Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
60-е укр.муз..doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
27.11.2019
Размер:
82.43 Кб
Скачать

Лекція 4. Музична культура україни 60-90-х рр. Хх ст.: пісенна, хорова, вокально-симфонічна творчість

1. Загальні тенденції розвитку музичної культури у 60-90-ті рр. ХХ ст.

2. Пісенна творчість 60-90-х рр.

3. Хорова творчість українських композиторів.

4. Вокально-симфонічна музика 60-90-х рр..

1. Загальні тенденції розвитку музичної культури у 60-90-ті рр. Хх ст.

60-90-ті рр. ХХ ст. – новий етап культурного розвитку України. Визначається значним стильовим оновленням композиторської творчості, активним розвитком концертно-виконавської діяльності, науково-дослідної роботи, що пов’язана з вивченням історії української музики, реставрацією її пам’яток, узагальнення вітчизняних та зарубіжних досягнень в галузі музикознавства.

  • Нові етапи розбудови музичного життя в Україні.

Пильна увага до проблем сучасності, інтерес до скарбів народної творчості, пошук нових образно-виражальних засобів і збагачення традиційних – ці аспекти визначили шляхи розвитку музичного мистецтва 60-90-х рр. ХХ ст.

Вже наприкінці 50-х рр. в українській музиці намічається стилістичний злам, що мав різні форми виявлення в 60-70-ті рр.:

  1. оновлення творчих здобутків попереднього етапу, отриманих у процесі спадкоємності (у композиторів старшого покоління – Б. Лятошинського, А. Штогаренка та ін);

  2. відродження на якісно новому рівні “фольклорної хвилі” першої третини ХХ ст. (домінуючими орієнтирами є творчість Б. Бартока, І. Стравінського, С. Прокоф’єва, К. Шимановського та ін.);

  3. експериментаторство в галузі найсучаснішлї техніки композиторського письма: від атональної, додекафонн, серійної і серіальної музики – до алеаторики, сонористики, колажу, полістилістики “інструментального театру” (Тріо для скрипки, контрабасу і фортепіано Л. Грабовського, “Драма в трьох частинах” для скрипки, віолончелі і фортепіано В. Сильвестрова).

Нові тенденції, що визначилися у розвитку композиторської творчості, породили дискусії з питань національного та інтернаціонального, традиційного і новаторського в музичному мистецтві.

  • Нова генерація композиторів 60-х рр.

В 60-ті рр. продовжують працювати композитори, чия творчість почалась у 20-30-ті рр.: Б .Лятошинський, Л. Ревуцький, С. Людкевич, М. Колесса, М. Тіп, В. Борисов, Ю. Мейтус, і ті, хто починав у 40-50-ті: К. Домінчен, В. Кирейко, А. Кос-Анатольський, Г. і П. Майбороди, І. Шамо та ін.

В кінці 50-х – на початку 60-х приходить нове покоління композиторів: В. Бібік, О. Білаш, Б. Буєвський, Л. Грабовський, В. Губаренко, Леся Дичко, Ю. Іщенко, І. Карабиць, Л. Колодуб, Г. Лятошенко, В. Сильвестров, М. Скорик, Є. Станкович, В. Філіпенко, наприкінці 70-х – початку 80-х: Я. Губанов, В. Зубицький та ін.

  • Активізація розвитку музичної культури України в добу становлення державної незалежності.

Окремі прояви експериментаторства в музичному мистецтві значною мірою сприяли активізації пошуків інтонаційно-образного оволодіння новими композиційними прийомами, що не завжди і не відразу приводили композиторів до високохудожніх результатів, про досягнення яких з’явилася можливість говорити лише наприкінці 60-х та у 70-ті роки.

Причиною стилістичного зламу, що стався у композиторській творчості були також внутрішні процеси накопичення тенденцій стильового оновлення, позначився певний вплив музичного авангарду 50-60-х рр. (особливо в його польському різновиді).

При цьому всупереч негативним тенденціям в художній творчості та мистецтвознавстві кінця 40-50-х рр. (зокрема, “теорія безконфліктності” в мистецтві) процес розвитку і якісного оновлення української радянської музики не припинявся. Проте виникла парадоксальна ситуація: творчість таких українських композиторів-“шестидесятників”, як В. Сильвестров, Л. Грабовський, В. Годзяцький, В. Загорцев стала більщ відомою за межами республіки.

Зарубіжна громадськість мала більшу можливість познайомитись із творчістю сучасних українських композиторів – Б. Лятошинського, Є. Станковича, В. Сильвестрова, Л. Грабовського, В. Губи, В. Годзяцького, В. Загорцева та ін. завдяки діяльності активних пропагандистів української музики в США (Дж. Шпігельман, В. Балея).

В Україні ж щодо композиторів-“шестидесятників” було створено атмосферу “замовчування”. Так, на з’їздах і пленумах Спілки композиторів їх творчість піддавалася нещадній критиці за “потурання західному авангардизму”, за спроби оволодіти новою технікою композиторського письма.

Ця позиція не змінилась і в 70-ті рр.: на зміну відкритості висловлювання суперечливих думок і суджень в 60-ті рр. настав час більш драматичний (хоча зовні психологічно і більш “спокійний”) – період замовчування, ігнорування творчості композиторів-“шестидесятників”.

