5. Особливості поведінки дітей, що характеризуються «відходом від діяльності».

Інший симптом порушення поведінки - так званий "відхід від діяльності". Скарги батьків дітей з цим симптомом концентруються на їх неуважності, неуважності, нестримному брехня, не переслідуючому які-небудь корисливі цілі. У таких дітей високий рівень розвитку уяви, але погано розвинені продуктивні види дитячої діяльності (малювання, конструювання), найчастіше вони грають одні. Їх фантазії живуть усередині них, не витікаючи в конкретне втілення - розгорнута гра, малюнки, спів і т. д.

Такий тип розвитку найчастіше спостерігається в сім'ях, в яких у дітей вимагають підвищені вимоги і обмежується природна потреба дошкільника в грі. І тоді, бажаючи отримати позитивну оцінку від дорослих, дитина починає займатися іншими формами активності. Але вони, як правило, не приносять задоволення, і вікові особливості беруть своє - дитина починає грати "в думці". Крім того, у таких дітей є підвищена потреба в увазі, яка також задовольняється лише в їх уяві, цим посилюючи ситуацію.

При виявленні такого синдрому можна порекомендувати батькам передусім адекватно оцінювати потенційні можливості своєї дитини на основі знання вікових особливостей. Необхідно створити умови, які допоможуть дитині розвернути свою діяльність в конкретних продуктах (малюнках, театралізаціях і т. д.). Цьому сприятиме підтримка дорослих, позитивна оцінка, яка підвищуватиме в очах дитини цінність продуктів його праці.

На закінчення необхідно сказати, що ці порушення характерні для дітей дошкільного віку, що розвиваються у рамках норми. Але не можна забувати, що будь-хто таке порушення у разі не надання своєчасної допомоги може трансформуватися у важчі випадки.

У практику ДНЗ можуть зустрічатися випадки, коли батьки відмовляють фахівцям в роботі з їх дітьми, зокрема, в наданні коректувальних дій. У такій ситуації воля батьків є пріоритетною. Інший варіант, коли батьки, діти яких мають психічні патології, але відвідують звичайний дитячий сад, вимагають від фахівців допомоги, в основному розвиваючого плану. Таким батькам необхідно чітко пояснити, що їх дітям (а часто і ним самим) вимагається спеціалізована допомога, яку в цій установі зробити не можуть.

6. Поняття важковиховуваності

У широкому розумінні важковиховуваність — це поняття, що пояснює випадки труднощів, з якими стикається вихователь при організації і здійснюванні виховного процесу. У вузькому розумінні цей термін використовується для позначення наближеного до норми рівня відхилень у поведінці дитини (на відміну від правопорушень і патології психічної активності), який потребує відповідної уваги й спеціальних зусиль вихователя для подолання його. Розрізняють норми біологічні, які належать до організму людини, соціальні, які належать до його поведінки серед інших людей, та психологічні, пов'язані з його індивідуально-типологічними проявами як особистості й суб'єкта власної життєдіяльності. Дітей і підлітків, які мають відхилення від загальноприйнятих або статистично достовірних показників норми, але не демонструють ознак психічної патології, у педагогічній практиці зазвичай класифікують як "важких".

Важковиховуваність зумовлюють певні психофізіологічні особливості дитини (надмірна дратівливість, збудливість нервової системи або, навпаки, — високий рівень загальмованості реакцій); недостатня вікова розвиненість мотиваційної, афективної та вольової сфер вихованця, його психічних процесів (відчуття, сприймання, уваги, пам'яті, мислення тощо); соціально-психологічні вади розвитку (знижена здатність до вольової адаптації, неадекватна самооцінка й рівень домагань дитини, нерозвиненість здатності до ефективної комунікації, низький ступінь соціалізованості тощо).

Уперше в науково-педагогічний ужиток поняття важкої у виховному смислі дитини ввів на початку минулого століття В.П. Кащенко, який вважав, що у випадку виняткової, дефективної дитини (це тогочасні синоніми поняття дитини "важкої") педагоги мають справу з аномаліями, зумовленими відхиленнями, що були викликані неправильним способом життя й виховання дитини, несприятливими умовами її соціального оточення на тлі первинно нормальної психосоматичної конституції. Неправильності в поведінці, у стосунках з оточенням, у сприйманні соціальної інформації можуть бути викликані надмірністю проявів певної особливості організму або якоюсь стороною особистості дитини як її характерологічним проявом. Витоки важковиховуваності В.П. Кащенко вбачав у таких вадах характеру, які він поділяв на здебільшого емоційні й переважно активно-вольові.

До вад характеру, здебільшого емоційних, він відносив:

• Нестійкість, нерівність і суперечливість характеру.

• Дратівливість, легка й підвищена збудливість афекту дитини.

• Сильна гострота симпатії або антипатії до людей.

• Імпульсивність вчинків.

• Гнівливість.

• Лякливість і хворобливі страхи (фобії).

• Песимізм або надмірна веселість.

• Байдужість.

• Неохайність або педантизм.

• Пристрасне читання.

Зумовлені переважно активно-вольовими моментами вади характеру як причини важковиховуваності В.П. Кащенко об'єднував у такі п'ятнадцять позицій:

1. Надмірно виражене бажання руху й діяльності.

2. Інтенсивна балакучість.

3. Постійне прагнення насолоди.

4. Відсутність визначеної мети.

5. Нестриманість.

6. Неуважність (розсіяність).

7. Безцільна брехня.

8. Безглузде грабіжництво.

9. Катування тварин.

10. Зловтіха й знущання з навколишніх людей.

11. Негативізм.

12. Деспотизм.

13. Надмірна недбалість.

14. Замкненість.

15. Бродяжництво.

Сучасні англійські психологи Дж. Хевіт і Р. Дженкінс унаслідок дослідження "важких" дітей також пропонують розрізняти дві категорії важковиховуваних:

• Діти з "соціалізованими формами" антисуспільної поведінки, які достатньо емоційно врівноважені, завдяки розвиненим механізмам психологічної адаптації досить легко пристосовуються до соціальних норм усередині тих антисуспільних груп друзів або родичів, до яких вони належать.

• Діти з не соціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які, як правило, перебувають у поганих стосунках з іншими дітьми, членами своєї сім'ї і мають значні емоційні розлади, які проявляються в негативізмі, агресивності, зухвалості й мстивості.

Відомий психолог П. Скотт, розвиваючи погляди своїх колег, довів, що категорія соціалізованих "важких" підлітків розпадається ще на дві групи:

• Підлітки, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки.

• Підлітки, які засвоїли антисуспільні форми поведінки. Він наголошує на тому, що кожна з виділених груп вимагає спеціального підходу. Для соціалізованих важких підлітків потрібне лише активне педагогічне виховання. Щодо другої групи, то вона, на думку автора, насамперед потребує суто психологічної корекції, після якої ефективними стануть і власне виховні впливи. Особливо продуктивними тут є спеціально організовані форми групової психокорекційної роботи з такими дітьми під керівництвом спеціаліста-психолога або соціального педагога.

7