повнотою вико­ навчої та законодавчої влади. У його обов'язки входить тур­ бота про колонізацію окраїн, будівництво шляхів, поселень, плантацій, розробку родовищ, розвиток промислів, органі­ зацію царського господарства тощо. Особливо підкреслюєть­ ся необхідність державного керівництва будівництвом та об­ слуговуванням іригаційних систем як запоруки врожаю;

2. наголошується на тому, що основою здійснення всіх дер­ жавних справ є скарбниця, тому головною метою економічної політики держави є її поповнення. Розвивається ідея досягнення активного балансу державного бюджету, необхід­ності ведення точного рахівництва, визначення доходів і витрат, підведення річного балансу тощо. Метою державно­го управління проголошується збільшення доходів скарбниці за рахунок прибутків царського господарства, різноманітних податкових зборів та платежів населення;

3. податки розглядаються як основна стаття доходів дер­жавної скарбниці, природна плата цареві за охорону краї­ни від внутрішніх та зовнішніх небезпек. З метою забезпе­чення податкових надходжень та поліпшення організації зем­лекористування пропонується відбирати землю у недбайли­вих господарів і передавати її сумлінним землеробам;

4. звертається увага на те, що багатство держави ство­рюється всім населенням країни, тому правитель пови­нен піклуватись про задоволення загальнодержавних по­треб, захищаючи не землю, а людей: "Сила держави — у людях. Безлюдні землі схожі на безплідну корову — що мож­на з неї видоїти?"¹⁰ Найстрашнішими бідами, які можуть спіткати державу, Каутілья вважав голод та зловживання владою;

5. виправдовується соціальна нерівність та поділ суспільства на рабів і вільних громадян — арїів. Вказується, що для аріїв не має бути рабства. Якщо арії з якихось причин потрапляли у рабство, то необхідно було прикласти максимум зусиль для їх визволення. Про патріархальний характер рабства у Старо­давній Індії свідчать викладені у трактаті положення про те, що раби мають право на володіння власністю, отримання спад­ ку, самовикуп за рахунок власного майна тощо;

6. містяться цінні відомості про права та взаємовідносини каст у Стародавній Індії. Засвідчуючи привілейоване по­ложення брахманів та кшатріїв, трактат покладає обов'язок дотримання та охорони кастового ладу на царя. "Закон для брахмана, — зазначається в Артхашастрі, — навчання, жерт­вопринесення для себе і для інших, роздавання дарів та їх отримання. Закон для кшатрія — навчання, жертвоприне­сення, роздавання дарів, добування засобів до життя військо­вою службою і охорона живих істот. Закон для вайшя — навчання, жертвопринесення, роздавання дарів, землероб­ство, тваринництво та торгівля. Закон для шудри — покір­ність, ведення господарства у два рази народжених (вищих каст), ремесло та акторство"¹¹;

7. знайшло відображення розуміння відмінності між варті­ стю і ціною товару. На думку Каутільї, величина вартості речі визначається кількістю днів праці. Однак ціна товару може перевищувати вартість в результаті конкуренції між покупцями. Гроші розглядаються як необхідний засіб існування, складова майна. Зазначається, що лихварство є "відда­чею у зростання предметів скарбниці" і таким чином змен­шенням її. Саме тому за лихварство пропонується стягувати штраф "у розмірі подвійного результату";

8. торгівля розглядається як джерело надходжень до скарб­ ниці. На думку Каутільї, регламентація торговельної діяль­ності, встановлення норми торговельного прибутку, оподат­кування торговельних операцій, підтримка стабільного рівня товарних запасів, вплив на товарооборот залежно від сезонних коливань товарних цін з метою недопущення їх зловмисного використання є важливими функціями держа­ви. У трактаті зазначається, що наглядач за торгівлею має наділятись широкими повноваженнями, знати ціни, вміти ра­хувати основні засоби, збиток, мито, прибуток, витрати з на­йму, а також інші витрати і відповідно до них встановлюва­ти ціну;

9. наголошується на тому, що спонукальним мотивом тор­говельної діяльності є прибуток. Водночас Каутілья засте­рігає від отримання такого прибутку, який, хоч і був би знач­ним, завдавав шкоди підданим. Незаконний прибуток, отри­маний шляхом обману покупців, продажу недоброякісних товарів карався штрафом у розмірі восьмикратної вартості товарів;

10. значна увага приділяється регулюванню процесів розпо­ділу торговельного прибутку між купцями і державою. Зазначається, що прибуток включається у ціну товару як ча­стина витрат і його норма заздалегідь фіксується: для місце­вих товарів — у розмірі 5 % встановленої ціни, а для інозем­них товарів — 10 %;

11. детально розглядаються питання встановлення митних зборів та податкових платежів. Податки диференціюють­ ся для нових і старих товарів з врахуванням місця, виду, існуючих звичаїв тощо. У порядку особливих відрахувань торговці повинні сплачувати на користь скарбниці ¹/₁₆ час­ тину товару, що продається за міркою; ¹/₂₀ — товарів, що продаються за вагою; ¹/_и — товарів, що продаються за ра­хунком. Торговці повинні також сплачувати певну суму за перевірку ваг, яка проводиться раз на 4 місяці. За торгівлю за допомогою неперевірених ваг стягувався штраф;

12. визнається необхідність регулювання внутрішньої та зов­нішньої торгівлі. З метою недопущення банкрутства торгов­ця цар міг видати указ про заборону продажу аналогічних товарів, поки купець не розпродасть свої. Водночас цінові угоди між торговцями строго карались. В обов'язки збирача податків включалась реєстрація іноземних купців, облік імпортованих товарів, стягнення митних зборів тощо. Забо­ронявся ввіз певних видів товарів. Водночас регламентува­лись заходи зі стимулювання імпорту насіння рідкісних рос­лин та деяких інших товарів шляхом звільнення від оподат­кування, надання пільг іноземним купцям тощо. Вважало­ся, що заради майбутньої вигоди держава повинна стимулю­вати вивіз вироблених у країні товарів незважаючи на тим­часову збитковість.