Проте не можна сказати, що ця політика не знаходила протидії. Завдяки прогресивним позиціям ряду музичних діячів все ж вдалося з великими труднощами добитися проведення концертів з творів нової музики, здійснити видання деяких творів. Проте і зараз більшість творів цього періоду чекають свого виконання.

  • Досягнення в галузі композиторської творчості, тяжіння до зближення й взаємопроникнення різних музичних жанрів.

Якісно нові зрушення у розвитку української радянської музики чітко окреслилися саме в 60-ті рр.

По-перше – акцентування уваги композиторів на проникненні у складний внутрішній світ людини – звідси тенденція до камернизації жанрів симфонії, опери, кантати, розвитку і поглиблення ліричної сфери (лірика, по суті, стає інтегруючим фактором, що вбирає в себе епічне і драматичне), особлива актуалізація теми “митець і народ”, “митець і час”.

По-друге – це осмислення сьогодення з позиції глобального охоплення історії, своєрідної “пам’яті” культури в її етнічних і національних витоках. Звідси потяг до фольклорних джерел, проникнення в їх глибинні пласти в пошуках синкретично вираженого філософського смислу буття. “Нова фольклорна хвиля” у творах М. Скорика, Лесі Дичко, Л. Грабовького 60-х рр. характеризується збереженням етнографічної цілісності, вірогідності фольклорного джерела, що досягається непрямим цитуванням звукового матеріалу з використанням цілого комплексу якостей: тембрових характеристик, типу ритмічної пульсації, принципів формоутворення, мовних особливостей поетичного тексту (музика М. Скорика до фільму “Тіні забутих предків” та Л. Грабовського до фільму “В ніч на Івана Купала”, кантата “Червона Калина” Лесі Дичко).

60-90-ті рр. принесли українським музикантам-виконавцям різних спеціальностей вагомі успіхи на республіканських, всесоюзних і міжнародних конкурсах, фестивалях. Найкращі музичні професійні та самодіяльні колективи представляли досягнення українського мистецтва за кордоном – у Франції, Англії, Японії, Іспанії, Португалії, Німеччині.

У цей час зміцнюється матеріальна база музично-освітніх установ, відкриваються нові учбові заклади, будуються приміщення з концертними залами. Значно зростає мережа музичних шкіл училищ, музичних відділів педагогічних і культосвітніх училищ. В Україні діють п’ять вищих музичних учбових закладів: три консерваторії (Київська, Одеська, Львівська), Харківський інститут мистецтв (з 1924 р., з 1963 – консерваторія), Донецький музично-педагогічний інститут (1968). Діє найстаріший в Україні Харківський інститут культури (відкритий у 1929 р.). у 1968 р. на базі його київського філіалу відкривається Київський інститут культури.

  • Відбиття загальнохудожніх тенденцій др. пол. ХХ ст. у творчості українських композиторів. Стильові течії.

Нова стилістична хвиля 60-х рр. у всіх своїх проявах є закономірним продовженням значних досягнень композиторського професіоналізму попереднього етапу.

Наприклад, у створених в 60-ті рр. Четвертій і П’ятій симфоніях Б. Лятошинського яскраво виражена нова стилістична тенденція. Другим прикладом може слугувати “Дивертисмент” для флейти, челести і струнного оркестру А. Штогаренка – твір характерний саме для 60-х рр.: використання складної поліладової техніки і ритмічної поліфонії, але в той же час простежується лінія, намічена композиторами ще в 40-50-ті рр. – звернення до джерел українського народного музичного епосу (дум, історичних пісень) та їх симфонічному узагальненні, стильової індивідуалізації.

Ще одна проблема знаходить загострене вираження у творчості українських радянських композиторів 60-90-х рр. – це відношення до сучасних тенденцій розвитку масових жанрів, особливо такого різновиду, як рок- і поп-музика. Тут виникає безліч дискусійних проблем: естетичні смаки молоді, розвиток радянської естради, вітчизняної рок-музики, інтонаційні взаємовпливи поп-музики і музичної професійної творчості сучасних композиторів і багато інших.

Питанням пісенної творчості приділялося багато уваги на сторінках преси, на пленумах та з’їздах Спілки композиторів.

У 60-90-ті рр. сталися якісно нові зрушення і в розвитку українського радянського музикознавства. Це виявилося насамперед у значному розширені обсягу матеріалів з історії українського музичного мистецтва завдяки проведенню великої “реставраційної” роботи з рукописами, їх розшифровкою, дослідженням і виданням (М. Дилецький, Н.О. Герасимова-Персидська, М. Скорик). Також значно розширився обсяг досліджень з історії української радянської музики (Л. Архімович, Т. Карищева, Т. Шеффер, О.Я. Шреєр-Ткаченко, М. Гордійчук, Б. Дятошинський, В. Самохвалов). З’являються і перші учбові посібники з історії української музики (О.Я. Шреєр-Ткаченко), пладно працюють науковці в галузі теоретичного музикознавства (Н.О. Горюхіна, Н.О. Герасимова-Персидська, І.А. Котляревський, В.В. Задерацький, І.Ф. Ляшенко (проблеми музичної естетики і соціології), О.Г. Костюк (проблеми музичної психології), С.Й. Грица (фолькротистика).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]