50. Поняття про швидкість хіміко техн.. Процесу

Хіміко-технологічний процес – це сукупність фізичних, хімічних та фізико-хімічних операцій, що виконуються з метою перетворення сировини в цільові продукти.

Будь-який процес хімічних перетворень складається з трьох трьох послідовних взаємопов’язаних актів: підводу реагуючих компонентів у зону реакції, хімічної реакції і відведення отриманих продуктів із зони реакції.

Швидкість хімічного процесу є результуючою швидкостей прямої, зворотної і побічної реакцій, а для гетерогенних процесів також швидкості транспортування вихідних речовин в зону реакції і продуктів із зони. Результуюча швидкість процесу визначається не тільки швидкістю хімічної реакції, а й швидкістю підводу та відводу речовини із реакційної зони. Результуюча швидкість хіміко-технологічного процесу визначається швидкістю його найповільнішої стадії. За цією ознакою в процесі розрізняють дифузійну, кінетичну та перехідну області.

Якщо швидкість хімічної реакції більша швидкості дифузії, то швидкість усього процесу визначається швидкістю дифузії. В цьому випадку процес проходить у дифузійній області і для його прискорення необхідно використовувати фактори, що інтенсифікують дифузію: турбулізація потоку.

Якщо швидкість хімічної реакції значно менша швидкості дифузії, то швидкість усього процесу визначається швидкістю хімічної реакції. В цьому випадку процес відбувається в кінетичній області і для його інтенсифікації необхідно вживати заходів щодо прискорення реакції: підвищення температури.

Якщо швидкості дифузії і реакції порівнянні, то процес відбувається в перехідній області і для його прискорення необхідно впливати і на дифузію і на хімічну реакцію.

Сутність досконалості технологічного процесу визначається виходом продукту і його якістю. Під виходом продукту розуміють відношення фактично отриманого продукту до теоретичного виходу. Фактичний вихід – це відношення фактично отриманого продукту до кількості, яка була б в стані рівноваги.

51. Зварювання плавленням,загал.х-ка

Зварювання – це технологічний процес одержання нероз’ємних з’єднань металів, сплавів та інших матеріалів, здійснюваний на основі сил міжатомного зчеплення зварюваних матеріалів. Зварювання поширено застосовується у машинобудуванні, металообробці, у будівництві і є незамінним у виробництві товарів народного споживання.

Зварювання дозволяє сполучати між собою однорідні металеві сплави, різнорідні метали (наприклад, мідь з алюмінієм, сталь з міддю), метали з неметалами( керамікою, склом, графітом та ін.), а також пластмаси.

Усі методи зварювання можна класифікувати: за фізичними ознаками, за способом утворення зварної сполуки, за видом використаної енергії, ступені автоматизації.

Зварювання плавленням застосовується для металів і сплавів, які здатні переходити в пластичний стан при нагріванні до температур, нижчих від температури плавлення (сталь, алюміній та ін.), що дозволяє здійснювати зварювання в пластичному стані шляхом стиснення двох попередньо нагрітих частин металу. При стисненні оксидна плівка на поверхнях дотику руйнується і стає можливим взаємопроникнення (дифузія) кристалічних зерен однієї частини в зерна іншої, що забезпечує їх зварювання. З підвищенням температури нагріву величина зусилля, потрібного для стиснення, зменшується.